Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 34)

— Ти стільки скинув. Маєш класний вигляд.

— Чого, — повторив Страйк, — тобі треба?

— Поговорити.

— Про що?

— Це непросто, — відповіла Шарлотта, пригубивши вино. — Розумієш? Я не можу так одразу.

Страйк глянув на годинник. Шарлотта кинула на нього сердитий погляд над вінцями келиха.

— Гаразд, добре. Я щойно дізналася, що в мене рак.

Страйк чекав чого завгодно, але не цього. І нехай це була неприємна і, мабуть, несправедлива підозра, він негайно подумав — а чи не бреше вона? Він знав, що Шарлотта не тільки вправна маніпуляторка, а й схильна ризикувати — аж до саморуйнування — щоб отримати бажане.

— Дуже прикро це чути, — стримано мовив він. Шарлотта дивилася на нього, заливаючись рум’янцем.

— Ти вирішив, що я брешу, так?

— Ні, — відповів Страйк. — Про таке було б просто ганебно брехати.

— Так, — погодилася Шарлотта, — ганебно. А ти спитаєш мене, яка форма, як…

— Я думав, ти сама мені зараз скажеш, — відповів Страйк.

— Грудей, — сказала Шарлотта.

— Он як, — сказав Страйк. — Що ж. Сподіваюся, ти тримаєшся.

Її очі наповнилися сльозами. Страйк сотні разів бачив, як вона і плаче — страждаючи, так, а ще від люті та відмови — і його це не зворушило.

— І більше ти нічого не скажеш?

— А що ще я можу сказати? — озвався він. — Я справді сподіваюся, що ти тримаєшся. У тому числі заради дітей.

— І це… і це все? — прошепотіла Шарлотта.

Колись вона почала б кричати, начхавши на свідків, але Страйк бачив, що цю тактику вона відкинула як неефективну, бо тепер він їй не належав.

— Шарлотто, — почав він тихо, нахилившись до неї, щоб ніхто не підслухав, — я не знаю, яким чином мені це донести до тебе. Між нами все скінчено. Я бажаю тобі всього найкращого, але між нами все скінчено. Якщо в тебе рак…

— Тобто ти таки вважаєш, що я брешу?

— Дозволь закінчити. Якщо в тебе рак, ти маєш зосередитися на своєму здоров’ї і близьких людях.

— Близьких людях, — повторила вона. — Зрозуміло.

Вона відкинулася на шкіряну лаву і витерла очі. Кілька чоловіків біля бару дивилися на неї. Шарлотта, вочевидь, відчула, що має аудиторію, бо затулила обличчя руками і почала схлипувати.

«Бляха-муха».

— Давно тобі поставили діагноз? — спитав Страйк, щоб вона не плакала. Вона негайно підняла блискучі очі й витерла їх.

— Минулого тижня. У п’ятницю.

— Як?

— У вівторок пішла на профілактичний огляд, і… ось, мені подзвонили у п’ятницю і сказали, що знайшли щось.

— І вже впевнені, що це рак?

— Так, — надто поспішно відповіла вона.

— Що ж, як я вже казав… тримайся.

Він почав підводитися, але вона схопила його за руку.

— Корме, прошу, вислухай мене. Ну серйозно. Прошу. Прошу. Це питання життя та смерті. Це таке, що змушує людину… ти пам’ятаєш, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі, — коли ти втратив ногу… так, Боже… це змушує зрозуміти, що насправді важливо. Тоді ти знову полюбив мене. Хіба ні? Хіба ти не хотів мене одну з усього світу?

— Хіба? — перепитав Страйк, дивлячись на її прекрасне обличчя. — А може, я просто пристав на твою пропозицію, бо це було найлегше?

Вона сахнулася і відпустила його руку.

У будь-яких стосунках є своя усталена міфологія, і вони з Шарлоттою свято вірили, що в найгіршу мить його життя, коли Страйк лежав у шпиталі без ноги і без перспектив у війську, її повернення стало для нього порятунком, давши йому опору й причину жити далі. Страйк розумів, що порушив священне табу, спаплюжив те, що слугувало джерелом не просто її гордості, а переконаності, що — нехай Страйк це і заперечував — він досі кохав жінку, якій стало щедрості покохати скаліченого чоловіка без професійного майбутнього і ламаного пенні у кишені.

— Сподіваюся, ти триматимешся.

Він підвівся і, не даючи їй часу оговтатися і дати відсіч, пішов геть, щомиті очікуючи кинутого в потилицю пивного кухля. На його щастя, щойно Страйк ступив назовні, в полі зору з’явилося порожнє таксі. Двох хвилин не минуло після розставання з нею, а він уже мчав на Денмарк-стріт.

19

Сума дев’ять нагорі означає:

Застій підходить до завершення.

