Джоан Роулинг – Шовкопряд (страница 88)

— Піппа згадувала, була ще записка,— сказав Страйк.

— Так. «Час розплати для нас обох»,— кивнула Кетрин.

— Вона ще у вас?

— Я її спалила,— відповіла Кетрин.

— Там було звертання до вас? «Люба Кетрин»?

— Ні,— відповіла вона,— тільки ті слова і, бляха, цілуночок. Покидьок! — схлипнула вона.

— Може, я щось справжнє випити куплю? — раптом запропонувала Робін.

— Та на кухні є,— відповіла Кетрин притишено, бо витирала очі й щоки рушником.— Піп, принеси.

— Ви точно впевнені, що записка була від Квайна? — спитав Страйк, а Піппа вибігла по алкоголь.

— Так, його почерк, я його всюди впізнаю,— відповіла Кетрин.

— І як ви зрозуміли ці слова?

— Ніяк,— слабко озвалася Кетрин, витираючи заплакані очі.— Розплата для мене, бо він повернувся до дружини? Для нього, бо всі йому заплатять... навіть я. Аж кишки вивертає,— мовила вона, несвідомо повторюючи слова Майкла Фенкорта.— Міг би мені сказати, що не хоче... якщо хотів усе закінчити... Але нащо аж так? За що? І це не лише мене... Піп... прикинувся, що йому не байдуже, говорив з нею про її життя... Вона так страждала... ну, тобто, її мемуари — не те щоб велика література, та все ж...

Піппа повернулася, брязкаючи склянками і пляшкою бренді, й Кетрин замовкла.

— Берегли на різдвяний пудинг,— повідомила Піппа, вправно відкорковуючи пляшку.— Пий, Кет.

Кетрин узяла склянку з чималою порцією бренді й випила одним ковтком. Здається, алкоголь справив бажаний ефект. Потягнувши носом, вона випростала спину. Робін попросила налити трішки. Страйк узагалі відмовився.

— Коли ви прочитали рукопис? — спитав він у Кетрин, яка вже наливала собі нову порцію.

— Того самого дня, коли й знайшла, дев’ятого, якраз повернулася додому по одяг. Я сиділа з Анджелою в госпісі, бачте... він не приймав мої дзвінки з ночі Гая Фокса, жодного, а я ж казала, що Анджелі дуже погано, лишала повідомлення. А тут приїхала додому і бачу на підлозі рукопис. Я й подумала: то ось чому він не бере слухавку, хоче, щоб я спершу прочитала? Взяла рукопис до госпісу і там прочитала, поки сиділа з Анджелою.

Робін могла лише здогадуватися, як воно було: сидячи біля ліжка присмертної сестри, читати, як тебе описав власний коханець.

— Я подзвонила Піп — так? — провадила Кетрин; Піппа кивнула,— і розповіла, що Оуен зробив. Усе дзвонила йому, але він так і не брав слухавки. А коли померла Анджела, я собі вирішила — ну все. Сама прийду.— Бренді додав кольору зів’ялим щокам Кетрин.— Пішла до їхнього будинку, та коли побачила її — дружину,— то зрозуміла, що вона не бреше. Оуена не було. Тож я й попросила переказати, що Анджела померла. Він знав Анджелу,— пояснила Кетрин, і її обличчя знову скривив плач. Піппа відставила склянку й обійняла Кетрин за плечі; ту трусило.— Я подумала, він хоч зрозуміє, що мені заподіяв, коли я втрачала... коли я втратила...

Понад хвилину в кімнаті було тихо — тільки схлипувала Кетрин і ще долинав галас підлітків з двору.

— Співчуваю,— офіційним тоном мовив Страйк.

— Мабуть, то було жахливо,— сказала Робін.

Усіх чотирьох тепер поєднав хисткий дух товариства. Принаймні в одному всі погоджувалися: Оуен Квайн поводився жахливо.

— Я прийшов, сподіваючись скористатися вашими знаннями в царині текстового аналізу,— звернувся до Кетрин Страйк, коли вона витерла очі — ті перетворилися на щілинки.

— Про що ви? — спитала вона, але Робін розчула за коротким питанням потішену гордість.

— Я дещо не розумію з написаного Квайном у «Бомбіксі Морі».

— Та там усе просто,— відповіла Кетрин і знову несвідомо повторила слова Фенкорта: — Премії за витонченість той роман не отримає, еге ж?

— Не знаю,— сказав Страйк.— Один персонаж сильно інтригує.

— Марнослав? — спитала Кетрин.

Звісно ж, подумав Страйк, на кого ще вона подумала б. Фенкорт знаменитий.

— Я думав про Різника.

— Не хочу про це говорити,— відповіла Кетрин так різко, що Робін аж сахнулася. Кетрин глянула на Піппу, і Робін упізнала ледь приховане жевріння спільної таємниці.

— Оуен удавав, що вищий за це,— сказала Кетрин.— Удавав, ніби деякі речі для нього святі. А тоді взяв та й...

— Ніхто не хоче пояснити мені Різника,— поскаржився Страйк.

— Бо дехто ще має крихту гідності,— відповіла Кетрин. Страйк глянув на Робін, заохочуючи її перехопити ініціативу.

— Джері Вальдгрейв уже сказав Корморану, що Різник — то він,— несміло мовила вона.

