Джоан Роулинг – Кувала Зозуля (страница 8)
По закінченню самостійно призначеної обідньої перерви Робін помила і повернула містеру Крауді чашки і тацю, до яких доклала куплене печиво. Помітивши, як радо він підтримує розмову за її повторної появи, як поглядає то на груди, то на вуста, Робін вирішила до кінця тижня його уникати.
Страйк і досі не повернувся. Не маючи інших справ, Робін прибрала у шухлядах, позбувшись мотлоху, який, вочевидь, залишився від попередніх тимчасових секретарок: двох шматочків молочного шоколаду, лисої пилки для нігтів і купи папірців з невідомо чиїми номерами та просто кривульками. Також знайшла коробку старовинних металевих скріпок — Робін таких навіть не бачила — і чималу кількість порожніх блакитних записничків, які, попри відсутність логотипу, мали дуже офіційний вигляд. Робін, яка добре знала офісний світ, запідозрила, що їх поцупили зі складу якоїсь інституції.
Час до часу дзвонив телефон. Виявилося, що її новий шеф має чимало імен. Один питав Оґі, інший — Мавпеня; сухий стриманий голос попросив, щоб «містер Страйк» чимшвидше передзвонив. Щоразу Робін телефонувала Страйкові на мобільний, але потрапляла на автовідповідач. Отож вона лишала повідомлення, записувала всі імена й номери на клейких аркушиках і раз у раз акуратно прикріпляла їх на Страйків стіл.
Надворі все торохкотів відбійник. Десь о другій зарипіла стеля — пожилець квартири нагорі виявляв активність, а загалом Робін була у цілій будівлі, вважайте, сама. Потроху ця усамітненість укупі з чистою радістю, що загрожувала розірвати їй груди щоразу, коли Робін поглядала на обручку в себе на лівій руці, надала їй упевненості. Вона почала наводити лад у маленькій кімнаті, яка тимчасово перебувала під її контролем.
Попри загальну занедбаність і шар бруду, Робін скоро виявила чітку організацію, яка потішила її власну акуратну натуру. Папки з коричневого картону (дивно було бачити таку старожитність у добу неонового пластику) розміщувалися на полицях позаду її столу в хронологічному порядку; на корінці кожної було від руки записано серійний номер. Розгорнувши одну з папок, Робін виявила, що металевими скріпками скріплювали окремі аркуші у файлах. Левову частку матеріалів було написано нечітким, нерозбірливим почерком. Мабуть, оце так працює поліція. Мабуть, цей Страйк — колишній поліціянт.
У середній шухляді шафки Робін виявила стос рожевих листів з погрозами, про які говорив Страйк; поруч були договори про конфіденційність. Робін узяла один і зачитала: простий бланк, де вимагалося, щоб підписант поза роботою утримувався від обговорення людей чи інформації, до яких отримав доступ у робочий час. Робін на мить замислилася, а тоді підписала один примірник, поставила дату, пішла до кабінету Страйка і залишила документ
Склавши цю односторонню присягу мовчати, Робін знову відчула ту загадковість, навіть чарівність, яку уявляла, коли стояла перед скляними дверима з написом «Приватний детектив», перш ніж двері розчахнулися і Страйк мало не скинув її зі сходів.
Поклавши бланк Страйкові на стіл, Робін помітила мішок, запханий у куток за шафкою. Між роззявленими зубцями змійки виднівся краєчок брудної сорочки, будильник і упаковка мила. Робін зачинила двері до кабінету, ніби побачила щось інтимне, бентежне. Вона склала докупи чорняву красуню, яка вибігла вранці з будинку, численні Страйкові подряпини і те, що тепер видавалося дещо запізнілою, але рішучою гонитвою. У новому радісному стані заручин Робін була схильна відчувати безмежну жалість до людей, чиє особисте життя склалося не так добре, як у неї,— якщо безмежну жалість можна дорівняти до неймовірної насолоди, яку вона відчувала, коли думала про свій майже рай.
О п’ятій годині — тимчасовий шеф досі не повернувся — Робін вирішила, що має повне право йти додому. Вона мугикала пісеньку, поки заповнювала власний графік, і заспівала уголос, надягаючи тренч; потім замкнула офіс, опустила ключ у поштову скриньку, не без обережності спустилася металевими сходами й пішла — до Метью, додому.
7
Перші пообідні години Страйк провів у будівлі Студентської спілки Лондонського університету, де, насуплено й рішучо проминувши приймальню, зміг потрапити в душ — і ніхто не спинив його і не спитав студентського. Потім у кафе він з’їв черствий ролл із шинкою і шоколадку. А далі пішов блукати, мало що тямлячи від утоми, і курив між відвідинами дешевих крамниць, куди заходив купити на гроші Бристоу ті нечисленні побутові дрібнички, яких потребував після втрати житла. Ранній вечір застав його в італійському ресторані в товаристві кількох великих коробок і кухля пива, якого Страйк крутив, поки не забув, навіщо вбиває час.
