Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 64)
— Я ще якийсь квиток знайшов,— сказав він.
— Що-що?
— Ніби номерок з гардеробу.
Робін з цікавістю чекала.
— Номер вісімнадцять,— додав Страйк.
Робін чекала на подальші пояснення, але їх не було. Страйк позіхнув і визнав свою поразку.
— Побачимося. Тримай мене в курсі — де ти, що робиш.
Страйк пішов до кабінету, зачинив двері, сів за стіл і відкинувся назад у кріслі. Він зробив усе можливе, щоб Робін не повернулася на вулицю. А тепер хотів одного — щоб вона вже пішла.
40
...love is like a gun
And in the hands of someone like you I think it’d kill.
Робін була на десять років молодша за Страйка. Вона увійшла до його офісу як тимчасова секретарка, на яку тут не чекали і якої тут не вітали; тоді його кар’єра сягнула дна. Він планував, що Робін залишиться на тиждень, та й то лише тому, що мало не скинув дівчину зі сходів, коли вона прийшла, і відчував, що завинив їй. Але Робін якось зуміла вмовити його продовжити їй термін — спершу на ще один тиждень, далі на місяць, а тоді назовсім. Вона допомогла Страйкові видертися з ями майже банкрутства, зробити його бізнес успішним; вчилася просто на ходу, а тепер просила про одне — лишитися поруч з ним, коли бізнес занепадає знову, і боротися за виживання справи.
Робін подобалася всім. Навіть йому самому вона подобалася. А як же інакше — після всього, що вони пережили разом? Утім, від самого початку Страйк сказав собі: до цієї межі, а далі — зась. Треба тримати дистанцію. Не прибирати бар’єрів.
Робін увійшла до його життя в той самий день, коли Страйк назовсім розійшовся з Шарлоттою — і це після шістнадцятьох років стосунків — то разом, то порізно; в тих стосунках було більше болю, ніж насолоди. Робін в усьому допомагала, всім цікавилася, захоплювалася особисто ним (коли вже бути з собою чесним — то треба бути чесним до кінця), й усе це стало бальзамом на його рани, завдані Шарлоттою, на оті внутрішні ушкодження, що дошкуляли Страйкові набагато довше, ніж синець під оком і подряпини.
Тоді сапфір на безіменному пальці Робін був бонусом: така собі межа, крапка. Загороджуючи шлях до будь-чого більшого, він давав Страйкові свободу... яку? Покладатися на Робін? Дружити з Робін? Дозволяти бар’єрам потроху руйнуватися — настільки, що тепер він озирався назад і розумів, що вони з Робін ділилися такими особистими речами, про які не знав більше ніхто. Робін була однією з трьох людей (як Страйк підозрював), які знали про ту буцімто дитину, що її Шарлотта буцімто втратила — а може, зробила аборт, чи й узагалі не була вагітна. Страйк був одним з небагатьох, хто знав про невірність Метью. Хай як він старався утримувати дистанцію, вони з Робін тягнулися одне до одного — в буквальному сенсі. Страйк чудово пам’ятав, як воно було — обіймати її за плечі, коли вони кружляли вуличками навколо готелю «Гезлітт». Робін така висока, що обіймати її було комфортно. Страйк не любив нахилятися. Маленькі жінки його ніколи не приваблювали.
«Метью це не сподобається»,— сказала вона тоді.
Ще менше це сподобалося б Метью, якби він знав, наскільки це сподобалося Страйку.
Робін була і близько не така гарна, як Шарлотта. Шарлотта мала таку вроду, що чоловіки замовкали на півслові, приголомшені, притихлі. Робін (Страйк усе чудово роздивився, коли вона нахилялася вимкнути свій комп’ютер) була дуже привабливою дівчиною, але чоловікам від її присутності не відбирало мову. Власне (згадався Вордл), вони ставали говіркішими.
Але Страйкові подобалося її обличчя. Її голос. Сама її присутність.
Не можна сказати, що йому хотілося бути з нею — то було би божевілля. Вони не змогли б вести справи, маючи інтрижку. Та й Робін не з тих дівчат, з якими заводиш інтрижки. Страйк бачив її тільки зарученою, а ще — згорьованою через розрив тих заручин, а отже, мав за жінку, якій на віку написано вийти заміж.
Майже сердито Страйк заходився складати перелік відомих про неї фактів, що позначали величезну відмінність Робін від нього самого, вказували на її приналежність до безпечнішого, затишнішого, традиційнішого світу. Робін зустрічається з одним і тим самим набундюченим типом з шостого класу (втім, тепер Страйк краще розумів чому); походить з приємної родини йоркширців, представників середнього класу; має батьків, одружених — і, схоже, щасливо — кількадесят років, лабрадора, «лендровер», мала навіть поні, нагадав собі Страйк. Поні!
