Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 89)
Ба гірше: Страйк не має доказів, тільки теорію про те, де шукати докази. Хоч і є невелика вірогідність, що хтось у поліції може сприйняти Страйка серйозно і піде шукати те, що він пообіцяє, страшно, що затримка вартуватиме ще чийогось життя.
Він доїв паніні й дуже цьому здивувався. Досі дико голодний, замовив друге.
«Ні,— з раптовою рішучістю сказав собі Страйк,— усе має бути саме так».
Ту тварюку слід зупинити якнайшвидше. Час уперше отримати фору перед ним. Однак — щоб приспати совість і щоб довести самому собі, що перш за все він прагне зупинити вбивцю, а не зажити слави — Страйк знову дістав мобільний і набрав детектива Ричарда Анстиса, свого найдавнішого знайомого в поліції. Нині стосунки в них були не найкращі, але Страйк хотів упевнитися, що зробив усе можливе, щоб поліція все зробила замість нього.
По довгій паузі почулися якісь закордонні звуки набору номера. Слухавки ніхто не взяв. Анстис був у відпустці. Страйк подумав, що можна лишити повідомлення на автовідповідачі, але передумав. Якщо повідомити подібне, коли людина не може нічого вдіяти, відпустку буде зіпсовано — а наскільки Страйк знав дружину Анстиса і його трьох дітей, давній знайомий дуже потребував відпочинку.
Поклавши слухавку, Страйк неуважно переглянув останні дзвінки. Карвер дзвонив з прихованого номера. На кілька рядків нижче висвітилося ім’я Робін, і це вдарило змученого і зневіреного Страйка просто в серце. Він водночас страшно злився на неї і хотів з нею поговорити. Відклавши мобільний на стіл, Страйк опустив руку у внутрішню кишеню піджака і дістав ручку і записник.
Поглинаюче друге паніні так само швидко, як і перше, Страйк почав складати перелік.
Це була почасти ще одна поступка власній совісті, а почасти — спроба «прикрити собі дупу». Страйк не думав, що до Карвера, чиєї прямої адреси він не мав, дійде електронний лист: на Скотленд-Ярд, понад сумнів, нині наплинуло ціле цунамі підказок. Люди традиційно серйозніше ставляться до написаного на папері чорнилом, надто коли в отриманні треба розписатися, а отже, старомодний рекомендований лист точно потрапить до Карвера на стіл. Тоді Страйк залишить по собі точно такий слід, як убивця, показавши, що в усі можливі способи повідомив Карверу, як зупинити лиходія. Це буде дуже до речі, коли всі вони постануть перед судом — а Страйк не сумнівався, що це станеться незалежно від того, чи успішним виявиться план, що його він склав, коли брів на світанку по сонному Ковент-Гардену.
2.
Тут Страйк зупинився, трохи посперечався сам із собою, похмуро дивлячись на аркуш. По довгих роздумах він неохоче написав:
З цього випливав наступний пункт:
Нарешті — ще хвилину подумавши — Страйк додав:
57
Sole survivor, cursed with second sight, Haunted savior, cried into the night.
Минуло чотири дні. Оніміла, приголомшена, нещасна Робін попервах сподівалася і навіть вірила, що Страйк їй подзвонить, бо пожалкує про те, що сказав їй; що зрозуміє, яку помилку скоїв. Лінда вже поїхала. Вона до останнього була добра й підтримувала доньку, але, як підозрювала Робін, потай раділа, що та більше не працюватиме з детективом.
Метью висловлював величезне співчуття до горя Робін. Казав, що Страйк не розуміє, наскільки йому пощастило. Перелічував усе, що Робін зробила для детектива, і найперше — нагадав про те, за які смішні гроші вона працювала, маючи неймовірно довгий робочий день. Також Метью нагадав, що її статус партнера в агенції — то суцільна ілюзія, а ще вказав на численні ознаки того, що Страйк її не поважав: не склав угоди про партнерство, не платив за роботу понад норму, а ще саме Робін зазвичай готувала чай і виходила по сандвічі.
За тиждень до того Робін постаралася б захистити Страйка від таких обвинувачень. Сказала б, що сама природа ремесла потребує працювати понад норму, що не можна просити про підвищення, коли треба боротися за саме виживання бізнесу, і що Страйк робив для неї чай не рідше, ніж вона для нього. Також вона могла б додати, що Страйк тяжко заробленими кревними заплатив за її курси стеження та протидії стеженню і що нерозумно чекати, що він — старший партнер, єдиний інвестор і засновник агенції — поставить її на один щабель із собою.
