Джоан Роулинг – Шовкопряд (страница 92)

— Але болить від того не менше,— стиха сказав Фенкорт.

— Погоджуюся,— кивнув Страйк.— У результаті багато людей дуже злі на Квайна. Проте єдине справжнє одкровення у книзі — це те, що то ви буцімто насправді зачали Джоанну Вальдгрейв.

— Я вам казав — ну, все одно що казав,— минулого разу, коли ми бачилися,— напруженим голосом промовив Фенкорт,— що це обвинувачення не просто облудне, а ще й нереальне. Я неплідний, і Квайн...

— ...і Квайн мусив би про це знати,— погодився Страйк,— бо ви з ним ще так-сяк ладнали, коли ви захворіли на свинку. Квайн уже глузував з цього у «Братах Бальзаках». І від цього обвинувачення, приховане в образі Різника, видається ще дивнішим, правда ж? Ніби це написала людина, яка не знає про ваше безпліддя. Вам це не спало на думку, коли ви читали книжку?

Сніг рясно сипав на волосся й плечі обох чоловіків.

— Не думаю, що Оуена обходило, правда то все чи ні,— повільно мовив Фенкорт, випускаючи дим.— Бруд прилипає до людини. Оуен просто розкидав його навсібіч. Мабуть, хотів наробити якнайбільше біди.

— Гадаєте, він саме тому надіслав вам рукопис одному з перших? — Коли Фенкорт не відповів, Страйк додав: — Це, знаєте, легко перевірити. Кур’єр, поштова служба — мали залишитися записи. З тим самим успіхом ви можете просто мені сказати.

Довга пауза.

— Гаразд,— нарешті зронив Фенкорт.

— Коли ви отримали рукопис?

— Шостого, вранці.

— І що ви з ним зробили?

— Спалив,— коротко відповів Фенкорт, точно як Кетрин Кент.— Я зрозумів, чого домагається Оуен: хоче публічного скандалу, максимального розголосу. Останній шанс невдахи... Я не збирався його тішити.

До них долинув ще уривок сміху й музики зсередини, коли відчинилися і зачинилися двері до садка. Непевні кроки за снігопадом, а тоді з темряви виступила масивна постать.

— Що,— захрипіла Елізабет Тассел, загорнута у важке пальто з хутряним коміром,— тут відбувається?

Щойно почувши її голос, Фенкорт ніби зібрався піти. Коли був останній раз, що вони розмовляли лицем до лиця, а не в натовпі з сотні людей?

— Хвильку заждіть, будь ласка,— попросив письменника Страйк. Фенкорт завагався. Тассел низьким хрипким голосом звернулася до Страйка:

— Пінкі скучив за Майклом.

— Вам це добре знайомо,— мовив Страйк.

Сніг шерхотів листям і засипав ставок, з центру якого купідон цілився в небо.

— Ви вважали, що творчість Елізабет до болю вторинна, так? — спитав Страйк у Фенкорта.— Ви з нею вивчали якобінські трагедії помсти, тому є певна подібність між вашим і її стилями. Але, гадаю, ви чудово імітуєте чужий стиль,— звернувся Страйк уже до Тассел.

Він знав, що Тассел прийде, якщо забрати Фенкорта, що злякається: про що він там говорить з письменником у пітьмі? Тассел стояла абсолютно незворушно, сніг засипав її хутряний комір і сталево-сиве волосся. У слабкому жеврінні вікон клубу Страйк ледь-ледь розрізняв контури її обличчя. Її погляд вражав уважністю й порожністю. Елізабет Тассел мала мертві, пусті очі акули.

— Наприклад, ви ідеально скопіювали стиль Елспет Фенкорт.

У Фенкорта відпала щелепа. Якусь мить було тихо: тільки шерехтів сніг і ледь чутно свистіло в легенях Елізабет Тассел.

— Я від самого початку вирішив, що Квайн на вас щось мав,— провадив Страйк.— Ви не схожі були на жінку, яка дозволить зробити з себе чийсь персональний банк і прислугу; яка залишить при собі Квайна, а Фенкорта відпустить. І ще всі ті просторікування про свободу слова... то ви написали пародію на книжку Елспет Фенкорт, через яку та вкоротила собі віку. Всі ці роки тільки й було доказів, що ваше слово, ніби Оуен вам показував ту пародію. Насправді було точно навпаки.

Знову тиша, тільки шелестить сніг і з грудей Елізабет Тассел виривається моторошний тихий свист. Фенкорт з роззявленим ротом дивився то на літагентку, то на детектива.

— Поліція запідозрила, що Квайн вас шантажував,— додав Страйк,— але ви відкараскалися зворушливою казочкою, мовляв, позичали йому гроші для Орландо. Ви більш ніж чверть століття платили Оуену за мовчання, так?

Страйк намагався розговорити Тассел, але та мовчала і тільки дивилася на нього темними порожніми очима — мов на блідому негарному обличчі були просвердлені дірки.

— Як ви про себе сказали, коли ми обідали? — спитав Страйк.— «Уособлення безневинної старої діви»? Що ж, ви знайшли, де вимістити свою невдоволеність.

Божевільні порожні очі раптом метнулися до Фенкорта. Той засовався на місці.

— Що — сподобалося вам ґвалтувати й убивати кожного, хто мав з вами справу, Елізабет? Один великий вибух злоби й соромітництва, помста всім за все, виставлення себе невизнаним генієм, знущання з кожного, в кого особисте життя вийшло щасливішим, хто мав задоволення...

У темряві почувся тихий голос, і якусь мить Страйк не міг зрозуміти, звідки він лине. Голос був дивний, незнайомий, тоненький і нездоровий: голос, який могла вигадати божевільна для зображення безневинності й доброти.

