Джоан Роулинг – Шовкопряд (страница 36)

— Ти хочеш сказати,— повільно вимовила Робін,— що вбивця міг виявити в рукописі щось таке, чого не хотів би виставляти на широкий загал?

— Саме таке. Деякі місця у книжці дуже загадкові. Що коли Квайн дізнався про когось щось серйозне і завуальовано розповів про це у книзі?

— Так, у цьому є сенс,— повільно промовила Робін,— бо я собі все думала, ну нащо його вбивати? Факт у тому, що майже всі ці люди мали ефективніші способи дати раду цій наклепницькій книзі, правда ж? Вони могли сказати Квайну, що не будуть її представляти чи видавати, могли погрожувати судом, як-от Чард. Його смерть значно погрішила б ситуацію для будь-кого, хто є у книзі персонажем, правда ж? Розголос уже набагато ширший, ніж був би, якби цього не сталося.

— Погоджуюся,— сказав Страйк.— Але ти вважаєш, що вбивця мислив раціонально.

— А це не злочин під впливом пристрасті,— заперечила Робін.— Його спланували. Його дуже ретельно продумали. І явно були готові до наслідків.

— Теж слушно,— погодився Страйк, поїдаючи картоплю.

— Я вранці переглянула «Бомбікса Морі».

— Бо знудилася «Гріхом Гобарта»?

— Так... а рукопис лежав у сейфі, і...

— Прочитай повністю, там чимдалі краще,— мовив Страйк.— Куди ти дочитала?

— Я просто погортала,— відповіла Робін.— Прочитала розділ про Сукубу та Кліща. Дуже злісно, але немає відчуття, що там є щось... ну... приховане. Квайн просто звинувачує дружину й літагентку в тому, що вони на ньому паразитують, авжеж?

Страйк кивнув.

— Але далі, коли дочитуєш до цієї Епі... Епі... як там її?

— Епікойне? Гермафродитки?

— Як гадаєш, це реальна людина? Що означає той спів? Зовсім не здається, що він говорить про спів у буквальному сенсі, правда ж?

— А його подружка Гарпія чому живе в печері, повній пацюків? Це символізм чи щось інше?

— А ще той закривавлений мішок у Різника,— підхопила Робін,— карлиця, яку він топить...

— І ті розпечені тавра в будинку Марнослава,— додав Страйк, але не зустрів у її погляді розуміння.— Ти ще туди не дочитала? Але Джері Вальдгрейв якраз про це розповідав на вечірці в «Ропер-Чарді». Це про Майкла Фенкорта і про його...

У Страйка задзвонив мобільний. Він дістав його і побачив ім’я Домініка Калпепера. Зітхнувши, прийняв дзвінок.

— Страйку?

— Слухаю.

— Що це в біса діється?

Страйк не став гаяти час, прикидаючись, ніби не розуміє, про що Калпепер говорить.

— Калпепере, я не можу про це говорити. Не можу розкривати деталей поліційного розслідування.

— Та облиш, нам тут один поліціянт уже все розповів. Він каже, що цього Квайна вбили точно так само, як персонажа з його останньої книжки.

— Так? І скільки ти тій паскуді заплатив, щоб він розтулив пельку і поставив усю справу під загрозу?

— Чорти б тебе вхопили, Страйку, ти вплутався в отакенське вбивство, і тобі навіть на думку не спало мені подзвонити?

— Не знаю, друже, що ти там собі думаєш про наші стосунки,— сказав Страйк,— але як на мене, я для тебе роблю роботу, а ти мені платиш. Та й по всьому.

— Я тебе познайомив з Ніною, щоб ти потрапив на ту вечірку у видавництві.

— Це було найменше, що ти міг зробити після того, як я тобі накопав купу додаткових фактів про Паркера,— відповів Страйк, вільною рукою настромлюючи на виделку останні шматочки картоплі.— Я міг спокійно їх притримати і продати жовтій пресі.

— Якщо ти хочеш грошей...

