Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 81)

Не чекаючи відповіді, увійшла до кімнати, лупаючи на всі боки своїми банькатими очима.

— Геть, — відмахнулася вона сумочкою від Ікланя, що стрибнув на неї й намагався лизнути в обличчя.

— Не хочу бути нечемним, — подивився на неї Геґрід, — але хто ви, до холєри, така?

— Я Долорес Амбридж.

Її очі обмацували всю хатину. Двічі вони подивилися прямісінько в той кут, де стояв Гаррі, затиснений між Роном і Герміоною.

— Долорес Амбридж? — отетеріло перепитав Геґрід. — Мені си здавало, шо ви з міністерства… хіба ви не працюєте з Фаджем?

— Так, я була першим заступником міністра, — підтвердила Амбридж, никаючи по хатині й придивляючись до кожнісінької дрібнички, починаючи від рюкзака, притуленого до стіни, і закінчуючи дорожним плащем. — А тепер я вчителька захисту від темних мистецтв…

— Сміливе рішення, — сказав Геґрід, — нині мало хто хоче братися за цю роботу.

— …і Верховний інквізитор Гоґвортсу, — договорила речення Амбридж, ніяк не зреагувавши на його слова.

— А то шо таке? — спохмурнів Геґрід.

— Я теж хотіла б запитати, що це таке? — Амбридж показала на черепки від Герміониної чашки на підлозі.

— О, — Геґрід цілком недоречно зиркнув у той куток, де ховалися Гаррі, Рон і Герміона, — о, та це той… Іклань розбив мені горнєтко. Тепер мушу пити з оцього.

Геґрід показав чашку, а другою рукою все ще притискав до ока драконяче м’ясо. Амбридж дивилася на нього, вивчаючи тепер замість хатини кожну деталь його зовнішності.

— Я чула голоси, — спокійно додала вона.

— Я си балакав з Ікланем, — рішуче пояснив Геґрід.

— І він вам відповідав?

— Ну… певним чином, — почав затинатися Геґрід. — Я інколи кажу, шо Іклань майже як людина…

— На снігу залишилися три пари слідів, що ведуть від замку до вашої хижі, — сказала Амбридж єлейним голосом.

Герміона охнула, і Гаррі затулив їй рота рукою. На щастя, Іклань чмихав носом, принюхуючись до мантії несподіваної гості, і та, здається, нічого не почула.

— Я щойно повернувся, — махнув Геґрід величезною рукою на рюкзак. — Може, хтось си приходив раніше й не застав мене.

— Назад від дверей вашої хижі кроки не ведуть.

— Ну я… я не знаю, чого б то… — нервово смикнув себе за бороду Геґрід і знову зиркнув у той куток, де стояли Гаррі, Рон і Герміона, ніби благав про допомогу. — Е-е…

Амбридж розвернулася й почала обходити хатину, уважно до всього приглядаючись. Нахилилася й зазирнула під ліжко. Відчинила Геґрідів сервант з посудом. Пройшла за кілька сантиметрів від Гаррі, Рона й Герміони. Ті притислися до стіни, а Гаррі навіть живота мусив втягати, щоб вона його не зачепила. Уважно зазирнула у величезний казан, у якому Геґрід варив собі їсти, а тоді знову розвернулася й запитала:

— Що з вами сталося? Звідки у вас ці рани?

Геґрід одразу забрав з обличчя драконяче м’ясо, і це була, на Гарріну думку, помилка, бо тепер чітко стало видно фіолетово-чорний синець навкруг ока, не кажучи вже про запечену кров і здерту шкіру на лиці.

— О, це… зі мною стався випадок, — затинаючись, пробелькотів Геґрід.

— Що за випадок?

— Я… я си спіткнув.

— Ви спіткнулися, — холодно повторила Амбридж.

— Еге ж, саме так. Зачепився за… за мітлу товариша. Я сам не літаю. Гляньте на мої розміри, мене ж не втримає жодна мітла. Мій товариш розводить абраксанських коней, не знаю, чи ви колись їх виділи — такі великі бестії, з крильми, і я, знаєте, троха поїздив на одному верхи і…

— А де ви були? — Амбридж незворушно урвала Геґрідове базікання.

