Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 171)
— Чув, — відповів Вейс, відкинувшись у кріслі й так само усміхаючись. — Ми визнаємо Ісуса Христа важливим посланцем Благословенного Божества, хоча, звісно, він не єдиний.
— Та куди йому до тебе, — відказав Страйк. — Власне, Морісон був невіруючим, який вирішив довести, що воскресіння ніколи не було. Він провів ретельне розслідування подій, що оточували смерть Христа, звернувшись до усіх можливих історичних джерел, і в результаті сам став християнином. Розумієш, до чого я веду?
— Боюся, що ні, — відповів Вейс.
— Як гадаєш, відповіді на які питання хотів би знати Морісон, якби взявся спростовувати легенду про Утоплену пророчицю?
На це зреагувало троє людей: Тайо низько загарчав, Нолі Сеймур зойкнула, а Мадзу вперше заговорила:
— Джонатане.
— Кохана? — розвернувся до екрану Вейс.
— Мудрий відкидає все нице і принизливе, — сказала Мадзу.
— Чудові слова.
Це сказав доктор Джов. Він випрямився на весь свій зріст, і — на відміну від відсутнього Гармона — у шатах мав імпозантний вигляд.
— Це з «Ї Цзін»? — поцікавився Страйк, переводячи погляд з Джова на Мадзу. — Цікавий збіг, але я саме маю кілька питань про принизливе, якщо ви не проти такої теми. Не проти? — додав він, не дочекавшись відповіді. — Утім, повернімося до теми. Уявімо, що я надумав написати нову версію «Хто зрушив камінь?» під робочою назвою «Нащо лізти в Північне море о п’ятій ранку?» У ролі скептичного розслідувана чудесного вознесіння Дайю я почав би з питання про те, звідки Шері знала, що в цей ранок Джордан Рейні проспить. Далі я б розібрався, чому Дайю вбралася у сукню, у якій була максимально помітна в темряві, чому потонула біля точно тієї ділянки пляжу, що й твоя перша дружина і — тут буде паралель із «Каменем» — я хотів би знати, куди поділося тіло. Але я, на відміну від Морісона, мабуть, ще додав би розділ про Бірмінґем.
— Бірмінґем? — перепитав Вейс. Він досі усміхався — на відміну від решти присутніх.
— Так, — відповів Страйк. — Я помітив, що навколо зникнення Дайю було чимало поїздок до Бірмінґема.
— І знову ж таки, буквально не уявляю…
— Буквально ти того ранку мав бути у Бірмінґемі, але чомусь передумав, так? Скоро по смерті Дайю ти відправив до Бірмінґема свою доньку Абіґейл. І, здається, вас також спіткало вигнання до Бірмінґема, так, міс Пірбрайт? На три роки, якщо не помиляюся?
Бекка не встигла відповісти, бо Вейс нахилився уперед, зціпивши руки між колінами, і тихо сказав:
— Якщо згадка про найстаршу доньку повинна була мене зворохобити, то ти влучив у молоко, Корморане. Щодо Абіґейл мені можна дорікнути хіба в тому, що я її геть розбестив після… після страшної загибелі її матері.
І дивовижним чином — принаймні для Страйка, якому сльози давалися неймовірно важко, не кажучи вже про плач за командою — очі Вейса наповнилися вологою:
— Чи шкодую я про те, що Абіґейл покинула церкву? — спитав він. — Звісно… але не через себе, а через неї. Якщо ти і справді підтримуєш із нею зв’язок, — додав Вейс, поклавши руку на серце, — перекажи їй від мене: «Татусюсь за тобою скучає». Так вона мене називала.
— Дуже зворушливо, — байдужим тоном відповів Страйк. — До наступного питання: ти ж пам’ятаєш Розі Фернсбі? Вельми розвинена на свій вік дівчина п’ятнадцятьох років, яку ти планував забрати до Бірмінґема в той ранок, коли загинула Дайю?
Вейс витирав очі зібганим рушником і не відповів.
— Ти їй мав там щось показати, — провадив Страйк. — Що він там показує у Бірмінґемі юним дівчатам? — спитав він у Бекки. — Ти ж мала щось таке побачити за три роки, які прожила там?
— Джонатане, — повторила Мадзу, вже наполегливіше. Її чоловік не зважив на це.
— Ти сказав «розбещення», — провадив Страйк, знову переводячи погляд на Вейса. — Це слово з подвійним значенням… яке підводить нас до теми свинячих масок.
— Корморане, — дуже втомленим тоном промовив Вейс, — думаю, я почув достатньо, щоб зрозуміти, що ти рішуче налаштований написати якусь брудну викривальну статтю з купою натяків, не оперту на факти і рясно прикрашену всіма вигаданими подробицями, які ви з міс Еллакотт здатні нафантазувати разом. З жалем повідомляю, що нам доведеться продовжити дії проти міс Еллакотт з приводу знущання над дитиною. В подальшому нам краще спілкуватися через адвокатів.
— Дуже шкода. Ми ж так гарно порозумілися. Та повернімося до масок…
— Я чітко висловив свою позицію, містере Страйк.
Де й поділися Вейсові чарівливість та невимушеність, усмішка й теплота! Колись раніше Страйк мав справу з убивцею, чиї очі від стресу та збудження через перелічення скоєних злочинів робилися чорними й порожніми, ніби в акули, і тепер він знову спостерігав це явище: очі Вейса стали ніби прокручені свердликом діри.