— Та не хочу я грошей, йолопе,— роздратувався Страйк, і Робін увічливо занурилася в читання сайту «Бі-бі-сі» на власному мобільному.— Я не допомагатиму розвалити розслідування вбивства, продаючи факти газеті.

— Я можу відвалити тобі десять штук за особисте інтерв’ю.

— Бувай, Кал...

— Стривай! Скажи мені тільки, в якій це книзі... в якій книзі описано спосіб убивства?

Страйк прикинувся, що вагається.

— У тій, що про яйця... «Брати Бальзаки»,— сказав він.

Злостиво посміхаючись, Страйк закінчив дзвінок і потягнувся по меню, щоб подивитися десерти. Лишалося сподіватися, що Калпепер плідно витратить залишок дня, продираючись крізь химерний синтаксис і сцени мацання пахвини.

— Є щось нове? — спитав Страйк, коли Робін звела очі від телефону.

— Ну, хіба що «Дейлі мейл» пише, що на думку друзів королівської родини, з Піппи Мідлтон була б краща наречена, ніж з Кент.

Страйк насупився.

— Та я просто читала всілякі дурниці, поки ти розмовляв,— виправдалася Робін.

— Ні,— сказав Страйк,— я не до того. Просто згадав Піппу2011.

— Я щось не...— не зрозуміла Робін, і досі думаючи про Піппу Мідлтон.

— Піппа2011 — з блогу Кетрин Кент. Яка заявляла, що слухала уривок з «Бомбікса Морі».

Робін ахнула і заходилася шукати в мобільному.

— Так, ось воно! — вигукнула вона за кілька хвилин.— «А що скажеш, коли я скажу, що він мені читав обрані місця?» Це було...— Робін почала гортати,— двадцять першого жовтня! Двадцять першого жовтня! Вона могла знати, який там кінець, ще до зникнення Квайна.

— Так і є,— погодився Страйк.— Я буду яблучний пиріг, а ти що?

Коли Робін повернулася від шинкваса, зробивши замовлення, Страйк сказав:

— Мене Анстис запросив сьогодні на вечерю. Каже, що має попередні дані від судмедекспертів.

— Він знає, що сьогодні твій день народження? — спитала Робін.

— Господи, та ні,— жахнувся Страйк, і Робін аж засміялася.

— Та що в цьому поганого?

— Мені вистачило однієї святкової вечері,— похмуро відповів Страйк.— Найкращим подарунком від Анстиса став би час смерті. Що раніше все відбулося, то вужче коло потенційних підозрюваних: тільки ті, хто міг мати доступ до рукопису давно. На жаль, до цього кола входить Леонора, але є ще ця таємнича Піппа, Крістіан Фішер...

— А Фішер чому?

— Засіб і можливість, Робін: він прочитав текст одним з перших, отже, потрапляє до переліку. Далі Ральф, помічник Елізабет Тассел, сама Елізабет Тассел і Джері Вальдгрейв. Денієл Чард, вочевидь, побачив текст слідом за Вальдгрейвом. Кетрин Кент каже, що не читала, але я тут маю великі сумніви. І нарешті, Майкл Фенкорт.

Робін звела очі.

— Але як він...

Знову задзвонив Страйків мобільний; це була Ніна Ласселз. Він завагався, але подумав, що кузен міг їй розповісти про нещодавню розмову, і прийняв дзвінок.

— Привіт,— сказав він.

— Привіт, знаменитість! — відповіла вона. Страйк почув нервовість, так-сяк прикриту показною легковажною бадьорістю.— Я тобі боялася дзвонити — думала, тебе обсіли журналісти, ґрупі й усяке таке.

— Та наче не обсіли,— сказав Страйк.— Як справи в «Ропер-Чарді»?

— Просто божевільня. Ніхто не працює; всі тільки про це й базікають. Це що — дійсно було вбивство?

— Схоже на те.

— Боже, аж не віриться... Але ж ти мені не маєш права нічого розповідати, так? — спитала Ніна, ледь приховуючи цікавість.