Джоан Роулинг – Кувала Зозуля (страница 64)
— О так, Лулі стала трохи параноїдальною після того, як її справжня мама почала продавати журналістам оповідки про неї. Вона, власне, питала у мене,— додала К’яра, змахнувши цигаркою,— чи казала я комусь, що вона знову з Еваном. Та ну! Як би вона взагалі це утримала в секреті? Про це всі патякали. Я їй сказала тоді: «Лулі, гірше, ніж коли про тебе говорять, буває лише, коли про тебе не говорять». Це Оскар Вайлд,— поблажливо додала вона.— Але Лулі не любила цей бік слави.
— Ґі Соме вважає, що Лула не повернулася б до Дафілда, якби Ґі не виїхав з країни.
К’яра глянула у бік дверей і заговорила тихше:
— Ґі міг таке сказати. Він дуже переймався безпекою Лулі. Він її обожнював, дійсно дуже любив. І гадав, що Еван їй зашкодить, але правду кажучи, він просто не знає справжнього Евана. Еван, звісно, кінчений, але людина непогана. Він нещодавно їздив провідати леді Бристоу, і я спитала: «Еване, та нащо ж ти піддаєш себе таким тортурам?» Бо родина Лулі його, щоб ти знав, ненавидить. І знаєш, що він мені відповів? «Я просто хочу поговорити з людиною, якій без неї так само погано, як і мені». Боже, як це сумно!
Страйк прокашлявся.
— Преса так накинулася на Евана, і це так несправедливо! Нічого у нього не виходить зробити правильно.
— У ніч, коли померла Лула, Дафілд заходив до тебе, так?
— Ось, і ти туди ж! — обурилася К’яра.— Навигадували, ніби ми з ним там злягалися чи що! Він не мав грошей, його водій десь зник, тож він пішки пішов через Лондон, щоб просто прилягти у мене. Спав на дивані. І коли надійшли новини, ми почули їх разом.
К’яра піднесла цигарку до повних вуст і затягнулася, дивлячись у підлогу.
— Це був просто жах. Ти не уявляєш. Жах. Еван просто... о Боже мій. А тоді,— додала вона ледве чутним шепотом,— всі на нього накинулася. Коли Тенсі Чиллінгем сказала, що чула сварку. Преса просто з ланцюга зірвалася. Божевілля.
Вона підвела очі на Страйка і прибрала волосся з обличчя. Жорстке верхнє світло підкреслювало її ідеальні риси.
— Ти не знайомий з Еваном, авжеж?
— Ні.
— А хочеш познайомитися? Тоді поїхали. Він казав, що сьогодні буде в «Юзі».
— Було б чудово.
— Ну й супер. Ходім.
Вона зіскочила зі столу і гукнула у відчинені двері:
— Ґі, котику, можна я сьогодні піду в цій сукні? До «Юзі»?
До кімнатки увійшов Соме. Його очі за окулярами були втомлені.
— Гаразд. Дивися, щоб тебе сфотографували. Якщо зіпсуєш — я твою худу білу дупцю затягаю по судах.
— Нічого я не зіпсую. Я хочу познайомити Корморана з Еваном.
К’яра закинула цигарки до своєї величезної сумки, де, вочевидь, лежав одяг, у якому вона була удень, і завдала її на плече.
На підборах вона була на дюйм вища за детектива. Соме глянув на Страйка, і його очі звузилися.
— Дай цьому засранцеві доброго прочухана.
— Ґі! — випнула губи К’яра.— Не будь жахливий.
— А ви, юний пане Рокбі, пильнуйте,— додав Соме зі звичною стервозністю.— К’яра у нас страшна хвойда, авжеж, любонько? І схожа на мене. Любить здорованів.
— Ґі! — удавано жахнулася К’яра.— Ходімо, Корморане. На мене чекає водій.
8
Страйк був попереджений і навіть близько не так здивувався, побачивши Кірана Коловас-Джонса, як здивувався той, побачивши його. Коловас-Джонс тримав відчиненими дверцята для пасажира, і світло з машини ледь осявало його обличчя, але Страйк помітив мимолітну зміну виразу на його обличчі, коли Коловас-Джонс угледів супутника К’яри.
— Добривечір,— привітався Страйк, обходячи машину і відчиняючи дверцята з іншого боку, щоб сісти поруч з К’ярою.
— Кіране, ти ж уже знайомий з Кормораном, так? — спитала К’яра, забираючись у машину. Сукня ледь-ледь прикривала стегна.
Страйк аж ніяк не був певний, що під сукнею на ній щось є. У білому комбінезоні вона точно була без бюстгальтера.
— Привіт, Кіране,— привітався Страйк.
Водій кивнув Страйкові у дзеркало заднього огляду, але нічого не сказав. Він поводився строго професійно — чого, як здогадувався Страйк, за відсутності детективів не робив.
Машина від’їхала від тротуару. К’яра почала копирсатися у сумочці, дістала пляшечку парфумів і рясно полилася ними, малюючи великі кола над обличчям і плечима; потім почала мастити губи блиском, теж щедро.
