Джоан Роулинг – Шовкопряд (страница 55)
— Дуже... це було дуже давно.
— Норт був другом Квайна, правильно?
— Я відмовився видавати роман Джо Норта,— сказав Чард. Його тонкі губи рухалися.— І більше нічого не зробив. Півдесятка видавців вчинили так само. З комерційного погляду то була помилка. Роман мав певний посмертний успіх. Звісно ж,— додав він недбало,— я гадаю, що Майкл помітно переписав його.
— Квайн ображався, що ви відмовилися публікувати книгу його друга?
— Так. Здійняв чималий галас.
— Але все одно прийшов до «Ропер-Чарда»?
— У моїй відмові від книжки Джо Норта не було нічого особистого,— сказав Чард, ще дужче червоніючи.— Оуен зрештою це зрозумів.
Виникла нова ніякова пауза.
— Отже... коли вас наймають, щоб відшукати... злочинця такого штибу,— заговорив Чард, змінюючи предмет з відчутним зусиллям,— ви працюєте разом з поліцією чи?..
— О так,— відповів Страйк, кисло згадуючи про ворожість із боку служителів закону, з якою нещодавно зіштовхнувся, але радіючи, що Чард так зіграв йому на руку.— В мене чудові знайомства в поліції. Ваші дії ніби не дають їм підстав для підозри,— додав він, акцентуючи на слові «ваші».
Провокаційна, слизька фраза мала бажаний ефект.
— Поліція цікавилася моїми діями? — спитав Чард тоном наляканого хлопчика, не пробуючи навіть оборонитися показною холоднокровністю.
— Розумієте, всі, кого змальовано в «Бомбіксі Морі», стали предметом уваги для поліції,— ніби між іншим пояснив Страйк, відпиваючи чаю,— і все, що ви робили після п’ятого числа, коли Квайн пішов від дружини, прихопивши з собою книжку, їх зацікавить.
І на превелике Страйкове задоволення, Чард негайно почав пригадувати власні дії — уголос, ніби намагаючись себе заспокоїти.
— Ну, про книжку я нічого не знав аж до сьомого,— сказав він, знову дивлячись на свою зламану ногу.— Я був тут, коли мені подзвонив Джері... поїхав одразу до Лондона — мене Менні відвіз. Ніч я провів удома, це можуть підтвердити Менні й Неніта... у понеділок зустрівся з юристами в офісі, розмовляв з Джері... Ввечері був на вечері у близьких друзів у Ноттинг-Гіллі — і знову ж таки Менні відвіз мене додому... У вівторок я повернувся рано, бо в середу відлітав до Нью-Йорка. Там пробув до тринадцятого... чотирнадцятого цілий день був удома... п’ятнадцятого...
Бурмотіння Чарда затихло. Вочевидь, він зрозумів, що немає жодної потреби щось пояснювати Страйку. Короткий погляд, який він кинув на детектива, був неочікувано сторожким. Чард хотів купити союзника; Страйк бачив, що він щойно усвідомив двояку природу подібної угоди. Страйк не переймався. Розмова дала йому більше, ніж він очікував; якщо Чард його не найме, це коштуватиме лише грошей.
Причовгав Менні.
— Будете обід? — коротко спитав він у Чарда.
— За п’ять хвилин,— усміхнувся той.— Спершу я маю попрощатися з містером Страйком.
Менні тихо пішов у своїх туфлях на гумовій підошві.
— Ображається,— сказав Чард Страйку, ніяково розсміявшись.— Їм тут не подобається. Більше люблять Лондон.
Він підняв з підлоги милиці й зіп’явся на них. Страйк зробив те саме з дещо більшим зусиллям.
— А як... e-e... місіс Квайн? — спитав Чард, ніби згадавши з запізненням про ґречність, коли вони шкутильгали до дверей, ніби дивні триногі тварини.— Така велика руда жінка, так?
