Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 5)
Робін аж здригнулася. їй не треба було питати, звідки Страйк знає Джефа Віттакера. Це було їй уже відомо, хоч вони й не торкалися цієї теми.
Дитинство Корморана Страйка було детально задокументоване в інтернеті, і преса залюбки згадувала про це, розповідаючи про його тріумфи на ниві розслідувань. Страйк був позашлюбною й незапланованою дитиною рок-зірки й жінки, яку всюди поминали як суперґрупі і яка померла від передозування, коли Страйк мав двадцять років. Джеф Віттакер був її другим чоловіком, значно молодшим; його звинуватили у вбивстві й виправдали.
Сиділи мовчки, поки не принесли страви.
— Чому ти взяла тільки салат? Ти ж голодна? — спитав Страйк, поїдаючи свою рибу з картоплею. Як і підозрювала Робін, вуглеводи значно покращили його настрій.
— Весілля,— коротко відповіла Робін.
Страйк промовчав. Коментарі щодо її фігури випадали за рамки, що їх він сам собі встановив у їхніх стосунках. Вони, ці стосунки (так він вирішив від самого початку), не мали стати надто близькими. Хай там як, Страйк гадав, що вона занадто схудла. На його думку (хоча сама ця думка виходила за ті ж таки рамки), округліші форми личили їй більше.
— Ти не поясниш,— по ще кількох хвилинах мовчанки спитала Робін,— який зв’язок між тобою та цією піснею?
Страйк якийсь час жував, потім випив ще пива, потім замовив ще пива, а тоді сказав:
— У моєї мами було татуювання з її назвою.
Він не хотів казати Робін, де саме те татуювання було. Волів би навіть не думати про це. Однак від їжі й питва Страйк розм’як:
Робін ніколи не показувала нездорової цікавості до його минулого, і Страйк вирішив, що сьогодні вона має законне право на інформацію.
— То була її улюблена пісня, а «Блу ойсте калт» — її улюблений гурт. Власне, який там улюблений! Вона була ними одержима.
— Тобто не «Дедбітс» були її улюбленцями? — не подумавши спитала Робін. Батько Страйка був вокалістом гурту «Дедбітс». Про нього вони теж ніколи не говорили.
— Ні,— спромігся на слабку посмішку Страйк.— Старий Джонні у Леди був хіба на другому місці. Вона хотіла Ерика Блума, вокаліста «Блу ойсте калт», проте не отримала. Він — один з небагатьох — їй не дістався.
Робін не знала, що й сказати. Не уявляла, як воно — коли всю епічну історію сексуальних звитяг твоєї матері виставлено в інтернеті всім на огляд. Страйку принесли пиво, і він випив, а тоді провадив.
— Мене мало не охрестили Ериком Блумом Страйком,— заявив він, і Робін аж вдавилася водою. Закашляла у серветку, а Страйк засміявся: — Правду кажучи, Корморан нічим не кращий. Корморан Блу...
— Блу?
— Ти не слухаєш? «Блу ойсте калт», назва гурту.
— Боже,— мовила Робін.— Ти не казав.
— А ти б казала?
— Що то означає — «Панна з солоним лососем»?
— Щоб я знав. їхні тексти — то божевілля. Якась фантастика, химери.
«Вона хотіла померти. Вона була вапняне дівча»,— сказав голос у голові. Страйк випив ще пива.
— Я, здається, жодної пісні «Блу ойсте калт» не чула,— сказала Робін.
— Чула,— заперечив Страйк.— «Не бійся женця».
— Не бійся... чого?
— То їхній найбільший хіт. «Don’t Fear the Reaper» — «Не бійся женця».
— О. Я
На якусь мить Робін була подумала, що то він дає їй пораду.
Якийсь час їли мовчки, а тоді Робін, не маючи більше сили стримуватися і сподіваючись, що не викаже свій страх, спитала:
— Як гадаєш, чому ногу надіслали на моє ім’я?
Страйк уже мав час обміркувати це питання.
— Я про це думав,— сказав він,— і гадаю, що це можна сприймати як мовчазну погрозу. Тож поки не з’ясуємо, що...
— Я не облишу роботу,— гнівно мовила Робін.— Не сидітиму вдома. Це Метью так хотів би.
— Ти з ним уже розмовляла, так?
Робін дзвонила нареченому, поки Страйк був з Вордлом унизу.
— Так. Насварив, що розписалася на планшеті.
— Звичайно, він за тебе хвилюється,— нещиро сказав Страйк. Він кілька разів спілкувався з тим Метью і щоразу мав до нього менше прихильності.
— Він не хвилюється,— відрубала Робін.— Просто вирішив, що ось — тепер я піду, тепер я злякаюсь. Я не злякаюсь.
Метью новина нажахала, але Робін усе одно розчула в його голосі ноту вдоволення, відчула невисловлену певність, що тепер уже й вона зрозуміє: це ідіотизм — зв’язатися зі злиденним приватним детективом, нездатним навіть нормально їй платити. Страйк змушує її працювати понад норму, і саме тому їй доводиться замовляти посилки на роботу, а не додому. («Мені надіслали ногу не тому, що „Амазон“ не зробив доставку нам додому!» — гаряче заперечила Робін.) І звісно ж, Страйк тепер зажив такої-сякої слави, тож про нього питають їхні друзі. Робота Метью — він працював бухгалтером — і близько так нікого не цікавить. Його обурення й ревнощі проникли дуже глибоко і дедалі частіше вихоплюються назовні.
