Джоан Роулинг – Шовкопряд (страница 14)

— Дякую, Робін,— сухо озвався Страйк.— Коли вона зрозуміла, що я не Квайн, але до того, як дізналася, хто я, сказала таке: «Я над цим більше не працюю». Тобі це про щось каже?

— Ні... Але,— додала вона сором’язливо,— я вчора дещо дізналася про Кетрин Кент.

— Як? — страшенно здивувався Страйк.

— Ну, ти мені казав, що вона сама видає свої книжки,—- нагадала йому Робін,— тож я просто пошукала в інтернеті — й,— двічі клацнувши мишкою, Робін відкрила сторінку,— вона веде блог.

— Оце ти непогано!..— вигукнув Страйк, радісно встаючи з дивана і зазираючи Робін через плече.

Любительського вигляду сторінка називалася «Моє літературне життя» і була оздоблена зображеннями пер до письма і портретом Кетрин Кент, де фотограф їй дуже полестив — та й зроблене фото, як здалося Страйкові, було років десять тому. Блог складався з переліку постів, оформлених у вигляді щоденника.

— Тут багато нарікань на те, що традиційні видавці нездатні розпізнати добру книжку, навіть якщо їм дати тією книжкою по голові,— сказала Робін, гортаючи сторінку, щоб Страйк сам побачив.— Кетрин написала три романи «в жанрі еротичного фентезі», як вона це кличе. Серія називається «Сага про Меліну». їх можна завантажити на електронну книжку.

— Я не хочу читати поганої писанини, мені вистачило тих «Братів Сайгаків»,— сказав Страйк,— Про Квайна щось є?

— Купа всього,— відповіла Робін,— якщо це його вона кличе «Славетний Письменник» і скорочує до СП.

— Не думаю, що вона спить із двома письменниками,— сказав Страйк.— То, мабуть, він. «Славетний», щоправда, видається деяким перебільшенням. Ти щось чула про Квайна до того, як до нас звернулася Леонора?

— Нічого,— зізналася Робін.— Дивися, ось про нього — другого листопада.

Сьогодні мала прецікаву розмову з СП про Сюжет і Наратив, які, звісно, зовсім різні речі. Якщо не знаєте: Сюжет — це те, що відбувається, а Наратив — це те, що ви показуєте своєму читачу, і те, як ви це показуєте.

Приклад з мого другого Роману «Жертва Меліни»:

Наближаючись до Гардерельського лісу Лендор підняв свій прегарний профіль, щоб подивитися, чи далеко ще. Його доглянуте тіло, загартоване верховою їздою та стрільбою з лука...

— Гортай далі,— попросив Страйк,— гляньмо, де ще є про Квайна.

Робін почала гортати і спинилася на дописі від двадцять першого жовтня.

Отже, СП дзвонить мені й каже, що неможе зустрітися (знову). Проблеми в родині. Що тут сказати — я все розумію. Коли ми покохали одне одного, я знала, що просто не буде. Немаю можливості говорити відверто, але якщо коротко — він змушений жити з жінкою, якої не кохає, через Третю особу. Це не його провина і не провина Третьої особи. Дружина не відпустить його, хай навіть так було б краще для всіх, і ми замкнені в такому собі Чистилищі

Дружина про мне знає, але вдає, що не знає. Не розумію, як вона може жити з чоловіком, який прагне бути з іншою жінкою — я б так не змогла. СП каже, що Третю особу вона завжди ставить понад усім — і понад Ним теж. Дивно, як часто «Турбота» є маскою Егоїзму.

Хтось скаже я сама винна, що закохалася, у Жонатого чоловіка. Ви нескажете мені нічого такого, чого не казали б повсякчас мої друзі, Сестра і власна Мати. Я хотіла б це припинити, але що сказати — Серце має власний розсуд, Розсудові незрозумілий. І от сьогодні я плачу через нього знову зовсім з нової Причини. Він сказав мені що майже дописав свій Шедевр, книгу, яку вважає Найкращим своїм твором. «Сподіваюся тобі сподобається. Ти там є».

Що можна сказати коли Славетний Письменник робить тебе персонажем своєї найкращої книжки? Я розумію, що саме дарує він мені цим, як не зрозуміє жоден Неписьменних. Так, є люди, яких ми Письменники пускаємо у свої серця, але в наші Книги?! Це щось особливе. Відмінне.

Кохаю мого СП і нічого з цим неможу вдіяти. Серце має власний Розсуд.

