Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 41)
— Так, щось таке.
Гаррі нічого не сказав. Він шпурнув чарівну паличку на тумбочку біля ліжка, скинув мантію, сердито запхнув її у валізу й одягнув піжаму. Як це йому обридло! Скільки можна на нього витріщатися й шепотіти в нього за спиною? Якби ж то вони знали, якби ж мали хоч найменше уявлення, як почувається він сам, він, з ким усе це відбувається… Що могла знати та дурепа, місіс Фініґан, розлючено подумав він.
Гаррі заліз у постіль і хотів було вже засунути запону, коли озвався Шеймус:
— Слухай… то
Шеймусів голос звучав нервово й водночас нетерпляче. Дін, що схилився над валізою, шукаючи капці, неприродно застиг, і Гаррі знав, що той напружено прислухається.
— А чого ти мене питаєш? — різко перепитав Гаррі. — Читай собі «Щоденний віщун», як твоя мамуся, хіба не досить? Довідаєшся там усе, що хочеш знати.
— Не зачіпай мою маму, — огризнувся Шеймус.
— Я зачіпатиму кожного, хто називає мене брехуном, — відповів Гаррі.
— Не розмовляй зі мною таким тоном!
— Я розмовлятиму, як захочу, — вигукнув Гаррі, втрачаючи самовладання, і схопив з тумбочки чарівну паличку. — Якщо не хочеш бути в одній спальні зі мною — біжи до Макґонеґелки, нехай тебе переселить… щоб не турбувалася твоя мамуся…
— Дай моїй мамі спокій, Поттере!
— Що тут таке?
У дверях з’явився Рон. Круглими очима він глянув на Гаррі, що стояв навколішки на ліжку, цілячись чарівною паличкою в Шеймуса, а тоді на самого Шеймуса — той стояв, піднявши вгору стиснуті кулаки.
— Він ображає мою маму! — закричав Шеймус.
— Що? — перепитав Рон. — Чого б це Гаррі мав її ображати?.. Ми ж зустрічали твою маму, вона нам сподобалася…
— Це було ще до того, як вона почала вірити кожному слову з того смердючого «Віщуна»! — крикнув Гаррі.
— Ага, — Рон почав розуміти. — Ну… добре.
— Знаєш, що? — люто озвався Шеймус, з ненавистю глянувши на Гаррі. — Це правда, я не хочу бути з ним в одній спальні, бо він здурів.
— Шеймусе, це відпадає, навіть не починай, — застеріг Рон. Вуха в нього почервоніли — а це завжди була небезпечна ознака.
— Це я починаю? — закричав Шеймус, що, навпаки, увесь зблід. — Ти, може, віриш усім його вигадкам про Відомо-Кого? Думаєш, він нам каже правду?
— Так! Думаю! — сердито крикнув Рон.
— Тоді ти теж здурів, — з відразою сказав Шеймус.
— Так? Але, на твоє лихо, старий, я ще й староста! — тицьнув собі в груди пальцем Рон. — Отож тримай язика за зубами і не наривайся на покарання!
Кілька секунд Шеймус мав такий вигляд, ніби жодне покарання не стримало б усього, що він хотів з себе вилити. Але потім він зневажливо щось буркнув, з розмаху бухнувся на ліжко і з такою люттю шарпнув запону, що вона обірвалася й упала на підлогу. Рон якусь мить дивився на Шеймуса, а тоді поглянув на Діна з Невілом.
— Ще чиїсь батьки мають проблеми з Гаррі? — агресивно поцікавився він.
— Старий, мої батьки маґли, — стенув плечима Дін. — Вони не знають, що в Гоґвортсі хтось там загинув, бо я не такий дурний, щоб їм розбазікувати.
— Ти не знаєш моєї мами! Вона з кого завгодно витисне все, що захоче! — огризнувся Шеймус. — Крім того, твої батьки не отримують «Щоденного віщуна». Вони не знають, що нашого директора викинули з Чарверсуду та з Міжнародної конфедерації чаклунів, бо в нього вже миші в голові…
— А моя бабуся вважає, що це нісенітниця, — втрутився Невіл. — Каже, що то «Щоденний віщун» сходить на пси, а не Дамблдор. Навіть перестала його передплачувати. Ми віримо Гаррі, — додав спокійно Невіл. Він заліз у ліжко й натяг ковдру аж до підборіддя, по-совиному зиркаючи з-під неї на Шеймуса. — Бабуся завжди казала, що Відомо-Хто колись повернеться. Якщо Дамблдор стверджує, що той повернувся, отже, так і є, каже вона.
Гаррі відчув хвилю вдячності до Невіла. Усі інші мовчали. Шеймус витяг чарівну паличку, повісив на місце запону й сховався за нею. Дін заліз у ліжко, скрутився клубочком і затих. Невіл, якому теж не було більше чого сказати, лагідно поглядав на свій залитий місячним світлом кактусик.