— Абіґейл та інших примусили надягнути маски свиней і голяка повзати по багну, виконуючи роботу на фермі, за наказом твоєї чарівної дружини, — сказав Страйк.
— Такого ніколи не було, — зневажливо відказала Мадзу. — Ніколи! Джонатане…
— На вашу біду, місіс Вейс, я маю конкретні докази того, що такі маски були у вжитку на Чапмен-Фарм, — мовив Страйк, — хоч у ваших інтересах було б заперечувати, що ви знали, для чого їх використовували. Може, містер Джексон просвітив би вас?
Джексон глянув на Вейса, а тоді промовив зі своїм дивним, жебонким гібридним акцентом:
— Ви, містере Страйку, сидите на якійсь нереальній наркоті.
— Тоді дозвольте ще трохи поговорити з вами по-простому, поки я не пішов. Поліція не любить, коли збігів забагато. Двічі за останні кілька місяців після телефонних дзвінків із невідомих номерів сталися спроби самогубства, одна з яких була успішна. Думаю, що на цей час їх пов’язала між собою тільки моя агенція, але скоро це може змінитися.
Минулого року сталося так, що Кевін Пірбрайт розповів про заплановану зустріч із представником церкви, і ці слова потрапили на запис. За п’ять днів його було вбито. Тобто маємо дві неприродні смерті й один порятунок дивом для трьох людей, які перебували на Чапмен-Фарм, коли потонула Дайю… якщо, звісно, вона взагалі втонула.
У Бекки відвисла щелепа. Мадзу почала горлати, та невчасно, бо так само закричали і Тайо та Нолі Сеймур, а оскільки вони були присутні в приміщенні фізично, їхні голоси легко перекрили прокляття, що ними сипали тонкі губи Мадзу. -
— Ах ти покидьок…
— Злий, жахливий, бридкий чоловіче, як ти смієш казати такі речі про мертву дитину, в тебе совісті нема!..
Страйк підвищив голос, перекрикуючи ґвалт.
— Є свідки того факту, що Розі Фернсбі перебувала на фермі, коли було зроблено певні полароїдні знімки. Шері Ґіттінз упізнала Розі на цих фотографіях. Я знаю, що ви її шукаєте, тож попереджаю, — сказав він, вказавши пальцем просто в обличчя Джонатану Вейсу, — що у випадку, якщо її знайдуть мертвою… якщо вона вкоротить собі віку, загине внаслідок нещасного випадку, буде вбита… навіть не сумнівайся, що я покажу ці полароїди поліції і зверну їхню увагу на той факт, що це буде вже чотири неприродні смерті колишніх членів УГЦ за десять місяців, й закличу їх перевірити певні телефонні дзвінки, а ще звернуся до знайомих журналістів, щоб про це заговорили у пресі. Правду кажучи, Джонатане, я не такий скромний, як ти, — додав Страйк, підводячись. — Мені не треба питати себе, чи достойний я своєї роботи, бо я в ній збіса найкращий і знаю це. Тож попереджаю: якщо ти хоч пальцем зачепиш мою партнерку чи Розі Фернсбі, я твою довбану церкву спалю к хрінам собачим!
113
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Ніч із підібганими ногами на канапі, яка раніше здавалася їй цілком зручною, але в ролі ліжка настовбурчилася нежданими заглибленнями і гострими кутами, уже була паскудною. Ще «краще» стало тоді, коли Робін, яка зрештою поринула на дві години в глибокий сон, прокинулася від грубого чоловічого голосу, який гаркнув просто над нею:
— Що за на!..
Якусь частку секунди вона не могла зрозуміти, де опинилася: у своїй квартирі, в гуртожитку на Чапмен-Фарм чи в спальні Раяна, бо всюди двері були в різних місцях. Зовсім розгублена, вона швидко сіла, плащ зісковзнув на підлогу, а тоді Робін зрозуміла, що вона в офісі, а її сонні очі дивляться на Страйка.
— Ісусе Христе, — сказав він. — Знайти тут тіло я точно не чекав.
— Та в мене мало серце не…
— Що ти тут робиш?
— Здається, вчора ввечері повертався наш гість із пістолетом, — відповіла Робін, нахиляючись по свій плащ.
— Що?!
— Чорна куртка, накинутий каптур… ця людина спершу ховалася на отих сходах до підвального приміщення, а коли на вулиці нікого не лишилося, спробувала знову зайти в наші двері внизу, але цього разу не змогла.
— Ти дзвонила в поліцію?
— Все сталося надто швидко. Він, мабуть, зрозумів, що замок тепер інший, і пішов. Я бачила, як він дійшов до кінця Денмарк-стріт, але злякалася, що він може чекати мене на Чарінґ-Кросс-Роуд. Я вирішила не ризикувати і заночувала тут.
У цю мить в Робін на мобільному заграв будильник, і вона знову підскочила.
— Слушна думка, — схвалив Страйк. — Дуже слушна. Тут горіло світло, коли він прийшов?
— Я вимкнула, щойно побачила чорну куртку і каптур через дорогу. Можливо, він не встиг помітити і вирішив, що в офісі нікого немає, а може, знав, що тут хтось є, і все одно вирішив удертися. Не дивися на мене так, — додала Робін, — замок зробив свою справу, а я не ризикувала, еге ж?