До офісу він повернувся майже о восьмій. О цій годині Лондон подобався йому найбільше: робочий день скінчився, вікна пабів тепло жевріють, як коштовне каміння, на вулицях вирує життя, а вічна присутність старовинних будинків, чиї обриси пом’якшує світло вуличних ліхтарів, дивним чином втішає. Ми таких, як ти, бачили багацько, ніби шепотіли вони, поки Страйк кульгав уздовж Оксфорд-стріт з розкладачкою у коробці. Сім з половиною мільйонів сердець стукотіло зовсім поруч у цьому велетенському старовинному місті, й чимало з них, урешті-решт, болить набагато гірше, ніж у Страйка. Небеса набували кольору індиго, а Страйк, утомлено проминаючи крамниці, які зачинялися, знайшов розраду в цьому безмірі й анонімності.
Затягнути розкладачку по металевих сходах нагору виявилося тим ще подвигом, і коли Страйк дістався дверей зі своїм іменем, біль у правій нозі став нестерпним. Страйк притулився до дверей, перенісши всю вагу на ліву ногу, і важко дихав, дивлячись, як туманиться скло.
— От жирна срака,— мовив він уголос.— Старий довбаний динозавр.
Обтерши з чола піт, Страйк відімкнув двері й перетягнув свої численні покупки через поріг. У кабінеті він відсунув стіл і поставив розкладачку, розгорнув спальник, наповнив чайник у раковині за скляними дверима.
На вечерю — відерце локшини швидкого приготування, яку він обрав, бо вона йому нагадувала солдатські пайки: взяти локшину його змусила якась глибоко вкорінена асоціація між сухпайком і тимчасовим житлом. Коли чайник закипів, Страйк налив окріп до відерця і з’їв локшину пластиковою виделкою, взятою у студентському кафе. Сидячи на офісному стільці, він дивився на спорожнілу вулицю, на рух машин ген в оповитому сутінками її кінці, й дослухався до гупання басів у кафе «12 тактів» унизу.
Страйкові траплялося спати і в гірших місцях. Серед них були і бетонна підлога багатоповерхового гаража в Анголі, і розбомблена фабрика, де вони поставили намети, а вранці викашлювали чорну сажу; і — найгірший з усього — сирий гуртожиток комуни у Норфолку, куди мати притягла восьмирічного Страйка і його шестирічну напівсестру. Він добре пам’ятав незатишність лікарняних ліжок, у яких лежав місяцями, і різні самозахопи-сквоти (де також мешкав з матір’ю), і зимові ліси, де ставав табором в армії. Нехай проста розкладачка під голою лампочкою не обіцяла комфорту, та у порівнянні з тими місцями це була розкіш.
Купівля простих речей для забезпечення своїх нехитрих потреб заспокоїла Страйка, повернула його
Він викинув відерце від локшини, увімкнув лампу і сів за стіл, де Робін провела більшу частину дня.
Збираючи перші складові нової справи (папку в міцній палітурці, чистий папір, скріпку, записник із нотатками розмови з Бристоу, буклет з «Тотенгему» й візитівку Бристоу ), Страйк помітив, що у шухлядах прибрано, з монітора витерто пил, порожніх чашок і недоїдків немає, а в повітрі витає легкий запах аерозолю «Пронто». Трохи здивований, Страйк відкрив «касу» і знайшов там записку: охайний округлий почерк Робін повідомляв, що Страйк винен їй сорок два пенси за шоколадне печиво. Страйк відрахував сорок фунтів з пачки, яку видав йому Бристоу, і сховав до жерстянки; потім, подумавши, згори на купюри поклав сорок два пенси монетами.
Далі Страйк узяв одну з ручок, які Робін акуратно склала у верхній шухляді, й, поставивши дату, почав швидко писати. Записи розмови з Бристоу він вирвав з блокнота і додав до справи; окремо занотував усі свої дії до нинішнього Моменту, включно з дзвінками Анстису й Вордлу, записав їхні номери (але інформація, яку надав Страйкові інший приятель,— імена, адреси,— до справи не потрапила).
Нарешті Страйк присвоїв новій справі серійний номер і записав його на корінці разом з назвою — «Нагла смерть, Лула Лендрі». Далі поставив папку на місце — на правий край полиці.
І тоді зрештою відкрив конверт, у якому, за словами Бристоу, містилися важливі докази, які проґавила поліція. Щільні рядки, написані чітким і виробленим почерком юриста, ледь закручувалися вгору. Як Бристоу й обіцяв, йшлося у записах головно про дії чоловіка, якого він називав Бігуном.
Бігун був високий і чорний і ховав обличчя під шарфом; він з’явився на записі камери нічного автобуса, який ходив маршрутом Іслінгтон — Вест-Енд. Бігун сів у цей автобус за п’ятдесят хвилин до загибелі Лули Лендрі. Далі він з’явився на записі камери спостереження в Мейфері: йшов у напрямку будинку Лендрі о 1:39 ночі. Просто під камерою він зупинився і ніби перевірив щось на папірці («Адресу? Маршрут?» — послужливо припускав у нотатках Бристоу), а тоді зник з очей.