Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 65)
— Ерні, невже ти думаєш, що я лишатиму цей список хтозна-де? — роздратувалася Герміона.
— Ні, звичайно, що ні, — вже не так занепокоєно відповів Ерні. — Я… так, авжеж, я підпишуся.
Після Ерні ніхто вже не висловлював заперечень, хоч Гаррі помітив, як подруга Чо докірливо глянула на Герміону, перш ніж записати своє прізвище. Коли підписався останній учень — Захаріас, — Герміона акуратно склала пергамент і заховала в портфель. Усі почувалися трохи дивно, так, ніби щойно підписали якусь угоду.
— Ох і летить час, — Фред зірвався на ноги. — А нам з Джорджем і Лі треба ще купити деякі делікатні штуки, тож побачимося пізніше.
По двоє, по троє, решта учнів теж почала розходитися. Чо дуже довго вовтузилася із замочком свого портфеля, нахилившись над ним так, що її обличчя геть сховалося під довгою чорною пеленою волосся, але її подруга стояла поруч, склавши на грудях руки, і нетерпляче цокала язиком, тож Чо не мала іншого вибору, як вийти разом з нею. Подруга підштовхувала її до дверей, але Чо встигла озирнутися й помахати Гаррі рукою.
— Думаю, все пішло добре, — радісно сказала Герміона, коли за кілька хвилин вони вийшли з «Кабанячої голови» на яскраве сонце. Гаррі з Роном стискали в руках пляшчини з маслопивом.
— Той Захаріас — свинота, — буркнув Рон, люто дивлячись услід Смітові, чия постать ледь виднілася вдалині.
— Мені він теж не дуже подобається, — зізналася Герміона, — але він почув, як я розмовляла з Ерні й Анною за гафелпафським столом, і сказав, що йому це дуже цікаво, то що я могла зробити? Але що більше людей, то краще… наприклад, Майкл Корнер з друзями не прийшов би, якби не зустрічався з Джіні…
Рон, який допивав останні краплі, похлинувся і заляпав маслопивом груди.
— Якби ЩО? — вуха в обуреного Рона стали червоні, як сира яловичина. — Вона зустрічається… моя сестра зустрічається… ти хочеш сказати — з Майклом Корнером?
— Тому ж він і прийшов зі своїми друзями… тобто їм, звісно, цікаво вивчати захист, але, якби Джіні Майклові не розповіла…
— А коли це… коли вона?..
— Вони познайомилися на Різдвянім балу, а зустрічатися почали десь під кінець навчального року, — спокійно пояснила Герміона.
Друзі звернули на Високу вулицю. Герміона затрималася біля крамнички «Пера від Скривеншафта», де на вітрині красувалися розкішні фазанячі пір’їни.
— Гм… нове перо мені б не зашкодило.
Герміона зайшла до крамниці. Хлопці подалися за нею.
— А хто з них Майкл Корнер? — люто допитувався Рон.
— Отой чорнявий, — відповіла Герміона.
— Мені він не сподобався, — негайно буркнув Рон.
— Велика дивина, — ледь чутно відказала Герміона.
— Але, — сказав Рон, ходячи за Герміоною уздовж рядів з перами в мідних горщиках, — мені здавалося, що Джіні мала симпатію до Гаррі!
Герміона глянула на нього майже співчутливо й похитала головою.
— Джіні
Гаррі, що й досі згадував прощальний помах Чо, зацікавився цією темою значно менше за Рона, котрий аж тремтів від обурення, але тепер принаймні хоч щось розумів.
— То ось чому вона тепер розмовляє! — сказав Гаррі. — Раніше вона при мені завжди мовчала.
— Саме так, — підтвердила Герміона. — Візьму я, мабуть, оце перо…
Вона підійшла до прилавка й виклала п’ятнадцять серпиків і два кнати. Рон і далі дихав їй у потилицю.
— Роне, — суворо сказала Герміона, коли обернулася і наступила йому на ногу, — саме тому Джіні тобі й не казала, що зустрічається з Майклом, бо знала, що ти сприймеш це в штики. Тому не діставай мене більше з цим, благаю.
— Що ти мелеш? Хто сприймає це в штики? Я нікого не збираюся діставати… — бурмотів безперестанку Рон, коли вони вже йшли вулицею.
Герміона скосила очі на Гаррі, і доки Рон останніми словами проклинав Майкла Корнера, ледь чутно запитала:
— Коли вже мова зайшла про Майкла і Джіні… то що там у тебе з Чо?
— Що ти маєш на увазі? — миттєво озвався Гаррі.
У нього в грудях ніби щось закипіло й запекло, і через те обличчя розпашілося навіть на холодному вітрі… невже по ньому все так видно?
— Ну… — ледь помітно всміхнулася Герміона, — вона ж не відводила від тебе очей. Ти що, не бачив?
Досі Гаррі й не помічав, яке прегарне село цей Гоґсмід.
Розділ сімнадцятий
Освітня постанова номер двадцять чотири
До кінця вихідних Гаррі був такий щасливий, як ще не бував ніколи в цій чверті. Цілу неділю вони з Роном пропрацювали над домашніми завданнями, і хоч це була не дуже радісна справа, однак осіннє сонечко ділилося своїм останнім теплом, тож замість нидіти над столами у вітальні, вони взяли з собою все необхідне й посідали в затінку великого бука на березі озера. Герміона, яка, звичайно ж, усі домашні завдання давно повиконувала, набрала з собою вовняних ниток, зачаклувала в’язальні шпиці, і тепер вони виблискували й клацали в повітрі поряд з нею, виплітаючи все нові й нові шапочки та шарфики.
