Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 90)
Робін водила набагато краще за Метью, та коли вони кудись їхали вдвох, за кермо завжди сідав він. Звертаючи на трасу М1, Метью наспівував
— Можна цього не співати? — раптом попросила Робін, нездатна більш це витримувати.
— Вибач,— сахнувся Метью.— Я собі думав, що воно до речі.
— Може, для тебе це й приємні спогади,— Робін відвернулася до вікна,— а для мене не дуже.
Краєм ока вона бачила, як Метью дивиться на неї, а тоді знову відвертається до дороги. За якусь мить Робін уже пожалкувала, що взагалі розтулила рота.
— Це не означає, що ти не можеш співати щось інше.
— Та нічого,— відповів Метью.
Коли доїхали до стоянки при Донінгтон-Парку, де зупинилися випити кави, температура трохи впала. Виходячи до вбиральні, Робін лишила свою куртку на спинці стільця. Зоставшись на самоті, Метью потягнувся. Край футболки припіднявся над поясом джинсів, відкривши кілька дюймів плаского живота. Це привернуло увагу дівчини за стійкою «Коста коффі». Тішачись із себе та свого життя, Метью всміхнувся і підморгнув їй. Дівчина зашарілася, захихотіла і відвернулася до свого колеги-баристи, який шкірився, бо все бачив.
У куртці Робін задзвонив телефон. Подумавши, що то Лінда дзвонить спитати, чи вони ще далеко, Метью ліниво потягнувся — дівчина ж на нього ще дивиться — і дістав телефон з кишені Робін.
Дзвонив Страйк.
Метью глянув на вібруючий пристрій так, ніби випадково вхопив тарантула. Телефон продовжив дзвонити й вібрувати в нього в руці. Метью роззирнувся: Робін видно не було. Він прийняв дзвінок і одразу скинув. Тепер на екрані світилося «Корм Пропущений».
Те потворне одоробало хоче повернути Робін — в цьому Метью був певний. Страйк мав п’ять довгих днів на те, щоб зрозуміти — нікого кращого він собі не знайде. Мабуть, почав проводити співбесіди, але жодна і близько не дорівнялася до Робін; а може, всі сміялися йому в обличчя, почувши пропозицію жалюгідної зарплатні.
Телефон задзвонив знову: Страйк передзвонив, намагаючись упевнитися, що слухавку повісили навмисне, а не випадково. Метью дивився на мобільний, паралізований нерішучістю. Він не наважувався замість Робін сказати Страйкові іти під три чорти. Він знав Страйка: цей дзвонитиме, поки не поговорить з Робін.
Ввімкнувся автовідповідач, і тут до Метью дійшло, що запис із вибаченнями — це найгірше, що може статися: Робін зможе раз у раз слухати ті слова, врешті-решт поступиться, розчулиться...
Він підняв очі: Робін поверталася з вбиральні. Тримаючи її телефон у руці, Метью піднявся і вдав, що розмовляє по ньому.
— Це тато,— збрехав він до Робін, поклавши руку на динамік і молячись, щоб Страйк не подзвонив знову, поки він тут стоїть перед нею.— Мій телефон скинув заряд... слухай, який у тебе пароль? Мені треба дещо подивитися, це щодо рейсів на наш медовий місяць... тато питає...
Робін сказала йому пароль.
— Тоді дай мені хвилинку, не хочу, щоб ти щось чула про медовий місяць,— сказав Метью і відійшов від Робін, одночасно караючись докорами сумління і пишаючись тим, як швидко все вигадав.
Опинившись у безпеці вбиральні, він відкрив її телефон. Щоб знищити слід Страйкового дзвінка, доведеться стерти всю історію дзвінків — і Метью це зробив. Тоді відкрив голосову пошту, прослухав повідомлення від Страйка і його теж стер. А тоді відкрив налаштування і заблокував номер Страйка.
Глибоко дихаючи, Метью розвернувся до свого красивого відображення у дзеркалі. Страйк у повідомленні сказав, що як Робін не передзвонить, він її більше не турбуватиме. До весілля дві доби; стривожений і зухвалий, Метью розраховував на те, що Страйк дотримає слова.
58
Deadline (Дедлайн)
Чоловік накрутив себе, дійшов майже до краю, упевнений, що припустився щойно помилки. Поїзд метро гуркотів на південь, і чоловік так стискав поруччя, аж кісточки побіліли. Червоні опухлі очі за темними окулярами виглядали назви станцій.
Вуха і досі протинав пронизливий голос Отієї.
— Я тобі не вірю! Якщо ти був на нічній роботі, то де гроші? Ні! Я хочу з тобою поговорити! Ні, цього разу ти нікуди не підеш...
Чоловік її вдарив. Не варто було, він це сам розумів: тепер його переслідувало її перелякане обличчя, великі від подиву очі, пальці, притулені до щоки, де слід від його рук наливався червоним на білому тлі...
Та то вона сама винна! Чоловік просто не стримався: протягом останніх двох тижнів Ота вимагала дедалі більше. Прийшовши додому з повними очима червоної фарби, чоловік прикинувся, ніби то алергія, але холодносерда сука анітрохи йому не співчувала. Ота тільки розпитувала, де він був і — оце вона вперше наважилася — де гроші, які він буцімто заробляв. Вони
з хлопцями останнім часом небагато крали, бо весь свій час чоловік віддавав полюванню.
