Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 52)
Сімнадцятирічна Шері Ґіттінз (на фото), подруга сім’ї Дайю, повела малечу купатися раннім ранком 29 липня після того, як вони удвох доставили овочі до місцевої крамниці.
«Дайю весь час нила, щоб я пішла з нею на пляж, — розповіла коронерці Жаклін Портеос дуже засмучена Ґіттінз. — Я думала, що вона просто хоче побігати в прибої. Вода була дуже холодна, але вона взяла й пірнула. Вона завжди була смілива й любила пригоди. Я злякалася і теж пішла в воду. Щойно вона сміялася, аж раптом зникла під водою і більше не з’явилася.
Я не могла доплисти до неї, навіть не бачила, де вона є. Було погано видно, година була зовсім рання. Я вибігла на пляж і почали кликати на допомогу. Побачила містера і місіс Гітонів із собакою. Містер Гітон пішов викликати поліцію і берегову охорону.
Я не бажала Дайю жодної шкоди. Нічого жахливішого зі мною не траплялося, і я, мабуть, ніколи не оговтаюся. Я хочу попросити пробачення в батьків Дайю. Мені так прикро! Я б віддала що завгодно, лиш би її повернути». Мюрісль Картер, власниця місцевого кафе, засвідчила, що бачила, як Ґіттінз і дитина вдосвіта йшли на пляж.
«У них були рушники, і я подумала: «Ото знайшли час купатися», — тому я це й запам’ятала».
Даючи інтерв’ю після дізнання, згорьована мати, місіс Мадзу Вейс (24), сказала таке: «Я уявити не могла, щоб хтось без дозволу забрав мою дитину і ще й повів купатися в море серед ночі. Я молюся, щоб її тіло все ж знайшли і ми могли влаштувати гідний похорон».
Містер Джонатан Вейс (44), батько загиблої, сказав: «Це був кошмар, тим гірший через непевність, але дізнання подарувало нам бодай якесь відчуття завершення. Нас із дружиною підтримує наша релігія, а ще я хотів би подякувати місцевій громаді за її доброту».
Страйк потягнувся по записник, який так і не дістав з кишені після інтерв’ю з Абіґейл Ґловер, перечитав статтю з «Дейлі міррор» і відзначив декілька моментів, які здалися цікавими, а також імені свідків. Також він придивився до нової фотографії Шері Ґіттінз, яка, вочевидь, була зроблена на виході з коронерського суду. Тут вона здавалася значно старшою, повіки обважніли, дитинний контур обличчя втратив пухкість.
Ще кілька хвилин Страйк думав і курив, а тоді заходився шукати в архівах відомості про Алекса Ґрейвза, чоловіка, який, якщо вірити Абіґейл, був біологічним батьком Дайю.
На це пішло двадцять хвилин, але зрештою Страйк знайшов некролог Ґрейвза у «Таймз».
Ґрейвз, Александр Едвард Толі, після довгої хвороби відійшов у засвіти у своїй домівці, у Ґарвстон-Голлі, що в Норфолку, 15 червня 1993 року. Любий син полковника та місіс Едвард Ґрейвз, брат, за яким гірко сумує сестра Філіппа. Приватний похорон. Без квітів. Пожертви, за бажання, адресувати Фундації ментального здоров’я. «Не стверджуйте, що марна боротьба».
Як і слід було чекати, акуратні формулювання некролога більше приховували, ніж розкривали. «Довга хвороба» натякала на ментальні негаразди, зважаючи на пропозицію жертвувати відповідній фундації, а «приватний похорон» без дати, вочевидь, стосувався поховання у Чапмен-Фарм відповідно до бажання, яке Ґрейвз висловив у своєму заповіті. Тим не менш, автор некролога підкреслив, що домівкою покійного був Ґарвстон-Голл.
Страйк загуглив Ґарвстон-Голл. Це була приватна резиденція, але інтернет ряснів фотографіями будинку, зведеного ще в Середньовіччі. Кам’яний особняк мав шестикутні вежі, прямокутні вікна зі свинцевими комірками і розкішний парк із топіарним садом, садом скульптур, вибагливо розбитими клумбами і невеликим озером. Страйк дізнався, що інколи територію відкривають для відвідувачів, щоб зібрати кошти на благодійність.
Випустивши нікотинову пару в мовчазний простір офісу, Страйк знову подумав про те, скільки грошей Ґрейвз — який, за словами Абіґейл, скидався на волоцюгу — залишив дівчинці, яку вважав своєю донькою.
Небо за вікнами офісу було темне, мов чорний оксамит. Майже мимохіть Страйк загуглив «утоплена пророчиця УГЦ». На першій позиції у видачі була сторінка УГЦ, але знайшлося і кілька ідеалізованих портретів Дайю Вейс. Страйк клікнув на «Зображення» і ретельно прогортав численні однакові зображення Дайю в образі з храму на Руперт-Корт — білі шати, розмаяне чорне волосся, шлейф стилізованих хвиль.
Утім, внизу сторінки Страйкові трапилася картинка, яка привернула його увагу. Дайю там була схожа на себе в житті, хоча здавалася значно зловіснішою. Майстерний малюнок олівцем та пастеллю перетворив обличчя кролички на вишкір скелета. Замість очей зяяли порожні зіниці. Картинка була з «Пінтересту». Страйк клацнув на посилання.
