Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 4)
Електронне листування між сером Коліном Еденсором та Кевіном Пірбрайтом
2 травня 2015 року
Відправник: Сер Колін Еденсор
Тема: Читання Джайлза Гармона
Отримувач: Кевін Пірбрайт
Дорогий Кевіне,
Я дуже засмутився, коли прочитав про твою поведінку на читанні книжки Джайлза Гармона. Навіть не уявляю, яка нам може бути користь від того, що ти встав І почав горлати образливі слова до поважного автора. Оскільки Гармон — їхній автор, я не здивуюся, якщо видавництво «Ропер Чард» розірве контракт із тобою.
Колін
20 березня 2015 року
Відправник: Колін Пірбрайт
У відповідь: Читання Джайлза Гармона
Отримувач: Сер Колін Еденсор
Якби ти там був, то одразу б зрозумів, чому я не витримав і сказав Гарману все, що я про нього думаю. Багачики типу нього та Нолі Сеймур гадки не мають, що діється на Чапмен-Фарм. Їх використовують, щоб навертати нових членів, а вони такі, бляха, тупі та зверхні, що навіть не усвідомлюють цього.
Книжка не пишеться, тож видавництво так і так мене кине. Я тут копирсаюся в купі лайна, від якого наче відкараскався. Там було таке, що всім малим налили якусь штуку, — мабуть, наркотик. Ті покарання вертаються до мене в кошмарах. Є цілі білі плями, — я просто не пам’ятаю, що там відбувалося.
Я відчуваю, що Утоплена пророчиця поруч. Якщо зі мною щось станеться, знай, це вона зробила.
Кевін
Листи сера Коліна та леді Еденсор їхньому синові Вільяму
ЧАСТИНА ПЕРША
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
1
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Лютий 2016 року
Приватний детектив Корморан Страйк стояв у кутку тісного, задушливого, напханого людьми шатра і тримав на руках немовля, яке несамовито горлало. На полотно даху падав дощ, і його аритмічний стукіт пробивався навіть крізь розмови гостей і крик його свіжоспеченого похресника. Обігрівач гамселив Страйкові у спину жаром, але подітися було нікуди, бо його обступили троє білявих жінок — всі десь сорока років і з пластиковими келихами шампанського — і по черзі розпитували про найвідоміші його справи. Страйк погодився «всього хвильку» потримати дитину, поки її мама пішла до туалету, але здавалося, що це триває вже кілька годин.
— А коли, — гучно спитала найвища білявка, — ви зрозуміли, що то не самогубство?
— Не одразу, — так само гучно відповів Страйк, неабияк обурений тим, що жодна з жінок не запропонувала потримати дитину. Мають же вони знати якийсь жіночий фокус, щоб заспокоїти малого? Він спробував легенько потрусити немовля. Воно закричало ще відчайдушніше.
За білявками стояла брюнетка у сліпучо рожевій сукні, яку Страйк запримітив ще у церкві. Перед початком служби вона голосно розмовляла і сміялася на лаві, а тоді притягнула увагу гостей гучним «ах-х-х», коли сонній дитині лили святу воду на голівку, тож пів церкви дивилося на неї замість купелі. Тепер їхні погляди зустрілися. Її очі були ясного кольору морської хвилі й ретельно підфарбовані, щоб краще виділятися на тлі оливкової шкіри і темно-каштанового волосся. Страйк відвів погляд першим. Точно як кут нахилу капелюшка і повільні жести гордої бабусі сповіщали, що пані вже п’яненька, той погляд дав йому зрозуміти, що від жінки в рожевому будуть самі проблеми.
— А Шеклвелльський різник? — спитала білявка в окулярах. — Ви що, справді його впіймали? Фізично?
«Та ні, телепатично».
— Перепрошую, — сказав Страйк, помітивши за скляними дверима кухні Ільзу, матір його похресника. — Маю передати малого його мамі.
Обійшовши розчарованих білявок та жінку в рожевому, він рушив до виходу з шатра, а інші гості розступалися перед ним, ніби крики дитини були сиреною.
— Боже, Корме, вибач, — сказала Ільза Герберт, білява і в окулярах. Спершись на кухонний стіл, вона розмовляла з партнеркою Страйка за детективною агенцією Робін Еллакотт та бойфрендом Робін, офіцером поліції Раяном Мерфі. — Давай його сюди, він голодний. Ходімо зі мною, — попросила вона Робін, — договоримо… візьми мені ще склянку води, добре?
«Ну клас», — подумав Страйк, дивлячись, як Робін відходить, набирає воду і кидає його наодинці з Раяном Мерфі, таким самим високим, як сам Страйк. На цьому схожість між ними закінчувалася. На відміну від приватного детектива, схожого на Бетховена зі зламаним носом, чорнявого, кучерявого і від природи завжди похмурого на вигляд, Мерфі мав класично привабливі риси, високі вилиці та хвилясте світло-каштанове волосся.
Не встигли вони знайти бодай якусь тему для розмови, як до них приєднався давній друг Страйка Нік Герберт, гастроентеролог і батько дитини, яка щойно терзала криком Страйкові барабанні перетинки. Нік, чиє пісочно-біляве волосся почало рідіти ще в двадцять років, тепер був наполовину лисий.
— І як воно — зректися Сатани? — спитав Нік у Страйка.
— Трохи ніяково, звісно, — відповів детектив, — але ми ніби розійшлися на дружній ноті.
Мерфі засміявся. Просто за спиною Страйка засміявся хтось іще. Він обернувся: жінка в рожевому пішла з шатра слідом за ним. Страйкова покійна тітка Джоан не схвалила б цю рожеву сукню як вбрання на хрестини: то була затісна штукенція з драпіруванням, глибоким викотом і короткою спідницею, яка відкривала засмаглі ноги.
— Я була хотіла запропонувати потримати дитину, — сказала вона гучним хрипким голосом, усміхнувшись Страйкові, а той помітив, як Мерфі спершу зазирнув їй у декольте, а вже тоді підняв очі до обличчя. — Я малих просто обожнюю! Але ви пішли.
— А що роблять із хрестильним тортом? — спитав Нік, приглядаючись до здоровенного і зовсім цілого фруктового торта, що стояв на столі посеред кухні. На його верхівці красувався блакитний ведмедик.
— Їдять? — припустив голодний Страйк. Він тільки встиг перехопити пару бутербродів, а тоді Ільза тицьнула йому дитину, і поки він тримав її та не міг вийти з шатра, інші гості майже все поїли. Рожева жінка знову засміялася.
— Це зрозуміло, але чи не треба спершу його пофотографувати абощо? — відповів Нік.
— Треба пофотографувати, — сказала жінка в рожевому, — обов’язково.
— Тоді доведеться почекати, — кивнув Нік. Окинувши Страйка поглядом з-за окулярів у дротяній оправі, він спитав: — Скільки ти вже скинув?
— Майже двадцять кіло, — відповів Страйк.
— Ого, яке досягнення, — мовив Мерфі, чию стрункість і підтягнутість підкреслював однобортний костюм.
«А чи не пішов би ти, гівно чванливе?»
2