— Так, що мені буде треба? Гроші. Корморане, будь котиком і поклади їх собі у кишеню, добре?
К’яра кинула сумку на підлогу.
— Коли ти сказала, що Лула мріяла знайти свого справжнього батька...
— О, вона таки мріяла! Повсякчас про це торочила. Дуже зраділа, коли та курва — її біологічна мати — сказала, що він африканець. Ґі завжди казав, що то нісенітниця, але він цю жінку ненавидів.
— Він був знайомий з Марлен Гіґсон, так?
— О ні, але він ненавидів, так би мовити, цю ідею загалом. Він знав, як сильно Лулі здатна захопитися, і хотів захистити її від розчарування.
Стільки захисників, подумав Страйк, поки машина у темряві завертала за ріг. Невже Лула була така вразлива? Потилиця Коловас-Джонса була напружена, пряма; очі частіше, ніж треба, бігали й зупинялися на Страйковому обличчі.
— А потім Лулі вирішила, що має на нього зачіпку — на свого справжнього батька,— але той шлях вів
— Що то була за зачіпка?
— Щось у коледжі, де він навчався. Мати їй щось сказала. Лулі гадала, що знайшла потрібний заклад, переглянула там архіви, чи що, з цією своєю дивною подружкою, як же це її...
— Рошель? — підказав Страйк. «Мерседес» їхав по Оксфорд-стріт.
— Так, Рошель, правильно. Лулі її, бідолашку, десь у лікарні підібрала. І була з нею така неймовірно добра. Водила її по крамницях і все таке. Хай там як, вони його не знайшли — то був інший коледж, чи що. Не пригадаю.
— Вона шукала не чоловіка з прізвищем Аджимен?
— Не пригадую, щоб вона мені називала ім’я.
— І не Овусу?
К’яра з подивом глянула на нього своїми прегарними світлими очима.
— Це справжнє прізвище Ґі!
— Я знаю.
— О Боже мій,— захихотіла К’яра.— Татко Ґі ні в яких коледжах не навчався. Він водив автобус. І бив Ґі, коли той малював сукні. Саме тому Ґі змінив ім’я.
Машина сповільнювалася. Довга черга, чотири людини завширшки, огинала ріг будівлі й тягнулася до непримітного входу — ніби до приватної оселі. Перед дверима з білим одвірком виднілося кілька темних постатей.
— Папараці,— мовив Коловас-Джонс, уперше заговоривши.— К’яро, вилазь із машини обережніше.
Він встав з водійського місця і рушив до задніх дверцят ліворуч; папараці вже бігли до них: загрозливі чоловіки у темному, що, наближаючись, піднімали довгі морди камер.
К’яра зі Страйком вийшли під спалахи — мов під обстріл; Страйкові водномить засліпило очі; він опустив голову, інстинктивно взявши К’яру Портер за тонке плече, і повів її перед собою в бік темного прямокутника, який символізував прихисток,— і двері магічним чином відчинилися, впускаючи їх. Черга закричала, обурюючись тим, як легко вони увійшли, і захоплюючись побаченим; потім спалахи припинилися, і вони опинилися всередині, де ревіли індустріальні шуми і голосно тягнув свою лінію бас.
— Ого, як ти лавіруєш! — потішилася К’яра.— Я зазвичай врізаюся в охоронців, і вони мене заштовхують усередину.
У Страйка перед очима досі спалахувало жовте й фіолетове. Він відпустив К’ярину руку. К’яра була така бліда, що аж світилася у мороці. Тоді увійшло ще з дюжину людей, і їх проштовхнули глибше у клуб.
— Ходімо,— сказала К’яра, вкладаючи м’яку руку з довгими пальцями в його долоню, і потягнула Страйка за собою.
Коли йшли через тісний натовп, обидва вищі за середнього відвідувача, на них оберталися. Страйк бачив щось на взір акваріумів, вбудованих у стіни, де плавали великі бульки воску — ніби у старій материній лавовій лампі. Під стінами стояли довгі чорні шкіряні банкетки, ближче до танцмайданчика з’являлися кабінки. Важко було зрозуміти, наскільки клуб великий, бо тут було повно дзеркал; у якусь мить Страйк побачив себе, елегантно одягненого ваговоза поруч зі сріблястою сильфідою — К’ярою.
Музика гупала в кожній часточці його тіла, вібрувала в тулубі й у голові; натовп на танцмайданчику був такий щільний, що здавалося дивом, як там люди взагалі можуть переставляти ноги й хитатися.
Нарешті дісталися дверей з м’якою оббивкою, біля яких стояв на варті лисий викидайло; він широко всміхнувся К’ярі, показавши двійко золотих зубів, і розчахнув прихований вхід.
Увійшли до тихішого, але так само залюдненого приміщення, яке, вочевидь, тримали для знаменитостей і їхніх друзів. Страйк помітив телеведучу в міні-спідниці, актора мильних опер, коміка, відомого головно своїми сексуальними апетитами; а тоді — у дальньому кутку — Евана Дафілда.