— Ні, містере Страйк,— зашепотіла Тассел, ніби мати, що вмовляє сонну дитину лежати й не пручатися.— Бідний ви дурник. Бідосенька.

Вона засміялася силуваним сміхом: груди ходять ходором, в легенях свистить.

— Він отримав сильне поранення в Афганістані,— пояснила Тассел Фенкорту тим самим моторошним співом-туркотінням.— Гадаю, контузія. Пошкоджено мозок, точно як у маленької Орландо. Бідному містерові Страйку потрібна допомога лікаря.

Її легені свистіли, дихання прискорилося.

— Треба було купити ще й маску, так, Елізабет? — спитав Страйк.

Здається, він побачив, як ті очі потемнішали й розчахнулися, як розширилися від виплеску адреналіну зіниці. Великі, ніби в чоловіка, руки стислися в кулаки.

— Ви собі гадали, що продумали все, так? Мотузки, маскувальний костюм, спецодяг, щоб захиститися від кислоти — але ви не знали, що вдихання її випарів теж пошкоджує тканини.

Від холодного повітря Тассел засапалася сильніше. Панічне хекання звучало як сексуальне збудження.

— Гадаю,— з продуманою жорстокістю провадив Страйк,— від цього ви буквально божеволієте, так, Елізабет? Сподіваймося, що присяжні повірять. Згаяне життя! Бізнес полетів під три чорти, ні чоловіка, ні дітей... Скажіть, а ви ж мали колись невдалий секс? — спитав Страйк, вглядаючись у їхні профілі.— Ота «млява кабака»... схоже, Квайн про це й писав у справжньому «Бомбіксі Морі».

Тассел і Фенкорт стояли спинами до світла, тож роздивитися їхні обличчя Страйк не міг. Проте відзначив мову тіла: обидва вмить сахнулися геть одне від одного і розвернулися до нього. Тінь спільного фронту.

— Коли це сталося? — спитав Страйк, вдивляючись у темний силует Елізабет.— По смерті Елспет? Але потім ви знайшли собі Фенеллу Вальдгрейв, так, Майкле? Там уже проблем з потенцією не було, га?

Елізабет задишливо зойкнула, ніби він її вдарив.

— Та Господи Боже,— загарчав Фенкорт. Тепер і він розсердився на Страйка. Той проігнорував докір. Він досі працював над Елізабет, намагався спровокувати; її легені свистіли, добуваючи кисень під снігопадом.

— Мабуть, страшенно розлютилися, коли Квайн захопився і перед цілим «Річковим кафе» почав кричати про справжній зміст «Бомбікса Морі», так, Елізабет? А ви ж його просили — ні пари з вуст про те.

— Ненормальний. Ви хворий,— прошепотіла вона, шкірячи жовті зуби в силуваній усмішці під акулячими очима.— Війна вас не просто скалічила...

— Дуже мило,— оцінив Страйк.— А ось і жорстоке стерво, про яке мені всі казали...

— Шкутильгаєте Лондоном, рветеся в газети,— задихалася Елізабет.— Ви точно як бідний Оуен, от точно як він... він так любив газети, правда ж, Майкле? — розвернулася вона до Фенкорта.— Хіба ж Оуен не любив увагу преси? Тікав, мов маленький хлопчик, що грається в хованки...

— Ви підказали Оуену сховатися на Тальгарт-роуд,— мовив Страйк.— То все була ваша ідея.

— Я більше цього не слухатиму,— прошепотіла Тассел; легені засвистіли, коли вона ковтнула холодного повітря і підвищила голос: — Я не слухаю, містере Страйк. Не слухаю. Ніхто вас не слухає, дурню...

— Ви мені казали, що Оуен був ласий до похвали,— Страйк підвищив голос, перекриваючи тоненьке квиління, в якому вона силкувалася потопити його слова.— Гадаю, він розказав вам весь запланований сюжет «Бомбікса Морі» багато місяців тому, і гадаю, що Майкл там був присутній теж — не в такій грубій подобі, як Марнослав, але були якісь кпини з приводу потенції, так? «Час розплати для вас обох», га?

Як він і очікував, Тассел на тому задихнулася і обірвала свою мантру.

— Ви сказали Квайнові, що «Бомбікс Морі» — геніальне творіння, що це буде його найкраща книжка, що вона матиме успіх, але слід мовчати про зміст, щоб уникнути позовів і щоб постріл вийшов гучніший, коли все розкриється. Ви мали купу часу, щоб усе влаштувати, так, Елізабет? Двадцять шість років порожніх вечорів — ви могли б написати купу книжок, адже першу створили ще в Оксфорді... але про що б ви писали? Ви не те щоб жили повним життям, так?

На її обличчі промайнув неприхований гнів. Долоні стис-лися в кулаки, але Тассел стрималася. Страйк хотів, щоб вона відкрилася, здалася, але ті акулячі очі тільки видивлялися слабину в ньому, чекали, коли відкриється він.

— Ви створили роман з плану вбивства. Вительбушення й полиття кислотою — то не символи, то спосіб обдурити експертизу. Але всі вирішили, що це літературний прийом. І отже, той егоїстичний йолоп допоміг вам спланувати його власну смерть. Ви йому сказали, що вигадали, як привернути увагу громадськості й підвищити прибутки: влаштувати десь на публіці скандал, щоб ви казали, мовляв, книжку не можна видавати, надто бешкетна — і тоді Квайн зникне. Ви розпустите чутки про зміст книги, а коли врешті-решт Квайна знайдуть, ви укладете угоду на великі гроші.