Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 51)
— Якшо це той, шо я думаю, то він мав їхати з Шеріл — чи з Шері — розвозити овочі того ранку, коли Дайю втопилася. Якби поїхав, Дайю б лишилася, бо їй не було б місця. То був дуже малий фургон. Попереду могли сісти лише дві людини.
— Не знаю, чи мав він розвозити овочі, — сказав Страйк, — але, за словами Пірбрайта, Мадзу змусила Джордана шмагати себе по обличчю шкіряним батогом за якийсь невідомий злочин, який вона погрожувала передати в поліцію.
— Я ж тобі кажу, весь час була така фігня. А чого за Рейні казала його дружина? Він шо, помер?
— Ні, сидить. Спроба озброєного пограбування.
— Знайшов, куди зброю прикласти, — пробурчала Абіґейл. — Наче не знає, де шукати Мадзу.
— І Кевін Пірбрайт теж написав на стіні своєї кімнати слово «свині».
— Ну, може, він то про поліцію?
— Не виключено, але також це могло бути певне нагадування собі про якусь деталь для книжки.
Абіґейл зазирнула у порожній келих.
— Ще? — запропонував Страйк.
— Споїти мене надумав?
— Віддячую за твій час.
— Ти диви, який кавалер. Ну, гаразд, неси, — сказала вона.
Коли Страйк повернувся з її четвертим келихом, Абіґейл зробила ковток, а тоді з хвилину мовчала. Страйк, підозрюючи, що вона хоче поговорити значно сильніше, ніж сама визнає, просто чекав.
— Добре, — раптом сказала вона, — слухай, якшо хочеш знати правду. Люди, які в дев’яності жили на Чапмен-Фарм, бачать кошмари про свиней зовсім не тому, шо довбана тварина втекла з хліву.
— А чому?
— «Свиня вчиняє захланно».
— Прошу?
— Це з «Ї Цзін». Знаєш, шо воно?
— Е… ворожильна книга?
— Мадзу казала, шо це орка… як його?
— Оракул?
— Точно, він. Але коли я вирвалася, то дізналась, шо вона ним неправильно користувалася.
Це не була розмова з Робін, яка добре знала його ставлення до ворожіння, тож Страйк вирішив не сперечатися, чи взагалі можливо користуватися оракулом якось «правильно».
— Ти хочеш сказати… що?
— Людина має ним користуватися, якшо їй треба… ну, знаєш… спитати поради, мудрості, чогось такого. Треба порахувати деревієві стебла, а тоді подивитися в «Ї Цзін», шо означає та гексахрінь. Мадзу любить все китайське. Бреше, шо сама наполовину китаянка. Така китаянка, як моя срака. Власне, справа така, шо вона нікого не підпускала до стебел. Сама все тлумачила, — ну, й махлювала.
— Як саме?
— Вона згідно з «Ї Цзін» встановлювала покарання і все таке. Казала, шо питає в книги, хто каже правду. Бо якшо ти чистий духом, то від тебе йде божественна вібрація, — (Голос Абіґейл був сповнений зневаги.) — Типу тоді в твоїх руках «Ї Цзін», карти, кристали, будь-яка хрінь — все буде працювати, а якшо нечистий, то ні.
— А до чого тут свині?
— Це двадцять дев’ята гекса… гексаграма, — пояснила Абіґейл. — Хлань. Одна з найгірших гексаграм, шо можуть випасти. «Образ води пов’язується із Хланню; з-поміж домашніх тварин свиня живе у бруді й воді». Я, бляха, досі його знаю напам’ять, бо сто разів чула. Якшо випадає двадцять дев’ята гексаграма — а вона дофіга часто випадала, — при тому, шо там гексаграм шістдесят із хріном — то ти брехло чорнороте, свиня. І Мадзу тебе змушувала лазити навкарачки і вирішувала, коли дозволити стати на ноги.
— І з тобою вона це робила?
— А то. Долоні, коліна в кров. Лазила по грязюці… коли втопилася Дайю, то ввечері, — мовила Абіґейл, і її очі стали мов скляні, — Мадзу примусила мене, старого Браяна Кеннетта, Пола Дрейпера, отого Джордана і Шері роздягнутися і лазити подвір’я у свинячих масках, а всі дивилися. Нам було наказано лазити голими навкарачки три дні і три ночі і спати у хліві разом зі справжніми свинями.
— Господи Ісусе, — тільки й сказав Страйк.
— Тепер і ти знаєш, — сказала Абіґейл, яка здавалася розлюченою і схвильованою водночас, — можеш написати про це в сраній книжці й отримати свої срані грошики.
— Я вже тобі казав, — мовив Страйк, — що цього не буде.
Абіґейл змахнула з очей сердиті сльози. Кілька хвилин вони сиділа мовчки, а тоді Абіґейл проковтнула залишки свого четвертого вина і сказала:
— Ходім вийдем, курити хочу.
Вони разом вийшли з пабу. Абіґейл несла сумку і плащ на плечах. Надворі було зимно, віяв холодний вітер. Абіґейл щільніше запнула плащ, сперлася на стіну, підкурила «Мальборо Лайт», затягнулася і випустила дим назустріч зіркам. Куріння ніби допомогло їй опанувати себе. Страйк сказав:
— Я був вирішив, що ти за здоровий спосіб життя.
