Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 49)

— Нє. Ми були в злиднях, коли її не стало. В неї одної була постійна робота.

— Ким вона працювала?

— Та ким тільки не працювала — і в крамницях, і прибирала… Ми часто переїжджали.

— Твої батьки мали у власності нерухомість?

— Нє, ми все орендували.

— А рідні твоїх батьків надавали якусь фінансову допомогу? — спитав Страйк, згадавши, що Вейс вчився в Гарроу.

— Татові батьки емігрували до ПАР. Він з ними не ладнав. Вони його відправили вчитися у Гарроу, а вийшов аферист. Я так підозрюю, шо він в них потроху цупив, а тоді це їх дістало.

— Він десь працював?

— Хіба то робота? Якісь схеми мутив, гнався за швидкими грошима. Все трималося на акценті та шармі. Пам’ятаю, була торгівля люксовими авто, — дуже гучний провал.

— А рідні з маминого боку?

— Роботяги. Злидарі. Мама була дуже гарна, але я так думаю, шо батькові старі вважали її бидлом — і теж не схвалювали. Коли вони познайомилися, вона була танцівницею.

Страйк розумів, що «танцівниця» — це не про Королівську школу балету, але вирішив не розпитувати.

— Скільки часу з її смерті минуло, коли батько забрав тебе на Чапмен-Фарм?

— Пару місяців.

— Ти знаєш, чому він туди поїхав?

— Дешеве житло. — Абіґейл випила ще вина. — І піди знайди. Можна сховатися від кредиторів. Плюс то була група з… з вакуумом влади, ти ж в курсі? Знаєш, хто жив на Чапмен-Фарм до заснування церкви?

— Так, — відповів Страйк, — знаю.

— А я взнала, тільки коли поїхала звідти. Коли ми туди заселилися, там їх кілька ше лишалося. Батько розігнав тих, хто йому не сподобався, але корисних залишив.

— Одразу взяв справу в свої руки, так?

— Ой, так, — без усмішки відповіла Абіґейл. — Якби він бізнесом займався чи шо… тільки це для нього було надто банально. Але він умів змушувати інших танцювати під його дудку, а ше знаходити таланти. Того моторошного старого лікаря він лишив, і тих, хто петрав у сільському господарстві, теж, і ше там був такий собі Алекс Ґрейвз, і його батько теж залишив, бо він був із багатої сім’ї. І ще, звісно, Мадзу, — презирливо додала Абіґейл. — Її він теж залишив. Дарма поліція їх усіх не позакривала, — сердито додала вона, зробивши ще один великий ковток вина. — Вона як ракова пухлина. Треба повирізати все, бо знов полізе. Ше й гірше, ніж було.

Вона вже випила більшу частину другого келиха.

— Мадзу — донька Малкольма Кровтера, — додала вона. — Його сім’я.

— Справді?

— Так. Я коли вирвалася, то поцікавилася. Взнала, чим займався старший брат, і така: «А-а, все ясно. Ось де вона цього навчилася. Від дядька».

— Навчилася чого? — спитав Страйк.

— Ґерард був фокусником, поки не пішов до комуни.

У цю мить в голові Страйка сплив новий спогад — як товстіший із братів Кровтерів показував дівчаткам картярські фокуси біля багаття. І дуже пройнявся порівнянням Абіґейл, яка уподібнила комуну до ракової пухлини.

— І коли ти кажеш, що вона «цього навчилася», то…

— Я про швидкість… ні, про спритність рук. Вона це ого-го як уміла, — пояснила Абіґейл. — Я бачила фокусників по телику, тож розуміла, шо воно, а інші діти вірили, шо то магія. Тіки вони це так не називали. «Чистий дух», — промовила вона з презирством.

Вона озирнулася і побачила, що Баз пішов.

— Добре! — сказала вона і негайно підвелася. — Пива принести?

— Ні, дякую, — відповів Страйк.

Коли Абіґейл повернулася з третім вином і сіла, Страйк спитав:

— А твоя сестра народилася скоро після того, як ви переїхали на Чапмен-Фарм?