Однак нічого з цього Робін не сказала, бо останні два слова, які сказав їй Страйк, щодня переслідували Робін, мов власне серцебиття:
Минали дні, від Страйка не було звісток, і Робін відчувала прихований тиск з боку свого нареченого: треба вдавати, що їхнє весілля в суботу не лише компенсує той факт, що її вигнали з роботи, а й узагалі займає всі її думки. Оскільки в присутності Метью треба було зображати захоплення, Робін краще почувалася на самоті, поки він був на роботі. Щовечора — перед його поверненням — вона стирала історію пошуку на своєму ноутбуці, щоб Метью не бачив, що вона постійно шукає новини про Шеклвелльського різника, а ще — так саме часто — гуглить ім’я Страйка.
Напередодні їхнього виїзду до Мессема Метью повернувся з примірником газети «Сан», якої зазвичай не читав.
— Нащо ти це купив?
Метью завагався, й у Робін аж все скрутило всередині.
— Невже ще когось...
Але вона знала, що нікого більше не вбили: вона ж цілий день переглядала новини.
Метью розгорнув газету, догортав десь до десятої сторінки і передав їй з таким обличчям, що годі було прочитати наміри. Перед очима Робін постало її власне фото. Вона йшла, опустивши голову, вбрана у свій тренч: виходила з суду після того, як дала свідчення в гучній справі про вбивство Оуена Квайна.
До її фото долучили дві менші світлини: на одній — похмільний по вигляд Страйк, на другій — неймовірно гарна модель, чийого вбивцю вони теж спіймали разом. Під фото був такий текст:
Було ще кілька абзаців, але Робін не стала їх читати. Натомість подивилася на підпис: автором був Домінік Калпепер, який час до часу наймав Страйка шукати матеріал для статей, а цього разу написав про нього, щоб чутка про потребу детектива в новій помічниці розійшлася якнайширше.
Робін була думала, що почуватися гірше уже не зможе, а тепер виявила, що помилялася. Її таки вигнали — і це після всього, що вона для Страйка зробила. Вона була черговою «п’ятницею», «помічницею» — не напарницею, не партнеркою, не рівнею — і от він уже шукає нову дівчину, та ще з поліційним чи армійським досвідом: щоб була дисциплінована, слухалася наказів. Робін охопив гнів; перед очима все пливло — коридор, газета, Метью, який старався зобразити співчуття. Довелося фізично стримати потяг кинутися до вітальні, де заряджався її мобільний, і набрати Страйка. Протягом останніх днів вона не раз хотіла це зробити, але тоді думала, що проситиме його — благатиме! — подумати ще раз.
Тепер — ні. Тепер Робін хотіла накричати на нього, принизити, звинуватити у звичайній невдячності, лицемірстві, безчесній поведінці...
Палючий погляд Робін зустрівся з очима Метью, і вона встигла помітити — перш ніж той узяв своє обличчя під контроль,— як Метью тішиться з того, що Страйк отак схибив. Метью — Робін це бачила — аж мріяв показати їй ту газету. Її розпач нічого не значив у порівнянні з його радістю від того, що Робін більше не зі Страйком.
Вона відвернулася і пішла до кухні, твердо вирішивши, що не кричатиме на Метью. Якщо посваряться, це буде тріумф Страйка. Робін не дозволить колишньому босу псувати їй стосунки з чоловіком, за якого вона мусить... ні, за якого вона хоче вийти заміж за якісь три дні. Перекинувши каструлю зі спагеті на друшляк, Робін оббризкалася окропом і вилаялася.
— Знов макарони? — спитав Метью.
— Так,— холодно відповіла Робін.— Це проблема?
— Боже, ні,— відповів Метью, підійшов до неї ззаду, обійняв.— Я тебе кохаю,— сказав він у її волосся.
— Я тебе теж кохаю,— механічно озвалася Робін.
У «лендровер» поклали все, що знадобиться для перебування на півночі, для весільної ночі в готелі «Свінтон Парк» і для медового місяця «в теплих краях» (більше Робін про місце призначення нічого не знала). Виїхали наступного ранку о десятій, обоє у футболках, бо було сонячно й спекотно. Сідаючи в машину, Робін згадала туманний квітневий ранок, коли вона їхала геть, а Метью гнався за нею. Тоді вона щодуху прагнула утекти — утекти до Страйка.