Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 26)
— Ага, — розгублено пробелькотів Фадж. — Дамблдор. Так. Ти… е-е… отримав… е-е… повідомлення, що час і… е-е… місце слухання було змінено?
— Чомусь ні… — бадьоро відповів Дамблдор. — Та, на щастя, я випадково прибув у міністерство на три години раніше, тож нічого страшного.
— Так… ну… мабуть, потрібен ще один стілець… я… Візлі, ти не міг би?..
— Не турбуйся, не турбуйся, — люб’язно відмовився Дамблдор. Він витяг чарівну паличку, легенько нею махнув — і просто з повітря біля Гаррі з’явилося м’яке крісло з ситцевою оббивкою. Дамблдор сів, склав докупи кінчики своїх довжелезних пальців і почав розглядати Фаджа з виразом ввічливої цікавості. Члени Чарверсуду і далі щось бурмотіли й нервово совалися на лавах. Стихли вони лише тоді, коли знову заговорив Фадж.
— Так, — пробелькотів Фадж, перебираючи свої нотатки. — Ну, що ж… Отже. Звинувачення. Так.
Він видобув зі стосу один пергамент, набрав у груди повітря й почав читати:
— «Підсудного звинувачено в тому, що:
Він другого серпня о двадцять першій годині двадцять три хвилини, діючи свідомо, обдумано, цілком усвідомлюючи протизаконність свого вчинку, отримавши раніше письмове попередження Міністерства магії з подібним звинуваченням, виконав закляття „Патронус“ у заселеній маґлами дільниці, в присутності маґла, що є правопорушенням, передбаченим параграфом „В“ Указу 1875 року про доцільне обмеження неповнолітнього чаклунства і 13-ою статтею Статуту про секретність Міжнародної конфедерації чаклунів».
Ти — Гаррі Джеймс Поттер, що мешкаєш у будинку номер чотири на вулиці Прівіт-драйв у Літл-Вінґіні, графство Суррей? — запитав Фадж, дивлячись на Гаррі поверх пергаменту.
— Так, — відповів Гаррі.
— Три роки тому ти вже отримав офіційне попередження міністерства у зв’язку з незаконним застосуванням чарів, так?
— Так, але…
— Однак, незважаючи на це, ти вичаклував патронуса увечері другого серпня? — спитав Фадж.
— Так, — підтвердив Гаррі, — але…
— Знаючи, що тобі не дозволяється вдаватися до чарів поза межами школи, поки тобі не виповниться сімнадцять років?
— Так, але…
— Знаючи, що ти перебуваєш у дільниці, де повно маґлів?
— Так, але…
— Цілком усвідомлюючи, що поруч з тобою був маґл?
— Так, — сердито погодився Гаррі, — але тільки тому, що на нас…
Відьма у моноклі урвала його громовим голосом.
— Ти вичаклував повноцінного патронуса?
— Так, — підтвердив Гаррі, — тому що…
— Матеріального патронуса?
— Що… якого? — не зрозумів Гаррі.
— Чи твій патронус мав чітко окреслену форму? Тобто це було щось реальніше за пару чи дим?
— Так, — нетерпляче і вже трохи розпачливо відповів Гаррі, — це олень, завжди олень.
— Завжди? — гримнула мадам Боунз. — Ти й раніше вичакловував патронуса?
—
— І тобі п’ятнадцять років?
— Так, і…
— Ти цього навчився в школі?
— Професор Люпин навчив мене ще в третьому класі, тому що…
— Дивовижно, — втупилася в нього мадам Боунз, — справжній патронус у його віці… просто дивовижно.
Довкола знову забурмотіли чаклуни й чарівниці. Хтось кивав, інші хмурились і несхвально хитали головами.
— Питання не в тому, наскільки дивовижні його чари, — роздратовано буркнув Фадж, — бо, зрештою, що дивовижніше, то гірше, зважаючи на те, що хлопець чарував на очах у маґла!
Ті, що досі хмурилися, тепер схвально загомоніли, але Гаррі не витримав, побачивши, як Персі святенницьки кивнув головою.
— Я це зробив, бо там були дементори! — голосно вигукнув він, і ніхто не встиг йому завадити.