— Де я був?..

— Де ви були? — повторила вона. — Навчальний рік почався два місяці тому. Вас довелося замінити іншою вчителькою. Ваші колеги не змогли пояснити, де ви. Ви не залишили ніякої адреси. То де ж ви були?

Запала мовчанка, і Геґрід втупився в неї своїм напіврозплющеним оком. Гаррі, здавалося, чув, як той відчайдушно перебирає в голові різні версії.

— Мені… мені треба було поправити здоровлє, — відповів він.

— Здоров’я, кажете, — професорка Амбридж обмацала очима набрякле й потовчене Геґрідове обличчя, з якого беззвучно й м’яко крапала йому на живіт драконяча кров. — Зрозуміло.

— Так, — підтвердив Геґрід, — троха… свіжих воздухів, знаєте…

— Авжеж, для лісника свіже повітря, мабуть, велика рідкість, — солодко проказала Амбридж.

Ті невеличкі частинки Геґрідового обличчя, що не були чорні або фіолетові, почервоніли.

— Ну… зміна обстановки, знаєте…

— Гірські ландшафти? — миттю додала Амбридж.

«Вона все знає», — розпачливо подумав Гаррі.

— Гірські? — перепитав Геґрід, явно обмірковуючи відповідь. — Та ні, мені більше до вподоби південь Франції. Троха сонця і… моря.

— Невже? — засумнівалася Амбридж. — Ви щось не надто засмагли.

— Так… ну… чутлива шкіра, — спробував зобразити невимушену усмішку Геґрід.

Гаррі помітив, що в нього бракує двох зубів. Амбридж холодно на нього глянула, і Геґрідова усмішка зів’яла.

Тоді вона поправила на руці сумочку і сказала:

— Я, звичайно, повідомлю міністерство про ваше запізніле повернення.

— Еге ж, — кивнув головою Геґрід.

— Мусите також знати, що в мої невдячні, але необхідні обов’язки Верховного інквізитора входить інспектування колег-учителів. Тому насмілюся припустити, що найближчим часом ми зустрінемося знову.

Вона різко повернулася й попрямувала до дверей.

— Ви нас перевіряєте? — безпорадно перепитав Геґрід, дивлячись їй услід.

— Саме так, — м’яко підтвердила Амбридж озираючись і поклала руку на клямку дверей. — Міністерство рішуче позбуватиметься недолугих учителів. На добраніч.

Вона вийшла, грюкнувши дверима. Гаррі хотів було зняти плаща-невидимку, але Герміона схопила його за руку.

— Ще ні, — видихнула йому у вухо. — Може, вона ще не пішла.

Геґрід, мабуть, подумав те ж саме. Пошкутильгав до вікна й відсунув легенько фіранку.

— Вона вертає до замку, — буркнув він неголосно. — Отакої… вона нас перевіряє!

— Так, — підтвердив Гаррі, скидаючи плаща-невидимку. — Трелоні вже отримала іспитовий термін…

— Геґріде… а що в нас буде на твоїх уроках? — запитала Герміона.

— Йой, та ви тим не переймайтеся, бо я вже розплянував усе наперед, — радісно повідомив Геґрід, хапаючи зі столу драконяче м’ясо і знову притуляючи його до ока. — Я притримав кілька істот спеціяльно для року СОВ. О-о, заждіть-заждіть, таких дивовижних ви ще не виділи ніколи.

— Е-е… а в якому розумінні дивовижних? — завагалася Герміона.

— Сего я не скажу, — радісно мовив Геґрід. — Най то буде файна несподіванка.

— Слухай, Геґріде, — відкинула вагання Герміона, — професорка Амбридж аж ніяк не зрадіє, якщо ти приведеш на урок щось небезпечне.

— Небезпечне? — аж отетерів Геґрід. — Не будь дурненька, не буде нічого небезпечного! Тобто вони, звісно, не дозволят себе скривдити, але…

— Геґріде, ти мусиш пройти перевірку Амбридж, і краще, щоб вона побачила, як ти навчаєш нас доглядати порлоків або розрізняти кнарлів та їжаків, щось таке подібне, — серйозним тоном порадила йому Герміона.