— Вона не народилася.

Страйк вирішив, що вона його невірно зрозуміла.

— Я питаю про Дайю, коли вона…

— Вона мені не сестра, — пояснила Абіґейл. — Вона вже була, коли ми приїхали. Мадзу народила її від Алекса Ґрейвза.

— Але я думав…

— Я знаю, шо ти думав. Коли Алекс загинув, Мадзу зробила вигляд, що Дайю від мого батька.

— Навіщо?

— Батьки Алекса намагалися взяти її під свою опіку, коли він вкоротив собі віку. Мадзу не бажала її віддавати, і вони з батьком придумали, шо то дитина від нього. Батьки Алекса довели справу до суду. Пам’ятаю, як Мадзу лютувала, коли прийшла вимога надати зразки ДНК Дайю.

— Дуже цікаво, — сказав Страйк, швидко записуючи. — І що, зразки були надані?

— Ні, — відповіла Абіґейл, — бо вона втонула.

— Зрозуміло, — сказав Страйк. — Але Алекс Ґрейвз вважав Дайю своєю дитиною?

— О, так. Написав заповіт і зробив Дайю єдиною… бенефіс-кою? Чи як це називається?

— Бенефіціаркою?

— Ото нею… кажу ж, я неосвічена капець, — пробурчала Абіґейл. — Треба більше читати чи шо. Іноді думаю, чи не піти на якісь курси.

— Це ніколи не пізно, — погодився Страйк. — Отже, був заповіт, згідно з яким весь спадок Грейвза мав залишитися Дайю?

— Так. Я чула, як батько це обговорював з Мадзу.

— А там було що заповісти?

— Не знаю. Він був чисто бомжик, але з багатої сім’ї. Іноді вони приїздили до нього на ферму. Тоді в УГЦ не було заборони на відвідини, люди їздили собі як хотіли. Ґрейвзи були крутелики. Батько його сестру пригодував. Така пухла дівчинка. Батько прибирав до рук усіх, хто мав гроші.

— Тож Дайю загинула, і твоя мачуха…

— Не кажи на неї так, — наїжачилася Абіґейл. — Я ту суку навіть мачухою називати гребую.

— Вибач, — сказав Страйк. — Отже, Мадзу… вона успадкувала статки Ґрейвза?

— Та мабуть, — відповіла Абіґейл, знизавши плечима. — Скоро після загибелі Дайю мене вигнали до центру у Бірмінґемі. Мадзу мене бачити не могла — чого це я тут буду лазити, якшо її донька мертва! У Бірмінґемі я й утекла, коли мене послали на вулицю збирати пожертви. Зібраного за день якраз вистачило на квиток до Лондона до маминої мами. Я тепер живу в її квартирі. Вона мені її лишила, сердешна.

— В якому віці ти покинула церкву?

— Шістнадцять минуло, — відповіла Абіґейл.

— Ти після того контактувала з батьком?

— Ні, — відповіла Абіґейл, — і це мене повністю влаштовує.

— Він не намагався з тобою зв’язатися?

— Нє. Я ж перебіжчиця. Так вони називають тих, хто пішов. Голова церкви не міг мати доньку-перебіжчицю. Він, мабуть, так само радів, шо я втекла, як я раділа.

Абіґейл випила ще. Її бліді щоки зарум’янилися.

— Знаєш, — раптом зізналася вона, — до церкви він мені подобався. Може, я його навіть любила. Я завжди гралася з хлопцями, ганяла м’яча, а він грався зі мною. Йому було нормально, шо я пацанка. Але після Мадзу він змінився. Та довбана соціопатка, — сердито додала Абіґейл, — його змінила.

Страйк вирішив не відповідати. Він знав, які алхімічні трансформації можуть спіткати особистість під сильним впливом, особливо коли характер несформований. Однак Абіґейл сама сказала, що Вейс був харизматичний і аморальний ще в першому шлюбі; а в особі другої дружини він, вочевидь, просто знайшов ідеальну спільницю для гри в месію.