Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 128)
— Кажи, що робити, — сердито повторила вона.
— Он там підгузки, — прошепотіла Луїза зі сльозами на очах, показуючи на одну з коробок, — а отам серветки. Їжі він не потребуватиме… давай йому воду в непроливній чашці. — Вона показала на підвіконня. — Газети не прибирай… він інколи блює. Ще іноді… в нього бувають судоми. Дивися, щоб не бився об ґратки. Навпроти є туалет, якщо тобі буде треба.
Луїза важко підвелася і на мить затрималася над присмертною дитиною. На подив Робін, вона піднесла пальці до губ, поцілувала їх, а тоді м’яко торкнулася чола Джейкоба. А потім мовчки вийшла.
Робін, не зводячи очей із Джейкоба, підійшла до твердого дерев’яного стільця, з якого встала Луїза, й опустилася на нього.
Хлопчик очевидно помирав. Це було найжахливіше, що Робін бачила на Чапмен-Фарм, і вона не розуміла, чому саме сьогодні їй було доручено піклуватися про нього. Нащо давати таке завдання людині, яка збрехала, порушила церковні правила, зізналася, що сумнівається у своїй відданості церкви?
Хоч яка виснажена була Робін, вона підозрювала, що знає відповідь. Її вирішили зробити спільницею у долі Джейкоба. Мабуть, Вейси десь у глибині душі розуміли, що зовнішній світ вважає такі дії злочинними — сховати дитину, морити її голодом, відмовляти в лікуванні, за винятком «духовної роботи». Людей, які наглядали за його конанням і не звернулися по допомогу, відповідні органи за межами Чапмен-Фарм визнають винними, якщо колись про це дізнаються. Перебуванням у цій кімнаті й неможливістю звернутися по допомогу для дитини Робін прирікала на зацитькування самої себе. Хлопчик може навіть померти, поки вона буде поруч, і тоді Вейси матимуть вічний компромат на неї. Скажуть, що винна вона, і байдуже, як воно насправді.
Тихесенько й абсолютно несвідомо Робін почала нашіптувати:
— Lokah Samastah Sukhino Bhavantu… Lokah Samastah Sukhino Bhavantu…
Доклавши велике зусилля, вона обірвала себе.
«Я не повинна збожеволіти. Я не повинна збожеволіти».
85
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Знаючи, що вдень залишатися біля Чапмен-Фарм не можна, бо машину зафіксують камери, і певний, що до ночі Робін не зможе дістатися до периметра, Страйк заселився в гостьовий будиночок «Фелбріґґ-Лоджу», єдиного готелю на кілька кілометрів у цій місцевості. Він планував пару годин поспати, але, звичний засинати де завгодно, хоч на підлозі, цього разу відчував таку напругу, що не зміг розслабитися навіть на чудовому ліжку Здавалося диким отак лежати в затишній милій кімнаті з кремовими шпалерами в листяних орнаментах, тартановими фіранками, купою подушок і керамічним оленем на коминковій полиці, коли в його думках панувала тривога.
Він був радісно пообіцяв Робін, що «зайде» і забере її, якщо довго не матиме звісток від неї, але відсутність пластикового каменя лякала: це означало, що в ній могли впізнати приватного детектива і тепер взяли в заручники. Діставши телефон, Страйк подивився супутникові знімки Чапмен-Фарм. Будівель там було багацько, і Страйк ладен був закластися, що частина має підвали чи приховані кімнати.
Звісно, можна звернутися до поліції, але Робін добровільно вступила до церкви, і доведеться проскочити через чимало бюрократичних обручів, щоб переконати їх в необхідності дати ордер. Не забув Страйк і про центр у Бірмінґемі та Ґлазґо, куди могли перевезти його партнерку. Що, як вона стане другою Дейрдре Догерті, яка пропала без сліду, а церква заявлятиме, що вона просто пішла від них?
Його мобільний задзвонив: Барклей.
— Є новини?
— Цієї ночі вона знову не з’явилася.
— Дідько, — сказав Барклей. — Який план?
— Спробую ще раз сьогодні, але якщо вона так і не з’явиться, я дзвоню в поліцію.
— Авжеж, — мовив Барклей, — саме час.
Коли він поклав слухавку, Страйк трохи полежав у ліжку, доводячи собі, що треба спати, поки є нагода, але за двадцять хвилин здався. У кімнаті був чайник, тож він зробив собі чашку чаю і став перед вікном, за яким було видно дерев’яний чан, який додавався до будиночка.
Знову задзвонив мобільний: Шпеник.
— Що нового?
— Ти мені п’ятисотку винен.
— Дізнався щось про дзвінок Рейні?
— Ага. Дзвонили з номера, який починається на 01263. Жінка сконтачилася з тюрмою, назвалася його дружиною, сказала, шо воно терміново…
— Це точно була жінка? — спитав Страйк, записуючи номер.
— Свин каже, шо на голос жінка. Їй погодили час дзвінка. Казала, шо не вдома, дзвонить від подружки, не хоче, шоб Рейні мав подружчин телефон. Це все, шо я взнав.
— Зрозумів, п’ять сотень твої. Дяка.