Ота притягла додому газету, де писали, що тепер Шеклвелльський різник може мати червоні плями від фарби навколо очей. Чоловік спалив газету в садку, але Ота може прочитати статтю деінде. Позавчора він наче заскочив Оту зненацька, коли вона дивилася на нього з дивним виразом на обличчі. Ота насправді не тупа; невже щось запідозрила? Бракує тільки цього клопоту — і це після того, як напад на Секретарку його практично принизив.
Нападати вдруге сенсу немає — Секретарка пішла від Страйка назавжди. Чоловік бачив замітку в інтернеті, коли втік до інтернет-кафе, щоб бодай трохи відпочити від Отієї. Той факт, що його мачете відстрашив дівку і що тепер вона житиме з довгим шрамом на руці, який лишило його лезо, трохи втішав.
Довгі місяці ретельного планування мали на меті одне: затягнути Страйка у справу про вбивство, забруднити його тінню підозри. Спершу приплести його до смерті тієї малої сучки, що хотіла відтяти собі ноги, щоб на нього напосілася поліція, щоб дурна громадськість вирішила: він таки до чогось причетний. А тоді — вбити його Секретарку. Хай спробує, хай викульгає сухий з такої води. Хай спробує лишитися детективом з доброю славою.
Але той виродок раз у раз викручувався. Про листи у пресі нічого не писали: про ті, що він ретельно склав від імені Келсі й що мали на меті зробити зі Страйка підозрюваного номер один. Тоді ще преса змовилася з тим гадом і не стала називати імені Секретарки, не дала пов’язати її зі Страйком.
Мабуть, розумно було б на цьому і спинитись... але чоловік не міг спинитися. Він зайшов задалеко. Жодного разу за ціле життя він не будував таких ретельних планів, як план знищення Страйка. Той жирний паскудний каліка вже написав оголошення про пошук заміни Секретарці; не схоже на чоловіка, який збирається покинути бізнес.
Одне добре: ознак присутності поліції на Денмарк-стріт більш немає. Копів відкликано. Мабуть, вирішили, що коли немає Секретарки, то й стежити нема за ким.
Мабуть, не варто було повертатися до Страйкового офісу, але чоловік сподівався побачити, як дезертирує з коробкою в руках налякана Секретарка, чи й подивитися на самого Страйка, пригніченого, побитого... але ні, невдовзі після того, як чоловік став стежити за вулицею з ретельно дібраного сховку, той виродок пройшов по Чаринг-Кросс-роуд у компанії приголомшливо гарної жінки і навіть оком не зморгнув.
Дівчина, мабуть, була з агенції з тимчасового найму, бо часу на співбесіду з постійною працівницею Страйк мати не міг. Велике цабе, бачте, сам пошту не переглядатиме. У дівки на ногах були туфлі з такими підборами, що та мала шльондра позаздрила б: виступає, крутить гарненькими сідницями. Темношкірі чоловікові завжди подобалися. Власне, якби мав вибір, то за всяких обставин обрав би цю, а не Секретарку.
Ця стеженню не вчилася: одразу стало очевидно. Чоловік цілий ранок спостерігав за офісом Страйка, коли її побачив; дівка ходила на пошту й назад, повсякчас теревенила по телефону, нічого навколо не чула й не бачила, все перекидала довге волосся через плече так і сяк; нікому не дивилася в очі, раз у раз впускала ключі, горлала у телефон, горлала до людей, з якими доводилося мати справу. О першій годині чоловік став у черзі в кіоск із сандвічами просто за її спиною і чув, як вона гучно обговорює плани завтра піти до «Корсика Студіос».
Чоловік знав цей заклад і знав, де він. Його охопило збудження: довелося відвернутися від неї і задивитися у вікно, щоб вираз обличчя не виказав його з головою... Якщо прикінчити її, поки працює на Страйка, план буде виконано: Страйк буде пов’язаний з двома порубаними на шматки жінками, і ніхто — ні поліція, ні люди — більше йому не довірятиме.
І це буде так просто! Стежити за Секретаркою — то був кошмар; вона була уважна, сторожка, ходила додому до свого
красунчика-бойфренда тільки людними і добре освітленими місцями. А ця — Стажерка — просто підносить себе на тарілочці. Повідомивши цілій черзі, де саме вони побачаться з подружками, дівка подрібцювала на своїх пластикових підборах назад, ще й Страйків сандвіч дорогою впустила на долівку. Коли Стажерка нахилилася підняти пакет, чоловік помітив, що ні обручки, ні заручної каблучки на ній немає. Стримуючи радість, чоловік пішов, складаючи новий план.
Настрій був би просто чудовий, піднесений, якби він не дав Отій ляпасу. Ляпас не провіщає вдалого вечора. Не диво, що чоловік так нервується. Не було часу затриматися, заспокоїти її, підсолодити: чоловік просто пішов собі, рішуче налаштований схопити Стажерку, але нерви, нерви... Що коли Ота подзвонила в поліцію?