— Мені Джері Вальдгрейв подобається,— зухвало заявила Кетрин.

— Ви з ним знайомі? — спитала Робін.

— Оуен позаминулого Різдва водив мене на вечірку,— пояснила та.— Там був і Вальдгрейв. Дуже приємний чоловік. Трохи перебрав,— додала вона.

— Уже тоді пиячив? — вліз Страйк.

Це була помилка; він і Робін попросив провадити розмову, бо вона не так лякала. Через його втручання Кетрин умить закрилася.

— На вечірці були ще якісь цікаві люди? — спитала Робін, пригубивши бренді.

— Там був Майкл Фенкорт,— одразу озвалася Кетрин.— Люди кажуть, що він зверхній, але як на мене, він був чарівний.

— О, ви й з ним розмовляли?

— Оуен мене не хотів підпускати до нього,— відповіла Кетрин,— але я пішла до вбиральні, а як поверталася, сказала йому, що дуже люблю «Порожній дім». Оуену це б не сподобалося,— з жалюгідним самовдоволенням додала вона.— Завжди розповідав, що Фенкорта ото переоцінюють, але як на мене, то він чудовий. Хай там що, ми трохи побалакали, а потім хтось відвернув його увагу, але так,— зухвало заявила Кетрин, ніби тінь Оуена Квайна була поруч і слухала, як вона хвалить його суперника,— зі мною він поводився чарівно. Зичив успіхів у літературі,— закінчила вона і приклалася до склянки.

— Ви йому казали про свої стосунки з Оуеном? — спитала Робін.

— Так,— з кривою усмішкою відповіла Кетрин,— і Фенкорт сказав: «Прийміть мої співчуття». Йому було байдуже. Видно було, що йому вже байдуже до Оуена. Ні, я вважаю, що він приємний чоловік і чудовий письменник. Люди заздрять чужому успіху, авжеж?

І Кетрин налила собі ще бренді. Трималася вона пречудово. Крім рум’янцю на щоках, жодних ознак сп’яніння помітно не було.

— І ще вам Джері Вальдгрейв сподобався,— ніби знічев’я мовила Робін.

— О, дуже милий,— озвалася Кетрин, яка тепер залюбки хвалила кожного, хто міг бути не до вподоби Квайну.— Такий милий! Але він був просто жахливо п’яний. Сидів у сусідній кімнаті, люди його оминали. Та сука Тассел звеліла і нам його не займати — мовляв, верзе казна-що.

— Чому ви так кажете на неї? — спитала Робін.

— Снобка стара,— буркнула Кетрин.— Аж таким тоном розмовляла зі мною... з усіма. Але я знаю, що її так вкурвило: там був Майкл Фенкорт. Я їй сказала — Оуен якраз пішов до Джері, щоб той бува не впав зі стільця абощо, він ту стару суку не послухав,— я їй сказала: «Щойно говорила з Фенкортом, він такий чарівний!» Їй це дуже не сподобалося,— задоволено додала Кетрин.— Не сподобалося, що зі мною він був чарівний, а її ненавидить. Оуен мені казав, що колись вона була закохана у Фенкорта, але він нею погребував.

Кетрин насолоджувалася плітками, хай навіть такими старими. Принаймні на тій вечірці вона була ніби «своя».

— Невдовзі після того, як я це сказала, вона пішла,— задоволено додала вона.— Жахлива жінка.

— Майкл Фенкорт казав мені,— мовив Страйк, і погляди Кетрин і Піппи одразу вчепилися в нього, бо обом кортіло знати, що такого сказав знаменитий письменник,— що колись в Оуена Квайна й Елізабет Тассел був роман.

Мить приголомшеної тиші, а тоді Кетрин Кент вибухнула сміхом. Сміх був безсумнівно щирий: кімнатою розкотився веселий, майже радісний регіт.

— Оуен Квайн з Елізабет Тассел?

— Так він сказав.

Піппа аж засяяла, коли Кетрин так щиро й несподівано звеселилася. Та відкинулася на спинку дивана, щоб віддихатися; на штани їй пльопнувся бренді — так її трусило від сміху. Піппа підхопила цю нотку істерії і собі почала реготати.

— Ніколи,— видихнула Кетрин,— ніколи в цілому... житті...

— Це ніби дуже давно було,— почав Страйк, але довга руда грива жінки все трусилася, сама вона аж ревла зо сміху.

— Оуен і Ліз... та ніколи. Ніколи, нізащо... Ви просто не розумієте,— пояснила вона, тепер уже витираючи сльози сміху.— Оуен вважав її кошмарною. Він би мені сказав... Він розповідав про всіх, з ким спав, у цьому плані з нього був кепський джентльмен... правда ж, Піп? Я б знала, якби вони хоч колись... Гадки не маю, де Майкл Фенкорт таке почув. Та ніколи! — з невимушеною веселістю і повною упевненістю закінчила Кетрин Кент.

Сміх допоміг їй розслабитися.

— Але ви не в курсі, що там за історія з Різником? — спитала Робін, поставивши порожню склянку на столик жестом гостя, який уже йде.

— А я не казала, що я не в курсі,— мовила Кетрин, після тривалого реготу трохи задихана.— Я якраз в курсі. Це просто жахливо — так учинити з Джері. Лицемір паскудний... Оуен казав мені нікому не говорити, а тоді взяв і просто так написав це в «Бомбіксі Морі»...