Усвідомлення, що вони чинитимуть опір Амбридж та міністерству, і що він сам відіграватиме в цьому бунті вирішальну роль, надзвичайно тішило Гаррі. Він знову й знову перебирав у пам’яті події суботньої зустрічі: прихід учнів, які хочуть навчатися захисту від темних мистецтв… вирази їхніх облич, коли вони довідалися, чого він досяг… а ще те, як Чо похвалила його дії на Тричаклунському турнірі. Ці учні вважали його не брехливим диваком, а гідним захоплення хлопцем, тож настрій у нього поліпшився і навіть у понеділок вранці він був іще бадьорий, хоч попереду його чекали всі найосоружніші уроки.
Удвох з Роном Гаррі спускався сходами зі спальні, обговорюючи Анжелінин задум відпрацювати сьогодні на квідичному тренуванні новий елемент, який називається «поворот з хваткою лінивця». Вони майже перетнули залиту сонцем вітальню, коли побачили біля дошки оголошень невеликий гурт учнів.
На дошці красувалося таке величезне повідомлення, що воно закривало собою все інше — списки розпродажу старих підручників, постійні нагадування Аргуса Філча про необхідність дотримуватися шкільних правил, розклад тренувань квідичної команди, пропозиції щодо обміну картками з шоколадних жабок, найновіші оголошення братів Візлі про набір випробувачів, дати відвідин Гоґсміда, а також об’яви про втрачені та знайдені речі. Нове оголошення було надруковане великими чорними літерами і мало внизу, біля акуратного підпису з завитками, офіційну печатку.
НАКАЗОМ ВЕРХОВНОГО ІНКВІЗИТОРА ГОҐВОРТСУ
Усі існуючі учнівські організації, товариства, команди, групи і клуби відтепер розпускаються.
Організацією, товариством, командою, групою або клубом вважатимуться будь-які регулярні зустрічі трьох або більше учнів.
За дозволом на відновлення давніх угруповань необхідно звертатися до Верховного інквізитора (професорки Амбридж).
Жодна організація, товариство, команда, група чи клуб не мають права існувати без відома та схвалення Верховного інквізитора.
Будь-який учень, що створить товариство, команду, групу чи клуб, не схвалені Верховним інквізитором, або ж належатиме до таких організацій, буде виключений зі школи.
Цей наказ видано згідно з освітньою постановою номер двадцять чотири.
Підпис: Долорес Джейн Амбридж, Верховний інквізитор
Гаррі й Рон прочитали повідомлення, визираючи з-понад голів стурбованих другокласників.
— Це означає, що закриють плюй-камінцевий клуб? — запитав один з них у товариша.
— Думаю, що з плюй-камінцями все буде нормально, — похмуро буркнув Рон, аж той другокласник підскочив з несподіванки. — А ось нам, мабуть, аж так не пощастить, — сказав він Гаррі, коли другокласники порозбігалися.
Гаррі ще раз перечитав оголошення. Радість, що переповнювала його ще від суботи, тепер випарувалася. Його аж тіпало від люті.
— Це не випадково, — сказав він, стискаючи руки в кулаки. — Вона знає.
— Це неможливо, — миттєво заперечив Рон.
— У тому шинку були якісь люди. До того ж, гляньмо правді у вічі, ми не знаємо, скільком з тих, що приходили, можна довіряти… будь-хто міг побігти до Амбридж і все їй розпатякати…
А він іще думав, ніби вони йому повірили! Навіть уявив, що вони захоплюються ним…
— Захаріас Сміт! — відразу вигукнув Рон, луплячи себе кулаком по долоні. — Або… той, Майкл Корнер. Той теж мені здався ненадійним…
— Цікаво, чи Герміона це вже бачила? — озирнувся Гаррі на двері до дівочих спалень.
— Ходімо їй скажемо, — запропонував Рон. Він кинувся до дверей, відчинив їх і рвонув ґвинтовими сходами нагору.
Добрався вже до шостої сходинки, коли щось голосно загуло, немов автомобільний клаксон, і сходи розтанули, перетворившись на довгий і гладенький кам’яний жолоб, наче на гірках для катання. Якусь коротку мить Рон ще намагався бігти, несамовито розмахуючи руками, мов той вітряк, а тоді гепнувся на спину й покотився вниз по цьому щойно виниклому жолобу і зупинився аж біля Гарріних ніг.
— Е-е… мабуть, нам не можна заходити до дівочих спалень, — сказав Гаррі, піднімаючи Рона й ледве тамуючи сміх.
Якісь дві четвертокласниці весело з’їхали кам’яним жолобом.
— О, хто ж це намагався вилізти нагору? — захихотіли вони, зриваючись на ноги й глузливо поглядаючи на Гаррі з Роном.
— Я, — зізнався все ще спантеличений Рон. — Не знав, що таке станеться. Це нечесно! — звернувся він до Гаррі, коли дівчата, регочучи, пішли до отвору за портретом. — Герміоні можна заходити в наші спальні, а нам ні?..