«Ї Цзін», або «Книга Змін»

— Змова таких масштабів, що її майже неможливо помітити, бо ми живемо у неї всередині, бо вона формує наше небо та землю, і єдиний шлях до втечі — єдиний! — полягає у тому, щоб буквально, фізично перейти до іншої реальності, до істинної реальності.

Був суботній ранок. Робін вже сорок п’ять хвилин сиділа у храмі на Руперт-Корт. Сьогодні виступав чоловік, який напоумляв Вілла Еденсора на Бервік-стріт. Він назвався сином Тата Джея — Тайо. Всі активно зааплодували, і Робін теж, але на думку їй спала характеристика, яку дав Тайо Кевін Пірбрайт: «нестриманий виконавець» УГЦ.

Тайо мав негусте темне волосся нижче вух і такі самі великі сині очі, як у батька, а може, і квадратну щелепу Джонатана, але за другим підборіддям її не було видно: Тайо носив кількадесят кілограмів зайвої ваги. Робін він нагадував розгодованого пацюка: з довгим гострим носом і на диво маленьким ротом. Промова Тайо була емфатичною та дидактичною, і хоча паства час до часу бурмотіла, погоджуючись із ним, ніхто не сміявся і не плакав.

У першому ряду сьогодні сидів відомий романіст Джайлз Гармон. Робін упізнала його, коли він проходив повз. Гармон був невисокий на зріст і відпустив волосся, мов справжній денді, а ще мав тонкі, майже тендітні риси і тримався скуто, ніби постійно готувався до чужих поглядів. Товариство йому складав яскравий добродій років сорока з чорним волоссям, євразійськими рисами та глибоким шрамом від злегка кривого носа до щелепи. Ці двоє крокували проходом повільно, махаючи знайомим та служкам. На відміну від Нолі Сеймур, чоловіки не зображали ніяковість, а схвально усміхнулися, коли віряни пропустили їх і звільнили місця попереду.

«Та закругляйся вже», — утомлено думала Робін, слухаючи балаканину Тайо. Раян учора залишився у неї, і після сексу вони багато розмовляли, здебільшого про ризикованість роботи під прикриттям. Робін не була такою необізнаною чи зверхньою, щоб уважати, що їй не треба порад, але перед самим сном у неї майнула думка: «Слава Богу, я не розповіла тобі про духовне єднання».

Тайо Вейс нарешті завершив промову. Йому аплодували з повагою, але геть не так завзято, як його батькові чи Бецці Пірбрайт. Світло увімкнули, знову заспівав Девід Бові. Робін не поспішала вставати й копирсалася у своїй сумочці від «Ґуччі», сподіваючись, що білява служителька знову підійде. Повз пройшов Джайлз Гармон, велично киваючи наліво й направо. Його високий супутник лишився біля сцени, де його оточила невелика юрба.

Робін затрималася у проході, з непевною усмішкою роздивляючись пророків на стелі — ніби вперше їх помітила. Вона стояла майже точно під Утопленою пророчицею у білих шатах і з недобрими чорними очима, коли почувся знайомий голос:

— Ровено?

— Привіт! — стрепенулася Робін. Підійшла білявка, яка вже розмовляла з нею. Вона усміхалася, а в руках мала стос брошур, які здавалися товщими, ніж ті, що зазвичай лежали на поличках перед сидіннями.

— Як класно, що ти повернулася!

— Ага, — усміхнулася Робін. — Ніби медом мені тут намазано.

Білявка засміялася, а Робін зрозуміла, що хтось стоїть просто за її спиною. Обернувшись, вона мало не зазирнула в обличчя Тайо Вейсу й відчула спазм антипатії. Вона не пам’ятала, коли востаннє їй настільки хтось не подобався. Вся стриманість знадобилася Робін, щоб усміхнутися йому наївно та приязно і сказати:

— Так надихає! Я про вашу промову. Дуже сподобалася.

— Дякую, — поблажливо озвався той і злегка торкнувся її спини. — Приємно знати, що вам сподобалося.

— Тайо, це Ровена, — сказала білявка. — Мені здається, вона…

— Майже напевно Сприйнятлива, — погодився Тайо Вейс, ледь відчутно торкаючись бретельки її ліфчика. — Так, це дуже помітно.

Робін дуже кортіло відштовхнути його руку, але вона трималася та усміхалася.

— Вам було б цікаво відвідати наш ретрит? — спитав Тайо.

— Я саме хотіла це запропонувати! — широко всміхнулася білявка.

— А що мається на увазі? — спитала Робін, всіма фібрами душі протестуючи проти руки Тайо Вейса у себе на спині.

— Тиждень вашого часу, — відповів той, заглядаючи їй у вічі. — На фермі Чапмен-Фарм. Там ви зможете пізнати глибше.