Він думав, що знову здійметься гамір, але запала напружена тиша.
— Дементори? — перепитала за мить мадам Боунз, так сильно вигнувши свої густі брови, що її монокль мало не впав. — Що ти маєш на увазі?
— Те, що в переході з’явилися два дементори, і що вони напали на мене й на мого двоюрідного брата!
— Ага, — знову пробурмотів Фадж, гидко вишкірився і обвів поглядом членів Чарверсуду, ніби запрошував їх посміятися над жартом. — Я так і думав, що ми почуємо щось подібне.
— Дементори у Літл-Вінґіні? — вкрай здивовано перепитала мадам Боунз. — Не розумію…
— Невже, Амеліє? — далі шкірився Фадж. — Зараз поясню. Він усе добре продумав і вирішив, що дементори стануть йому хорошим виправданням, просто чудовим. Адже маґли не бачать дементорів, так, хлопче? Неймовірно вигідно, неймовірно… отже, це тільки твої слова, нема жодних свідків…
— Я не брешу! — голосно вигукнув Гаррі, перекрикуючи гул у залі. — Їх було двоє, вони насувалися з протилежних кінців переходу, стало темно й холодно, а мій двоюрідний брат їх відчув і почав тікати…
— Годі, годі! — зарозуміло урвав його Фадж. — Вибач, що не даю тобі розповісти всю цю історію, яку ти так старанно вигадував…
Дамблдор прокашлявся. Члени Чарверсуду знов замовкли.
— Правду кажучи, є свідок присутності в тому переході дементорів, — повідомив він, — окрім Дадлі Дурслі, звісно.
Фаджеве пухкеньке лице раптом обвисло, ніби з нього випустили повітря. Якусь мить він дивився на Дамблдора, а тоді, з виглядом людини, що знову відчула землю під ногами, сказав:
— На жаль, Дамблдоре, нам ніколи вислуховувати чергові побрехеньки. Я хочу скоріше все закінчити…
— Можливо, я помиляюся, — люб’язно почав Дамблдор, — але, на моє переконання, згідно з Хартією прав Чарверсуду, підсудний має право на свідків у своїй справі. Хіба не цим керується відділ дотримання магічних законів, мадам Боунз? — звернувся він до відьми у моноклі.
— Правильно, — погодилася мадам Боунз. — Цілком правильно.
— Ну чудово, чудово, — буркнув Фадж. — То де та особа?
— Я прийшов разом з нею, — відповів Дамблдор. — Вона чекає за дверима. Мені?..
— Ні… Візлі, сходи по неї, — гаркнув йому Фадж, і Персі зірвався на ноги, збіг кам’яними сходами з суддівського підвищення і промчав повз Дамблдора й Гаррі, навіть не глянувши на них.
За мить Персі повернувся у супроводі місіс Фіґ. Вона здавалася наляканою і ще божевільнішою, ніж завжди. Гаррі волів би, щоб вона не взувала своїх сукняних домашніх капців.
Дамблдор підвівся і запропонував місіс Фіґ своє крісло, а собі вичаклував ще одне.
— Ім’я і прізвище? — голосно спитав Фадж, коли місіс Фіґ знервовано сіла на краєчок сидіння.
— Арабела Дорін Фіґ, — відповіла вона тремтячим голосом.
— І хто ж ви така? — знудьговано й пихато поцікавився Фадж.
— Я мешкаю у Літл-Вінґіні, неподалік від Гаррі Поттера, — пояснила місіс Фіґ.
— У нас нема інформації про те, що у Літл-Вінґіні живе ще якийсь чарівник або чаклунка, окрім самого Гаррі Поттера, — втрутилася мадам Боунз. — А ми за цим дуже ретельно стежимо, з огляду на… минулі події.
— Я сквибка, — пояснила місіс Фіґ. — Тому мене й не зареєстрували.
— Кажете, сквибка? — пильно оглянув її Фадж. — Ми це перевіримо. Залишите відомості про ваш родовід моєму помічникові Візлі. До речі, а сквиби можуть бачити дементорів? — поцікавився він, озираючись на інших членів суду.
— Авжеж, можуть! — обурилася місіс Фіґ.