— Ні,— відповів Страйк.— Вона худа. Волосся з сивиною.
— О,— без великого інтересу озвався Чард.— Мене з якоюсь іншою знайомили.
Страйк затримався біля подвійних дверей кухні.
Чард теж зупинився з ображеним виглядом.
— Боюся, що я маю справи, містере Страйк...
— Я теж,— люб’язно відповів Страйк,— але не думаю, що моя помічниця подякує, якщо я лишу її тут.
Чард, вочевидь, забув про існування Робін, яку так категорично відіслав.
— О так, звісно... Менні! Неніто!
— Вона у ванній,— повідомила огрядна жінка, виходячи з кухні з мішечком, куди склала взуття Робін, у руках.
Чекали в досить ніяковій тиші. Нарешті з’явилася Робін — із закам’янілим обличчям — і взулася.
Вхідні двері відчинилися, й поки Страйк потискав руку Чардові, холодне повітря вчепилося в їхні теплі обличчя. Робін рушила просто до машини і сіла на водійське місце, ні з ким не розмовляючи.
Повернувся Менні в куртці.
— Поїду з вами,— сказав він до Страйка.— Перевірю ворота.
— Якщо вони не зможуть виїхати, Менні, то подзвонять до будинку,— сказав Чард, але молодий чоловік не звернув на нього уваги і знову сів у машину.
Втрьох мовчки їхали чорно-білою доріжкою під снігом. Менні натиснув пульт, який узяв із собою, і ворота легко відчинилися.
— Дякую,— сказав Страйк, обертаючись до нього з заднього сидіння.— Боюся, повертатися вам буде холодно.
Менні засопів, вийшов з машини і ляснув дверцятами. Робін тільки-но ввімкнула першу передачу, як Менні зазирнув у вікно з боку Страйка. Робін загальмувала.
— Так? — спитав Страйк, опускаючи скло.
— Я його не штовхав,— сердито заявив Менні.
— Прошу?
— Зі сходів,— пояснив Менні.— Я його не штовхав. Він бреше.
Страйк і Робін здивовано глянули на нього.
— Вірите мені?
— Так,— відповів Страйк.
— Тоді добре,— сказав Менні, киваючи до них.— Добре.
Він розвернувся і пішов, трохи ковзаючи у своїх туфлях, у бік будинку.
30
Страйк наполіг, щоб у Тівертоні вони зупинилися в «Бургер-кінзі».
— Тобі треба щось поїсти перед поїздкою.
Робін пішла слідом за ним усередину без зайвого слова, ніяк не коментуючи навіть нещодавню приголомшливу заяву Менні. Її холодна і дещо ображена поведінка не сильно здивувала Страйка, але він не мав на це часу. Робін постояла в черзі по бургери, бо він не подужав би водночас управлятися і з тацею, і з милицями, а коли повернулася за пластиковий стіл, Страйк вирішив трохи розвіяти напругу:
— Слухай, я знаю, ти чекала, що я не дам Чарду поводитися з тобою, мов зі служницею.
— Нічого такого,— автоматично заперечила Робін. (Коли він це вимовив уголос, вона відчула себе ніби дитиною, що капризує).
— Як скажеш,— роздратовано знизав плечима Страйк і відкусив великий шмат бургера.
Хвилину чи дві їли в ображеному мовчанні, та нарешті вроджена чесність Робін взяла своє.
— Добре, я чекала на щось таке, так,— сказала вона.
Пом’якшений поживною їжею та цим зізнанням, Страйк мовив:
— Я повитягав з нього важливі факти, Робін. Не можна починати суперечку з тим, кого допитуєш, коли людина розговорилася.
— Вибач, що я така дилетантка,— враз знову образилася вона.
— Та Господи Боже,— не витримав Страйк.— Та хто каже, що ти...
— Які в тебе були плани, коли ти мене наймав? — раптом спитала Робін, кинувши нерозгорнутий бургер на тацю.