Страйк був не дурний і не планував заохочувати Робін до нелояльних учинків щодо Метью; в менш стресовому стані вона би про них ще пошкодувала.
— Надіслати ногу тобі замість мене — це він передумав,— сказав Страйк.— Спершу на пакунку написали моє ім’я. Гадаю, або мене хотіли налякати, показавши, що знають твоє ім’я, або тебе хочуть відстрашити від роботи.
— Ну, мене цим не відстрашать,— сказала Робін.
— Робін, героїзм тут недоречний. Хай хто це був, він хоче показати, що багато про мене знає, що знає твоє ім’я, що — як виявилося цього ранку — знає тебе в обличчя. Він бачив тебе зблизька. Мені це не до вподоби.
— Ти явно вважаєш, що я не помічу, коли хтось за мною стежитиме.
— Зважаючи на те, що ти розмовляєш з людиною, яка записала тебе на найкращий курс протидії стеженню, який тільки знайшовся,— почав Страйк,— і яка читала листа з найкращими рекомендаціями, що його ти мені після тих курсів показала...
— Тоді ти не віриш у мої навички самооборони.
— Я не бачив, щоб ти їх застосовувала на практиці, тож мушу хіба вірити на слово.
— Ти хоч раз чув, щоб я брехала, ніби умію щось, а сама не вмію? — обурилася Робін, і Страйкові довелося визнати, що такого не було.— От і добре! Я не наражатимуся на дурний ризик. Ти навчив мене звертати увагу на підозрілих типів. І хай там як, дати мені відпустку тобі не по кишені. Ми вдвох ледь даємо раду всім справам.
Страйк зітхнув і потер обличчя волохатими руками.
— Поночі не ходи,— сказав він.— І слід тобі купити пристойну кишенькову сирену.
— Гаразд,— кивнула Робін.
— І в будь-якому разі, з наступного понеділка береш Радфорда,— додав Страйк, заспокоюючи себе цією думкою.
Радфорд — багатий підприємець, який хотів найняти до себе в офіс детектива під виглядом тимчасового працівника, щоб той розкрив махінації старшого менеджера. Взятися мала Робін, бо Страйка після другої гучної справи про вбивство впізнавали. Допивши третє пиво, Страйк подумав, що можна домовитися з Радфордом, щоб Робін проводила в його конторі більше часу. Він був би радий знати, що вона в безпеці в тому офісному палаці з дев’ятої ранку до п’ятої вечора, поки не спіймають маніяка, який надіслав ногу.
Робін тим часом боролася з утомою і нудотою. Сварка, безсонна ніч, шок через ту відрізану ногу — а тепер треба їхати додому і знову доводити, що вона має право лишатися на небезпечній роботі за мізерні гроші. Метью, колись одне з основних джерел підтримки та втіхи, тепер перетворився на ще одну перепону, навколо якої доводиться лавірувати.
Непроханий і небажаний, до неї повернувся образ холодної відрізаної ноги в картонній коробці. Коли взагалі вдасться про це забути? Кінчики пальців, що торкнулися тієї кінцівки, неприємно поколювало. Несвідомим жестом Робін стиснула долоню на колінах у кулак.
5
Hell’s built on regret.
Набагато пізніше, безпечно відпровадивши Робін додому на метро, Страйк повернувся до офісу і довго сидів за її столом, мовчазний і задуманий.
Він удосталь надивився розчленованих трупів — чи то зогнилих у братських могилах, чи то свіжих, щойно розірваних вибухом, на узбіччях доріг: відірвані кінцівки, фарш замість м’яса, потрощені кістки. Неприродна смерть: саме нею займався відділ спеціальних розслідувань, детективи в цивільному при Королівській військовій поліції, і рефлекторною реакцією Страйка та його колег на такі речі незрідка був гумор. Так вони давали раду видовищу мерців, пошматованих і понівечених. Бачити трупи вмитими та красивими у вистелених атласом ящиках — розкіш не для спецрозів.
Ящики. Коробки. Вона здавалася цілком звичайною — та картонна коробка, у якій принесли ногу. Жодних позначок, що вказували б на походження, жодних слідів попереднього адресата. Все було дуже організовано, ретельно, акуратно — і саме це непокоїло Страйка, а не нога як така, хоча штука була, звісно, неприємна. Його лякав цей ретельний, продуманий, якийсь клінічний
Страйк глянув на годинник. На сьогодні була запланована вечеря з Елін. Жінка, з якою він зустрічався вже два місяці, перебувала в процесі розлучення, і процес цей просувався з прохолодною небезпечністю партії між парою шахових гросмейстерів. Чоловік, який з Елін уже не жив, був дуже багатий; Страйк цього не усвідомлював, поки його не допустили до оселі подружжя, яка виявилася великою квартирою з паркетною підлогою і Риджентс-парком під вікнами. Оскільки йшлося про спільну опіку, Елін могла бачитися зі Страйком лише в ті вечори, коли п’ятирічної донечки не було вдома, а коли вони десь вечеряли, то ходили до малолюдних і маловідомих місцин, бо Елін не хотіла, щоб майже колишній чоловік її з кимсь побачив. Страйкові все цілком підходило. Вічна проблема в його особистому житті полягала в тому, що стандартні вечори для відпочинку виявлялися часом, коли він мав стежити за чиїмись невірними партнерами, а ще Страйк не дуже хотів знайомитися з донькою Елін. Він не збрехав Робін: Страйк справді не вмів спілкуватися з дітьми.