Джоан Роулинг – Шовкопряд (страница 48)

— Майкл заохочував Елспет до письменства, щоб не заважала, поки працює сам. Вони не мали нічого спільного. Він з нею одружився лише тому, що смертельно переймається своїм простим походженням. Вона була донькою графа, яка гадала, що заміжжя за Майклом означатиме безкінечні літературні вечірки й розмови, сповнені інтелектуального блиску. Елспет не розуміла, що буде сама весь час, поки Майкл працюватиме. Вона була,— додала Елізабет зневажливо,— жінкою з невеликим багажем. Але ідея самій стати письменницею її захопила. Ти знаєш,— хрипко спитала агентка,— як багато людей гадає, ніби може писати? Ти й уявити не можеш, скільки мені день у день надсилають лайна. За нормальних обставин роман Елспет просто відкинули б — такий претензійний, дурнуватий,— але обставини були незвичайні. Майкл сам заохотив жінку це написати, і йому забракло духу сказати їй, що вийшов жах. Він передав той жах видавцю, а вони опублікували, щоб потішити Майкла. За тиждень вийшла пародія.

— У «Бомбіксі Морі» Квайн натякає, що пародію написав сам Фенкорт,— сказав Страйк.

— Знаю, що натякає,— і я б остереглася провокувати Майкла Фенкорта,— додала вона ніби убік, але явно щоб бути почутою.

— Що ви маєте на увазі?

Протягом короткої паузи Елізабет явно вирішувала, що саме йому сказати.

— Я познайомилася з Майклом,— повільно почала вона,— у групі, яка вивчала якобінські трагедії помсти. Скажімо так, для нього це була рідна стихія. Майкл обожнює тих авторів; їхній садизм, їхню пристрасть до помсти... зґвалтування й канібалізм, отруйні скелети в жіночому одязі... відплата в садистській формі — предмет його одержимості.

Елізабет звела очі на Страйка, який уважно дивився на неї.

— Що? — різко спитала вона.

А він думав: чи спричинять подробиці вбивства Квайна вибух у пресі? Греблю ось-ось прорве, надто коли до справи взявся Калпепер.

— А Фенкорт вдався до відплати в садистській формі, коли ви обрали Квайна, а не його?

Елізабет глянула на миску з червоною рідиною перед собою і різко відсунула її від себе.

— Ми були близькими друзями — дуже близькими, але він мені жодного слова не сказав від того дня, коли я відмовилася вигнати Оуена. Майкл зробив усе, щоб від моєї агенції відвернулися письменники; казав, що я жінка без честі й без принципів. Але я мала один священний принцип, і Майкл це знав,— твердо додала вона.— Написавши ту пародію, Оуен не зробив нічого такого, чого Майкл не заподіяв би сто разів іншим письменникам. Звісно, я глибоко пожалкувала про наслідки, але то був випадок — один з небагатьох,— коли я вважала, що з погляду моралі Оуен чистий.

— Мабуть, це було дуже болісно,— сказав Страйк.— Фенкорта ви знали довше, ніж Квайна.

— Ворогами ми були довше, ніж друзями.

Страйк зазначив, що ця відповідь не була власне відповіддю.

— Не думайте тільки... Оуен не завжди був... не цілком був поганий,— нервово сказала Елізабет.— Він, знаєте, був одержимий чоловічим началом — у житті, у письменстві. Іноді це була метафора творчого генія, а в інших випадках він розглядав мужність як перепону на шляху до художньої довершеності. У «Гріху Гобарта» Гобарт, чоловік і жінка водночас, мусить обирати між батьківством і своїми письменницькими надіями — чи зробити аборт, чи вбити свій твір, плід розуму. Та коли дійшло до батьківства в реальності... самі розумієте, яка Орландо — такої долі своїй дитині не обереш... але він любив її, а вона — його.

— Окрім тих випадків, коли кидав родину і йшов до коханок або тринькати гроші на готелі,— додав Страйк.

— Ну добре, батьком року його б не обрали,— огризнулася Елізабет,— але любов там була.

За столом запала мовчанка, і Страйк вирішив її не порушувати. Він був упевнений, що Елізабет Тассел погодилася на цю зустріч — і просила про попередню — зі своїх власних причин, і хотів почути, з яких. Тож Страйк їв свою рибу і чекав.

— Поліція питала мене,— нарешті сказала вона, коли він майже доїв,— чи Оуен мене не шантажував.

— Правда? — спитав Страйк.

У ресторані навколо точилася балачка й стукотіли ножі й виделки; надворі густо падав сніг. Знову мав місце феномен, про який Страйк розповідав Робін: підозрюваний бажав пояснити свої дії, побоюючись, що першого разу міг щось недомовити.

— Вони звернули увагу на чималі суми грошей, які за ці роки переходили з мого рахунку на рахунок Оуена,— сказала Елізабет.

Страйк мовчав; той факт, що вона оплачувала готельні рахунки Квайна, вразив його ще минулого разу.

— Як гадаєте, чим, на їхню думку, він міг мене шантажувати? — спитала вона, скрививши червоні губи.— У професійній діяльності я дотримуюся ретельної чесності. Особистого життя не маю. Я просто уособлення безневинної старої діви, хіба ні?

Страйк, який не знав, як відповісти на це питання, не образивши тим чи інакшим чином, промовчав.

