Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 142)
— Дейрдре втопилася у храмі під час Маніфестації Утопленої пророчиці. Басейн у храмі на Чапмен-Фарм п’ятикутний. У Дейрдре було хворе серце. Вони, вочевидь, вирішили покарати Дейрдре за слова про те, що Вейс її зґвалтував, але справа зайшла надто далеко. Вона або втопилася, або померла від серцевого нападу.
Якусь мить Страйк сидів мовчки, обмірковуючи ймовірність цього, але не знайшов у міркуваннях Робін хиби.
— Чорт.
Робін було млосно. Вона точно знала, як почувалася Дейдре Догерті в свої останні миті в цьому світі, бо пережила те саме в тому самому басейну. У Дейрдре теж миготіли перед очима уривки її життя — ДІТИ, чоловік, який її покинув, можливо, якісь фрагменти далекого дитинства — а тоді вода, мабуть, вичавила з її легень повітря, і вона захлинулася і задихнулася у темряві…
— Що? — тупо перепитала вона, бо Страйк щось казав, але не було чути ні слова.
— Кажу: невже ми маємо свідка ненавмисного, а то й навмисного убивства, яке скоїла церква, і ця людина на волі?
— Так, — відповіла Робін, — але хіба ми знаємо, хто це?
— А тут ти помиляєшся. Я точно знаю, хто ця людина… точніше, — виправився Страйк, — готовий поставити на це як мінімум сотку.
— Та звідки ти це дізнався?
— Здогадався. Почнімо з того, що послуги Прюденс недешеві. Вона у своїй царині користується повагою і написала кілька успішних книжок. Ти бачила їхній будинок — вона там приймає пацієнтів у кабінеті перед вітальнею. Вона дуже обережна і не розкидається іменами, але я чудово знаю, що серед її клієнтів зірки першого ешелону, в яких усе погано, і багатії після нервових зривів, тож ким би не було наше Місто Митарств, воно із заможної сім’ї. Також ця людина повинна жити у Лондоні чи під Лондоном. Прюденс обмовилася, що це клієнтка, тобто жінка, і нам відомо, що Місто Митарств перебувало на Чапмен-Фарм водночас із Дейрдре Догерті.
— І виходить…
— Виходить, що це Флора Брюстер, спадкоємиця будівельної імперії. Вона є в переписі населення на Чапмен-Фарм за 2001 рік. Друг Флори Генрі розповів мені, що вона перебувала в церкві п’ять років, а Дейрдре зникла у 2003.
За словами Ферґюса Робертсона, сім’я відправила його джерело до Нової Зеландії після замаху на самогубство, але Генрі Вортінґтон-Філдз каже, що Флора повернулася, хоча її ментальне здоров’я лишає бажати кращого. Він заклинав мене не підходити до неї, але я знаю, де вона живе, я поґуґлив: це у Строберрі-Гіллі, п’ять хвилин пішки до будинку Прюденс і Деклана.
— Ох! — промовила Робін. — Але ж нам і близько не можна підходити до неї, так? Вона у дуже вразливому стані.
Страйк не відповів.
— Страйку, цього не можна робити, — сказала Робін.
— Ти хочеш, щоб винні відповіли за смерть Дейрдре Догерті?
— Так, хочу, але…
— Якщо Брюстер хоче тримати побачене при собі, навіщо вона малює це і викладає в інтернет?
— Не знаю, — сумно відповіла Робін. — Люди по-різному дають раду таким речам. Можливо, для неї це такий спосіб розповісти про пережите.
— Краще б звернулася до довбаної поліції, а не малювала і нила про свої страждання Прюденс.
— Ти неправий, — з жаром заперечила Робін. — Як людина, яка з досвіду знає, що коїться на Чапмен-Фарм…
— Я щось не бачу, щоб ти сиділа на дупі і жаліла себе чи вирішила помалювати картиночки на тему побаченого…
— Я там була всього чотири місяці, а Флора — цілих п’ять років! Ти сам мені казав, що вона лесбійка і що її змушували спати з чоловіками — тобто вона пережила п’ять років корекційних зґвалтувань. Ти розумієш, що Флора запросто могла народити там дітей, яких мусила покинути, коли її прогнали?
— То чому вона по них не повернулася?
— Якщо вона була в такому психічному стані, як описав тобі Генрі, вона могла щиро вірити, що вони там у безпеці — адже це місце, де вони ростимуть із повним схваленням Утопленої пророчиці! Звідти неможливо вийти незміненим, навіть якщо здається, що з тобою все гаразд. Чи ти думаєш, що Ніав вийшла б за чоловіка, який за віком міг би бути її батьком, якби церква не розчавила її сім’ю? Вона шукала безпеки і батьківської постаті!