Зображення виклав користувач на ім’я Місто Митарств. Його сторінка мала всього дванадцять підписників, що Страйка не здивувало. Всі малюнки — єдиний контент Міста Митарств — були точно такі самі кошмарні, як перший.
Маленька, довгокоса, оголена дитина лежала на землі в позі ембріона, ховаючи обличчя, а з обох боків від неї виднілася пара ніг із роздвоєними копитами. Зображення тримали складені серцем пазуристі волохаті руки: відверта пародія на символ УГЦ.
Така сама рамка оточувала й зображення нижньої половини голого чоловічого тіла, тільки замість ерегованого пеніса йому прималювали шпичастий дубець.
Пазуриста рука душила жінку з кляпом у роті, в її розширених зіницях миготіли літери «УГЦ».
На зображеннях часто фігурувала Дайю — іноді тільки обличчя, а іноді вся постать у білій сукні, з якої по підлозі навколо босих ніг розтікалася вода. Обличчя безокої кролички зазирало у вікна, просочений водою труп витав під стелею і виглядав з-поміж темних дерев.
Гучне «гуп!» змусило Страйка сахнутися. У вікно офісу врізався птах. Зо дві секунди вони з вороном дивилися один на одного, а тоді птах полетів у вихорі чорного пір’я.
Страйк, у якого трохи пришвидшився пульс, повернувся до сторінки Міста Митарств. І спинився на найскладнішій із побачених тут картинок: майстерному зображенні групи людей над чорним п’ятигранним басейном. Постаті мали каптури на головах, їхні обличчя ховалися в тіні, але обличчя Джонатана Вейса було освітлене.
Над басейном зависла примарна Дайю, дивлячись на воду зі зловісним усміхом. А на місці її відображення була інша жінка, яка лежала на поверхні води. Вона мала світле волосся і носила окуляри у квадратній оправі, але, як і Дайю, не мала очей — тільки порожні зіниці.
30
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
На четвертий ранок Робін на Чапмен-Фарм жінок у гуртожитку розбудили, як завжди, о п’ятій звуками великого мідного дзвона. Так-сяк поснідавши, як завжди, ріденькою кашею, новонавернені лишилися в їдальні: групи мали переформатувати.
Всі члені групи Вогню, крім Робін, потрапили до інших груп. Її новими товаришами стали, серед інших, професор Волтер Фернсбі, Амандіп Сінґх (який у храмі був у футболці зі Спайдерменом) і молода жінка з коротким і шорстким темним волоссям на ім’я Вів’єн.
— Шо ви, як ви? — спитала вона, приєднавшись до решти.
Попри всі намагання Вів’єн говорити на кокні, Робін прислухалася до її ремарок і відзначила невиправний акцент представниці середнього класу.
Робін була практично певна, що цього разу групи набирали не навмання. Тепер група Вогню складалася винятково з людей, які всі мали вищу освіту, а більшість — ще й гроші чи заможних родичів. Натомість до групи Металу ввійшли новонавернені, яким щоденна робота давалася найважче. Серед них була й руда вдова Маріон Гакслі, а ще кілька рекрутів, від яких Робін чула скарги на голод і втому, в тому числі зеленокоса Пенні Браун.
Коли групи переформатували, все продовжилося за звичним розпорядком. Робін і решту групи Вогню прогнали крізь низку вправ, — то фізичних, то духовних. Нагодувавши свиней і поклавши свіже сіно курям у гніздові ящики, вони потрапили на лекцію про доктрину церкви, яку проводив Тайо Вейс, а тоді співали мантри в храмі, і Робін, уже втомлена, ввійшла в приємний транс, який помітно підняв їй настрій. Вона вже могла співати
З храму їх повели до чергової майстерні.
— Групо Вогню, до служіння, — промовила Бекка Пірбрайт, коли вони ввійшли до трохи більшого приміщення, ніж те, в якому робили іграшкових черепашок. Стіни тут були завішені плетеними і в’язаними солом’яними лялечками у формі зірок, сердець, спіралей та постатей, часто зі стрічками. У дальньому кутку кімнати двоє жінок — Робін впізнала ту, що приймала їх у день прибуття, та вагітну Ван — працювали над великою солом’яною скульптурою. На центральному столі перед кожним стільцем теж лежали купки соломи. На чільному місці стояла Мадзу Вейс у довших помаранчевих шатах і з перламутровою рибкою на шиї. В руках у неї була огорнута шкірою книга.
Постійних членів церкви за цим столом було менше, ніж на сеансі створення черепашок. Серед них була і дівчина з довгими сіруватими косами й великими блакитними очима, яку Робін вже запримітила. Вона свідомо сіла поруч.
— Як ви знаєте, — мовила Мадзу, — ми продаємо плоди своєї праці, щоб збирати кошти на благодійні проекти церкви. На Чапмен-Фарм існує давня традиція виготовлення солом’яних лялечок, — ми вирощуємо злаки спеціально для цього. Сьогодні робимо просту «плетінку слави», — додала Мадзу, підходячи до стіни і показуючи на пласку плетену фігуру з віялом колосків унизу. — Давніші члени допоможуть вам, і щойно ви як слід візьметеся до роботи, я зачитаю сьогоднішній урок.