Рон метушився біля сусіднього ліжка, збираючи розкидані речі, а Гаррі лежав на подушках. Його приголомшила сварка з Шеймусом, якого він завжди так любив. Скільки ж це людей вважає, що він брехун або псих?
Чи Дамблдорові цього літа також довелося пройти крізь подібні муки, коли спочатку Чарверсуд, а потім і Міжнародна конфедерація чаклунів виключили його зі своїх лав? Може, Дамблдор тому й не захотів з Гаррі зустрічатися, що був на нього сердитий? Врешті-решт, вони разом роздули цю справу — Дамблдор повірив Гаррі й оприлюднив його версію подій перед усією школою, а потім і перед ширшою чаклунською громадою. Кожен, хто вважав Гаррі брехуном, мусив бути такої самої думки і про Дамблдора або припускати, що Гаррі обкрутив його круг пальця…
«Колись вони пересвідчаться, що ми казали правду», — розпачливо подумав Гаррі, а Рон тим часом ліг і загасив останню у спальні свічку. Однак скільки ж іще доведеться пережити сутичок, як оце щойно з Шеймусом, перш ніж це станеться.
Розділ дванадцятий
Професорка Амбридж
Наступного ранку Шеймус блискавично одягнувся й вибіг зі спальні раніше, ніж Гаррі встиг натягти шкарпетки.
— Він що, боїться здуріти, якщо довго сидітиме в одній кімнаті зі мною? — голосно поцікавився Гаррі, тільки-но зникла з очей Шеймусова мантія.
— Не думай про це, Гаррі, — пробурмотів Дін, закидаючи на плечі ранець, — він просто…
Та не знайшовши жодних пояснень Шеймусової поведінки, він ніяково замовк, а тоді теж вийшов з кімнати.
Невіл з Роном подивилися на Гаррі так, ніби хотіли сказати: «Не бери дурного в голову», але Гаррі це не надто заспокоїло. Скільки ще йому усе це терпіти?
— Що сталося? — запитала Герміона п’ятьма хвилинами пізніше, наздогнавши Гаррі з Роном у вітальні по дорозі на сніданок. — Вигляд у тебе, наче… О Господи!
Вона дивилася на дошку оголошень, де висіло нове велике повідомлення.
ТОННИ ҐАЛЕОНІВ!
Кишенькові гроші не встигають за вашими видатками?
Хотіли б трошки заробити?
Зв’яжіться у ґрифіндорській вітальні з Фредом та Джорджем Візлі.
Йдеться про кілька годин простої, практично безболісної праці.
(На жаль, мусимо попередити, що кандидат бере на сеое повну відповідальність за участь у роботі.)
— Вони переступили межу, — похмуро сказала Герміона, здираючи плакат, що його Фред і Джордж пришпилили згори над оголошенням про дату першого походу в Гоґсмід, що мав відбутися в жовтні. — Роне, ми повинні з ними поговорити..
Рон явно стривожився.
— З якого це дива?
— Бо ми старости! — наголосила Герміона, коли вони вилазили крізь отвір за портретом. — Ми мусимо припиняти такі речі!
Рон не відповів. Гаррі бачив з його похмурого виразу, що перспектива втручання у Фредові та Джорджеві задуми анітрохи його не приваблювала.
— То що там сталося, Гаррі? — знову спитала Герміона, коли вони спускалися по сходах, де з двох боків висіли портрети старих чаклунів і відьом, які захоплено перемовлялися між собою і ні на кого не зважали. — Ти такий сердитий.
— Шеймус думає, що Гаррі збрехав про Відомо-Кого, — стисло пояснив Рон, бо Гаррі нічого не відповідав.
Герміона зітхнула, хоч Гаррі сподівався від неї більшого обурення.
— Лаванда теж так думає, — пригнічено зізналася вона.
— Що, попліткували трошки з нею на тему, чи справді я тупий брехун, який тільки й прагне звернути на себе увагу? — не стримався Гаррі.
— Ні, — спокійно заперечила Герміона. — Правду кажучи, я їй порадила стулити писок. І було б, до речі, непогано, якби ти перестав на нас кидатися, бо ми з Роном, якщо ти й досі цього не помітив, на твоєму боці.
На мить запала мовчанка.
— Вибач, — ледь чутно сказав Гаррі.
— Нічого страшного, — відповіла з почуттям гідності Герміона. Тоді похитала головою. — Ви що, забули, що казав Дамблдор на прощальному бенкеті минулого року?
Гаррі з Роном розгублено на неї глянули, й вона знову зітхнула.
— Про Відомо-Кого. Він казав, що той «має неперевершений талант сіяти незгоди та ворожнечу. Перемогти його ми зможемо лише завдяки міцній дружбі і взаємній довірі…»
— Як ти все це запам’ятовуєш? — захоплено глянув на неї Рон.
— Я просто слухаю, Роне, — з притиском мовила Герміона.
— Я теж, але ніколи точно не запам’ятовую, що…