— Це почалося, коли народилася Орландо,— сказала Елізабет.— Оуен примудрився витратити всі гроші, які мав, Леонора протягом двох тижнів після пологів лежала у відділенні інтенсивної терапії, а Майкл до всіх і кожного волав, що Оуен убив його дружину. Оуен став парією. Ні він, ні Леонора не мали близьких. Я позичила йому гроші — як другу,— щоб купив речі для дитини. Тоді дала гроші на заставу, щоб зміг придбати більший будинок. Потім давала гроші на спеціалістів для Орландо, коли стало зрозуміло, що розвиток дитини іде не так, як мав би, на лікарів для неї. Я навіть не зрозуміла, коли перетворилася на персональний банк для родини. Щоразу як надходили відсотки з книжок, Оуен метушився і казав, що все віддасть, й іноді таки віддавав кілька тисяч. У глибині душі,— додала агентка клекотючим голосом,— Оуен був дорослою дитиною, іноді чарівною, іноді нестерпною. Він був безвідповідальний, імпульсивний, абсолютно безсовісний, але також дотепний, сповнений ентузіазму, чарівливий. У ньому було щось жалісне, якась комічна вразливість, тож хай як би погано він вчиняв, його хотілося захистити. Це відчував Джері Вальдгрейв. Це відчували жінки. І я теж відчувала. І, правду кажучи, я все сподівалася — навіть вірила, що він напише другий «Гріх Гобарта». Завжди було щось таке — у кожній з його страшних книжок,— що не виходило повністю махнути на нього рукою.

Офіціант прийшов забрати посуд. Елізабет відмахнулася від його ввічливого питання, чи було щось не так з її супом, і попросила каву. Страйк погодився почитати про десерти.

— Але Орландо мила,— хрипко додала Елізабет.— Орландо дуже мила.

— Так... Вона, здається, думає,— сказав Страйк, уважно стежачи за нею,— що бачила, як ви нещодавно заходили до кабінету Квайна, поки Леонора була у вбиральні.

Здавалося, Елізабет не чекала на таке питання — і воно їй, вочевидь, не сподобалося.

— Вона дійсно таке бачила?

Елізабет сьорбнула ще води, завагалася, а тоді сказала:

— Гадаю, будь-хто з персонажів «Бомбікса Морі», отримавши нагоду подивитися, чи немає про нього ще якоїсь бридоти в чернетках, не відмовився б скористатися нею.

— Щось знайшли?

— Ні,— відповіла вона,— бо там був розгардіяш. Я одразу зрозуміла, що шукати доведеться дуже довго, і,— тут Елізабет зухвало задерла підборіддя,— кажучи відверто, я не хотіла лишити відбитки. Тож я пішла так само швидко, як і зайшла. Це був імпульсивний вчинок — і мабуть, ниций.

Схоже було, що вона сказала все, що збиралася сказати. Страйк замовив крамбл з яблуками й полуницею і перебрав ініціативу на себе.

— Зі мною хоче зустрітися Денієл Чард,— повідомив він. Чорні, мов маслини, очі витріщилися від подиву.

— Нащо?

— Не знаю. Якщо все не завалить снігом, я завтра поїду до нього в Девон. Але до того, як зустрінуся з ним, я хотів дізнатися, чому в «Бомбіксі Морі» його зображено вбивцею білявого юнака.

— Я не дам вам ключа до тієї брудної книжки,— відказала Елізабет, до якої повернулися давні агресивність та підозрілість.— Ні. Нізащо.

— Шкода,— відповів Страйк,— бо люди всяке говорять.

— Схоже, що я на додачу до вже зробленої помилки — коли я відправила той рукопис у світ — захочу ще й пліткувати про нього?

— Я потайний,— запевнив її Страйк.— Ніхто не дізнається, де я дістав цю інформацію.

Але Елізабет просто люто дивилася до нього, холодна й нечуйна.

— А що Кетрин Кент?

— А що вона?

— Чому в її лігві в «Бомбіксі Морі» повно щурячих черепів?

Елізабет мовчала.

— Я знаю, що Кетрин Кент — це Гарпія, я вже знайомий з нею,— терпляче сказав Страйк.— Пояснивши, ви тільки збережете мені трохи часу. Я гадаю, ви хочете знати, хто вбив Оуена Квайна?

— Ваші підходи збіса прозорі,— з нищівною зневагою мовила вона.— І що — люди часто піддаються на таке?

— Так,— буденно зізнався Страйк,— часто.

Елізабет насупилася, а тоді раптово заговорила, хоч і не дуже здивувала цим Страйка:

— Добре. Врешті-решт, перед Кетрин Кент я жодних зобов’язань не маю. Якщо вам це треба знати, то Оуен досить грубо натякнув, що вона працює в лабораторії, де проводять тестування на тваринах. Там роблять огидні речі зі щурами, собаками й мавпами. Я про це почула на одній з вечірок, куди Оуен її привів із собою. Вона там аж із сукні пнулася, щоб справити на мене враження,— додала Елізабет зневажливо.— Я бачила її тексти. На такому тлі Доркас Пенджеллі виглядає як Ай-ріс Мердок. Типовий шлак... шлак...

Страйк доніс до рота кілька ложок запіканки, поки Елізабет натужно кашляла в серветку.