— А тобі нормально, що Ніав ніколи не дізнається, що сталося з її мамою?
— Ніхріна мені це не нормально, — сердито відказала Робін, — але я не хочу мати на своїй совісті самогубство людини, якщо ми доведемо Флору Брюстер до другої спроби!
Тепер пошкодувавши про свій тон, Страйк почав:
— Послухай, я не хотів…
— Тільки не кажи, що не хотів засмутити мене! — крізь зціплені зуби відповіла Робін. — Чоловіки так завжди кажуть, коли… Я не засмучена, я зла! Ти не розумієш. Ти не уявляєш, що це місце робить з людьми. А я знаю, і я…
У Страйка знову задзвонив мобільний.
— Чорт, — сказав він. — Абіґейл Ґловер. Краще відповісти.
Робін відвернулася і, склавши руки на грудях, дивилася на машини, які їхали повз. Страйк прийняв дзвінок і перемкнув на гучний зв’язок, щоб Робін теж могла чути розмову.
— Привіт.
— Здоровки, — сказала Абіґейл. — Отримала твоє повідомлення про пресу.
— Добре, — відповів Страйк. — Неприємно приносити погані новини, але як я і сказав, навряд чи просто зараз є ризик…
— Хочу одну річ спитати, — сказала Абіґейл, перебиваючи його.
— Питай.
— До тебе приходив Баз Саксон?
— Е-е… так, — відповів Страйк, вирішивши, що чесність — найкраща політика.
— От гівноїд!
— Він тобі сам сказав чи…
— Та Патрік, скотина, мені сказав! Квартирант мій. Мені терпець урвався. Сказала Патріку, шоб духу його у мене в хаті не було. Їм, скотинякам, це ніби гра якась, — додала вона, і тепер Страйк почув на додачу до гніву ще й розпач. — Мене от по сюди забембало бути для них замість сраного реаліті-шоу!
— Гадаю, змінити квартиранта — розумний хід.
— Шо саме тобі сказав Баз? Крім того, шо я трахаюся з усім, шо рухається, але не з ним?
— Він мені здався дуже ображеним чоловіком, — погодився Страйк. — Але оскільки ми вже спілкуємося, я можу поставити тобі ще пару питань?
— Ти не…
На мить її голос потонув у гуркоті двох фур, які проминули припаркований «лендровер».
— Даруй, — сказав Страйк, підвищивши голос. — Я на А40, не чую, що ти кажеш.
— Кажу, — криком відповіла вона, — шоб ти не вірив нічому, шо про мене може казати той покидьок., крім того, шо я йому погрожувала. Я гарно перепила, а він причепився до мене і Деррила з тренажерки, то я збісилася.
— Розумію, — відповів Страйк, — але коли ти сказала Саксону, що в церкві є зброя, ти його лякала чи це правда?
— Та лякала, — відповіла Абіґейл. По короткому ваганню вона додала: — Але може… але вони, мабуть, були несправжні. Я в суді не присягнуся, шо справді їх бачила.
— Тобто ти бачила пістолет чи кілька?
— Бачила. Чи… шось дуже схоже.
Робін повернула голову до телефона у Страйка в руці.
— А де були ці пістолети? — спитав Страйк.
— У Мадзу. Я пішла до її кабінету, шось їй сказала і побачила відчинений сейф, але вона одразу зачинила. Там було ніби двоє пістолетів. Я казала, вона поведена на Чапмен-Фарм. Це ніби її приватне королівство. Вона розповідала про те, як там було, коли приїхала поліція, ше за Кровтерів. Коли я побачила ті пістолети, то подумала, шо тепер вона не дозволить себе заскочити — хоча не знаю, може, то іграшки, я їх бачила ну, може, одну секунду.
Так, я розумію, — відповів Страйк. — Оскільки все одно говоримо, я ще хотів спитати…
— Баз розповідав про мій кошмар? — мертвотним голосом спитала Абіґейл.
Страйк завагався.
— Так, але я хотів спитати не про це, і хочу підкреслити, значно більше для мене говорить той факт, що ви з подругою хотіли врятувати його від покарання…
— Не смій, — сказала Абіґейл. — Не смій мені тут… а шоб тебе… покидьки! Я навіть права на приватні кошмари не маю.
— Я розумію…
— В сраку, — сказала Абіґейл. — В сраку запхай своє «розуміння». Ніхріна ти не знаєш.