Та втрутилися інші спогади, і з картинки безпечного й упорядкованого минулого постала інша Робін: і то була така жінка, що опинилася б цілком на своєму місці у відділі спеціальних розслідувань. Ця Робін відвідувала професійні водійські курси, отримала струс мозку в гонитві за злочинницею, спокійно загорнула його закривавлену руку у свій тренч, коли Страйка поранили, і повезла його до шпиталю. Ця Робін вміло імпровізувала, розпитуючи свідків, і витягувала з них інформацію, якої не змогла дістати поліція; ця Робін вигадала і чудово зіграла Венецію Галл, а ще переконала наляканого хлопчину, який мріє про ампутацію, довіритися їй; ця Робін устигла надати Страйкові сотні інших прикладів ініціативності, рішучості й сміливості, завдяки яким могла б уже стати детективом поліції — якби не увійшла колись на темні сходи, під якими чатував на неї виродок у масці.
І ця жінка збирається вийти за Метью! Метью, який тягне її працювати у відділі кадрів, де добре платять, щоб мати її
зарплатню на додачу до своєї; вічно ображається і скиглить, що Робін має нерегульований графік, а платять мізер... як вона не бачить, яку дурницю коїть! З якого недоброго дива Робін надягнула назад ту каблучку? Хіба не відчула смаку свободи під час поїздки до Барроу — на яку Страйк озирався з ніжністю, що його навіть тривожила?
«Вона просто робить капець яку помилку, та й по тому».
Та й по тому. Нічого особистого. Заручена, заміжня, самотня — все одно нічого не виросте з цієї прихильності, що (доводиться це визнати) зародилася в ньому. Слід відновити професійну дистанцію, що якось занадто скоротилася після тих п’яних зізнань і товариської подорожі на північ, а ще — відкласти напівоформлений намір розірвати стосунки з Елін. Безпечніше мати поруч іншу жінку — та ще й вродливу, темпераментну і вправну в ліжку, що компенсує безперечну несумісність поза спальнею.
Страйк замислився: чи довго Робін працюватиме на нього, коли стане місіс Канліфф? Метью неодмінно скористається своїм подружнім впливом, щоб віднадити дружину від небезпечної і погано оплачуваної професії. Ну, то вже її справа; хай сама дає тому раду.
Але коли один раз розійшлися, це дуже легко зробити і вдруге. Це Страйк добре знає. Скільки разів розставалися вони з Шарлоттою? Скільки разів їхні стосунки розпадалися, а потім доводилося збирати докупи ту руїну? Кінець кінцем тріщин стало більше, ніж самої матерії: вони жили в павутинні рятувальних тросів, тримаючись разом завдяки надії, болю й самозасліпленню.
До весілля Робін і Метью мають усього два місяці.
Але час ще є.
41
See there a scarecrow who waves through the mist.
Природнім чином протягом наступного тижня Страйк бачив Робін дуже рідко. Вони працювали в різних місцях і обмінювалися інформацією майже винятково через мобільний.
Як і підозрював Страйк, ніде на Волластон-Клоузі чи поблизу не знайшлося навіть сліду колишнього королівського прикордонника, але і йому не дуже щастило зі своїм «об’єктом» у Кет-форді. Худюща Стефані ще кілька разів виходила з квартири над забігайлівкою. Хоча Страйк і не стежив за помешканням цілодобово, він був досить упевнений, що вже встиг побачити весь її гардероб: кілька брудних елементів з трикотажу й одна пошарпана кофта з каптуром. Якщо вона, як упевнено заявив Шпеник, повія, то працює нечасто. Страйк старався не потрапляти їй на очі, але сумнівався, що порожній погляд Стефані зафіксує його, навіть коли стати просто перед нею. Її очі були ніби затулені віконницями, виповнені внутрішньою темрявою; зовнішнього світу вони більше не сприймали.
Страйк намагався встановити, чи Віттакер повсякчас у квартирі на Кетфорт-Бродвеї, або ж майже ніколи не там, але за цією адресою не було встановлено телефону, а власником в інтернеті значився такий собі містер Дарешак, який або пустив орендарів, або не міг вигнати небажаних пожильців.
Одного вечора детектив стояв біля дверей театру й курив, поглядаючи на освітлені вікна і не знаючи, чи не ввижається йому рух за ними, аж тут мобільний задзижчав, і на екрані засвітилося ім’я Вордла.
— Страйк слухає. Що там у тебе?
— Гадаю, новини,— відповів поліціянт.— Схоже, наш друг завдав нового удару.
Страйк притиснув мобільний до іншого вуха, подалі від пішоходів на тротуарі.
— Кажи.
— Хтось порізав повію у Шеклвеллі й відрізав їй два пальці. Навмисно відрізав — притиснув їй руку до землі й відтяв.
— Господи Ісусе. Коли це сталося?
— Десять днів тому — двадцять дев’ятого квітня. Вона щойно вийшла зі штучної коми.
— Вона вижила? — спитав Страйк, нарешті відірвавши погляд від вікон, за яким причаївся — чи ні — Віттакер. Уся його увага звернулася до Вордла.
— Якимсь дивом,— відповів Вордл.— Він ударив її ножем у живіт, протяв легені, відрубав пальці. Якимсь дивом не зачепив жодного важливого органа. Ми майже впевнені, що маніяк повірив у її смерть. Вона завела його у щілину між двома будівлями, щоб там відсмоктати, але їм завадили. Двоє студентів проходили вздовж Шеклвелл-лейну, почули її крик і пішли подивитися, що робиться. Якби запізнилися на п’ять хвилин, їй була б смерть. Знадобилося два переливання, щоб утримати бідолаху на цьому світі.