На це Абіґейл відповіла, мрійливо дивлячись у небо:
— Так і є. Коли я качаюся, я качаюся. А коли розважаюся, то на повну. А коли працюю, то роблю це краще за всіх… Усього часу цього світу замало, — додала вона, скоса глянувши на нього, — щоб проживати його не на Чапмен-Фарм. Розумієш?
— Так, — відповів Страйк. — Здається, розумію.
Абіґейл глянула на нього дещо розфокусованими очима. Вони були майже одного зросту.
— А ти нівроку.
— А ти дуже п’яна.
Вона засміялася й відлипнула від стіни.
— Не поїла після залу… води не пила. Ну, бувай, Крамероне… Кормаріоне… як там тебе в біса звати.
І з прощальним жестом вона покрокувала геть.
29
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк повернувся на Денмарк-стріт після десятої, купивши дорогою трохи харчів. Після безрадісної вечері, яка складалася з курки на грилі та парених овочів, він вирішив спуститися у порожній офіс і там дослідити напрям, у якому його думки рушили після розмови з Абіґейл Ґловер. Він вирішив, що за стаціонарним комп’ютером просто зручніше, ніж за ноутбуком, але в глибині душі розумів, що хоче сісти за партнерський стіл навпроти місця Робін.
Крізь знайомий гуркіт транспорту на Чарінґ-Кросс-Роуд час до часу проривалися крики та регіт перехожих. Страйк відкрив на комп’ютері папку, в якій раніше зберіг добуті в архівах Британської бібліотеки, де містилося кількадесят років газетних статей, у тому числі з містечкових видань, відомості про утоплення Дайю Вейс.
Національні видання, і то не всі, удостоїли смерть дитини хіба побіжними згадками. А от місцеві газети північного Норфолку — «Лінн адвертайзер» та «Дісс експрес» — надрукували детальні статті, які Страйк заходився перечитувати.
«Лінн адвертайзер» розмістила фотографії двох дівчат. Навіть на розмитій газетній світлині Дайю була схожа на кроличку — з навислою верхньою щелепою, яку увиразнював відсутній зуб, вузькими темними очима і довгим лискучим волоссям. На фото Шері Ґіттінз була підліткою з пом’ятими білявими кучерями і якоюсь ненатуральною усмішкою.
Факти, наведені в обох газетах, збігалися. Шері та Дайю вирішили скупатися, у Дайю виникли труднощі, Шері спробувала її врятувати, але дитину віднесло у море потужною течією. Шері вибігла з води, спробувала покликати на поміч. Вона зупинила перехожих, — подружжя на прізвище Гітон, — і містер Гітон побіг до рятувальників, а місіс Гітон лишилася з дівчиною. Цитували слова містера Гітона про те, що до них «підбігла молода жінка в істериці і самій білизні», і що вони побачили купку дитячого одягу на пляжі й зрозуміли, що сталося щось погане.
Страйк, уродженець Корнволлу, чий дядько працював у береговій охороні, знав про припливи, відпливи й утоплення більше, ніж середньостатистична людина. Розривна течія, в яку, вочевидь, запливла Дайю, легко могла віднести семирічну дитину, особливо якщо їй не вистачило сил, а головне знання, що треба плисти вздовж берега і таким чином втекти від небезпеки, а не боротися проти сили, з якою навіть досвідченому сильному плавцеві важко змагатися. Стаття в «Дісс експресі» наводила слова рятувальника, який давав неборакам, що потрапили в таку ситуацію, саме цю пораду. Також Страйк знав, що гази, які піднімають тіла потопельників на поверхню, утворюються значно повільніше, коли вода холодна. Навіть наприкінці липня досвітнє Північне море буває дуже холодним, і маленький труп, який затягнуло на глибину, міг опуститися на дно, де його об’їли ракоподібні, риби і морські воші. В дитинстві Страйк не раз чув подібні історії від дядька.
Тим не менш, він зауважив певні невідповідності. Ніхто з місцевих журналістів не звернув уваги на той дивний факт, що дівчата пішли на пляж удосвіта. Звісно, могла бути якась неназвана безневинна причина, наприклад, якесь парі чи «на слабо». Шейла Кеннетт натякала, що у стосунках зі старшою дівчиною верховодила Дайю. Можливо, Шері Ґіттінз не стало волі опиратися доньці очільниці секти, коли та забажала купатися попри годину й температуру. Силувана усмішка Шері не створювала враження сильної особистості.
Небо за вікнами темнішало, а Страйк заново вивчав газетні архіви, цього разу шукаючи відомостей про дізнання щодо смерті Дайю. Він знайшов звіт від вересня 1995 року в «Дейлі міррор». Вочевидь, певні особливості справи все ж принадили національні видання.
ДИТИНА «ЗНИКЛА В МОРІ»
Сьогодні коронерська служба Норвіча винесла свій вердикт щодо утоплення семирічної Дайю Вейс з Чапмен-Фарм, що у Фелбріґґу. Дитина «зникла в морі».
Примітно, що дізнання велося за відсутності тіла. Голова місцевої берегової охорони Ґрем Берджесс повідомив суду, що попри всі проведені заходи знайти тіло дівчинки не вдалося.
«Того ранку біля пляжу вирувала потужна течія, яка могла віднести дитину дуже далеко, — повідомив суду Берджесс. — Як правило, потопельники рано чи пізно спливають чи їх виносить на берег, але меншість, на жаль, так і не знаходять. Від імені коронерської служби я хочу висловити щире співчуття родині».