Шпеник поклав слухавку. Радий мати хоч якусь справу замість каратися тривогою за Робін, Страйк перевірив, до якої місцевості належить код 01263. Виявилося, що він використовується на чималій території включно з Кромером, Лайонс-Маутом, Ейлмерто-ном і навіть будиночком, де він нині перебував.
Прибравши кілька подушок з канапи, Страйк сів. Він курив вейп, пив чай і мріяв, щоб пошвидше збігли години, і можна було повернутися до Чапмен-Фарм.
86
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Робін сиділа з Джейкобом цілий день. У нього справді почалися судоми: Робін постаралася не дати хлопчику скалічитися об ґрати, а коли він нарешті обм’якнув, обережно поклала його назад. Тричі вона міняла йому підгузки, складаючи загиджені у чорний мішок, який стояв тут для цього, і намагалася напоїти, але хлопчик був не в стані ковтати.
Опівдні їй принесла обід одна з дівчат, які стояли чування під храмом чотири ночі тому. Дівчина нічого не сказала їй і старанно відводила очі від Джейкоба. За винятком цього втручання Робін весь час була сама. Вона чула, як внизу по садибі ходять люди, і розуміла, що побути на самоті їй дозволено лише тому, що немає жодної можливості спуститися сходами непоміченою. Раз у раз втома навалювалася на неї; кілька разів Робін задрімувала на твердому дерев’яному стільці й підхоплювалася, коли починала падати.
Тягнулися години, і вона взялася читати розкидані по підлозі газети, щоб не засинати. Так Робін дізналася, що прем’єр-міністр Девід Кемерон пішов у відставку після рішення країни вийти з ЄС, що на його місце прийшла Тереза Мей і що розслідування Чілкота дійшло висновку, що Британія вступила в Іракську війну, коли ще не було вичерпано всі можливості для мирного роззброєння.
Інформація, в якій Робін так давно відмовляли, не пропущена крізь фільтр інтерпретації Джонатаном Вейсом, справила на неї дивний ефект. Вона ніби походила з іншої галактики і змусила Робін ще гостріше відчути свою ізольованість, але водночас її думки полинули до зовнішнього світу, туди, де ніхто не знає ні про які «живі речі», не диктує, що тобі носити та їсти, не намагається упорядкувати мову твоїх слів і думок. Тепер всередині у Робін змагалися два протилежні поривання. Перше стояло на боці її втоми, закликало до обережності та покірливості, радило співати мантру й гнати геть будь-які інші думки. Воно нагадувало про страшні години в ящику, нашіптувало, що Вейси здатні й на гірші речі, якщо Робін порушить ще якісь правила. Але друге поривання питало, як вона повернеться до повсякденної роботи на фермі, знаючи, що за стінами садиби повільно вбивають голодом маленького хлопчика. Воно нагадувало, що вона багато разів виходила з гуртожитку поночі, і ніхто її не спіймав. Воно підбурювало ризикнути — ще раз, востаннє — і втекти звідси.
Коли настав час вечері, їй принесли нову миску локшини і склянку води. Цього разу це зробив хлопчик, який ретельно відводив очі від Джейкоба. Було видно, що йому гидко від смороду в кімнаті, до якого Робін вже призвичаїлася.
Спуститися сутінки, а Робін уже прочитала майже всі газети з підлоги. Не бажаючи вмикати електричне світло, щоб не потурбувати дитину в ліжечку, вона підвелася і підійшла під маленьке віконце, щоб дочитати статтю про лідера Лейбористської партії Джеремі Корбена. Тоді Робін перегорнула сторінку, побачила заголовок «СЛІДОСТВОМ ВСТАНОВЛЕНО: СВІТСЬКА ЛЕВИЦЯ ПОМЕРЛА У ВАННІ», а тоді зрозуміла, що на фотографії Шарлотта Росс, і так голосно ахнула, що аж заворушився вві сні Джейкоб. Притиснувши руку до вуст, Робін дочитала статтю, тримаючи газету близько до очей в присмерковому світлі. Вона встигла дізнатися, скільки саме алкоголю та снодійного Шарлотта спожила, перш ніж перерізати вени у ванній, коли в двері тихенько постукали.
Робін жбурнула газету зі статтею про Шарлотту на підлогу і кинулася до стільця. Двері відчинилися. За ними стояла Емілі зі свіжопоголеною, як у матері, головою.
Емілі тихо причинила по собі двері. Крізь темряву, яка згущалася в кімнаті, Робін роздивилася, що вона у розпачі й мало не плаче.
— Ровено… мені так шкода, пробач, пробач мені.
— За що?
— Я розповіла, що ти дала мені ті гроші в Норвічі. Я не хотіла, але вони погрожували ящиком.
— О, це… нічого страшного, я теж зізналася. Дурістю було думати, що вони не помітять.
— Ти можеш іти. Дзян чекає внизу, він проведе тебе до гуртожитку.
Робін підвелася і рушила дверей, аж тут сталося дещо дивне.
Зненацька вона зрозуміла — і це був не здогад, а тверде знання — що до сліпої плями на периметрі ферми приїхав Страйк. Ця упевненість була такою сильною, що Робін аж спинилася. А тоді повільно розвернулася до Емілі.