Під дописом були коментарі.

А що скажеш, коли я скажу, що він мені читав обрані місця? Піппа2011

Та ти жартуєш Піп мені він нічого не читав!!! Кет

От тільки зажди. Піппа2011 ххх

— Цікаво,— сказав Страйк.— Дуже цікаво. Коли вчора Кент накинулася на мене, то запевняла, що якась Піппа хоче мене вбити.

— Тоді глянь оце! — збуджено мовила Робін, гортаючи сторінку на дев’яте листопада.

Під час першої зустрічі з СП він сказав мені: «Неможна написати як слід, якщо хтось не спливає кров’ю — можливо, ти сам». Як знають фоловери цього блогу, я Метафорично ріжу вени і тут, і в своїх романах. Але сьогодні я маю відчуття, що мені завдала Смертельної рани людина, якій я звикла довіряти.

«О Мекгіт! Ти украв мій Спокій — і муку бачити твою мені за Насолоду стане».

— Звідки цитата? — спитав Страйк. Управні пальці Робін затанцювали над клавіатурою.

— «Опера жебраків» Джона Ґея.

— Непогана ерудиція як на жінку, яка пише «не» разом з дієсловами, плутає коми і зловживає великими літерами.

— Не можуть же всі бути літературними геніями,— дорікнула йому Робін.

— Дяка Богу, бо я тут таке про них дізнаюся.

— Але подивися на коментар під цим дописом,— мовила Робін, повертаючись до блогу Кетрин. Клікнула на посилання, відкриваючи єдиний коментар:

Я за тебе покручу коліщатка *@%ої диби, Кет

Цей коментар також залишила Піппа2011.

— А ця Піппа серйозна особа, га? — прокоментував Страйк.— Тут є щось про те, ким Кент працює? Не думаю, що вона живе на гроші за еротичні фантазії.

— Тут теж якась дивина. От глянь на це.

Двадцять восьмого жовтня Кетрин написала:

Подібно до більшості Письменників, вдень я маю іншу роботу. З огляду на секретність я неможу розказати про неї. Цього тижня секретність у нашій Інституції посилили в результаті чого мій Колега-бюрократ (святенник-християнин, який засуджує моє приватне життя) запропонував начальству моніторити блоги і т.ін. щоб не сталося витоку секретної інформації.

Нащастя, здається переміг здоровий глузд і таких заходів ніхто не вживе.

— Дуже загадково. Посилили секретність... жіноча в’язниця ? Психіатрична лікарня? Чи йдеться про виробничу таємницю?

— Й ось на це глянь — тринадцятого листопада.

Робін перегорнула сторінку до останнього допису в блозі, наступного після того, де Кетрин писала про отриману смертельну рану.

Три дні тому моя люба Сестра програла довгу битву з раком грудей. Дякую вам всім за добрі слова й підтримку.

Під дописом було два коментарі; Робін відкрила їх.

Піппа2011 написала:

Мені так шкода це чути Кет. Посилаю тобі всю любов на світі ххх

Кетрин відповіла:

Дякую Піппо ти справжній друг хххх

Завчасні подяки за численні слова підтримки, які написала Кетрин, вигляд мали дуже сумний над цим коротким діалогом.

— Нащо? — важко спитав Страйк.

— Що — нащо? — озвалася Робін, зводячи на нього очі.

— Нащо люди це роблять?

— Ведуть блоги? Не знаю... хтось сказав, що недосліджене життя не варто було жити.

— Так, Платон,— сказав Страйк,— але це не дослідження життя, це виставлення його напоказ.

— О Боже! — вигукнула Робін і облилася на цьому винуватому зойку чаєм.— Я й забула, є ще новина! Коли я вчора вечері уже йшла до дверей, подзвонив Крістіан Фішер. Питав, чи не бажаєш ти написати книжку.

— Що-що?

— Книжку,— відповіла Робін, намагаючись не сміятися з виразу огиди на Страйковому обличчі.— Про твоє життя. Про враження від армії, про розкриття справи Лули Лендрі...

— Подзвони йому,— сказав Страйк,— і перекажи, що в написанні книжок я не зацікавлений.

Він допив чай і рушив до вішака, де біля його чорного пальта висіла старезна шкірянка.

— Ти не забув про сьогодні? — спитала Робін, відчуваючи, як у животі знову стягується клубок, який був розв’язався.

— А що сьогодні?

— Паб,— з відчаєм нагадала Робін.— Зі мною і Метью. «Герб короля».