Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 25)
На переповненому ящику для вхідних документів лежали, жалібно погикуючи, старий тостер і пара шкіряних рукавичок, що самі ворушили пальцями. Біля ящика стояла фотографія родини Візлів. Гаррі помітив, що Персі з неї десь пішов.
— У нас тут нема вікон, — виправдовуючись сказав містер Візлі, скинув куртку й повісив її на спинку крісла. — Просили адміністрацію, але там вирішили, що вікно нам не потрібне. Сідай, Гаррі, бо, здається, Перкінс іще не прийшов.
Гаррі втиснувся в крісло за Перкінсовим столом, а містер Візлі тим часом почав гортати пергаменти, отримані від Кінґслі Шеклболта.
— Ага, — всміхнувся він, витягаючи зі стосу примірник журналу «Базікало», — так… — Він швидко його переглянув, — так, справді, Сіріуса це вельми звеселить… о, а це що?
У відчинені двері залетів літачок-записничок і сів на замучений гикавкою тостер. Містер Візлі розгорнув його і прочитав уголос.
— «Повідомляють про третій відригуючий громадський туалет у Бетнал Ґріні, просимо негайно провести розслідування». Це вже сміховинно…
— Відригуючий туалет?
— Знову антимаґлівські витівки, — спохмурнів містер Візлі. — Того тижня виявили два такі туалети — один у Вімблдоні, а другий у районі «Слон і Замок». Маґли спускають воду, та замість того щоб усе змивалося… ну, можеш собі уявити. Бідолахи мусили кликати тих… як вони,
— Слюсарів?
— Так-так, їх, але ж вони, звісно, нічого не розуміли. Маю надію, ми піймаємо тих жартунів.
— Їх ловитимуть аврори?
— Та ні, аврори такими дрібницями не займаються, виловлюватиме звичайний патруль з дотримання магічних законів… ага, Гаррі, а ось і Перкінс.
Згорблений сором’язливий старенький чарівник з м’яким сивим волоссям увійшов, захекавшись, до кімнати.
— Ох, Артуре! — розпачливо вигукнув він, не дивлячись на Гаррі. — Дякувати Господу, бо я вже й не знав, що краще: чекати тебе тут чи ні. Я вислав тобі додому сову, але ви, мабуть, розминулися… десять хвилин тому прийшло екстрене повідомлення…
— Я вже знаю про відригуючий туалет, — сказав містер Візлі.
— Ні, ні, не про туалет, а про слухання справи того хлопця, Поттера… Змінили час і місце… слухання почнеться о восьмій годині, у старій судовій залі номер десять…
— Унизу в старій… але ж мені казали… Мерлінова борода!
Містер Візлі зиркнув на годинник, зойкнув і скочив з крісла.
— Швиденько, Гаррі, ми мали там бути ще п’ять хвилин тому!
Перкінс притисся до шафок, пропускаючи містера Візлі, що прожогом вискочив з кабінету. Гаррі помчав за ним.
— Чому змінили час? — задихано спитав Гаррі, пробігаючи повз кабінки аврорів, які проводжали їх здивованими поглядами. Гаррі здавалося, що серце в нього вискочило й лишилося десь там, на Перкінсовому столі.
— Гадки не маю, але, слава Богу, що ми прибули сюди так рано, бо якби ти пропустив слухання, це була б катастрофа!
Містер Візлі загальмував біля ліфтів і почав нетерпляче натискати кнопку «Вниз».
— ШВИДШЕ!
З брязкотом підповз ліфт, і вони забігли досередини. Щоразу, коли той зупинявся, містер Візлі сердито лаявся, учавлюючи в панель кнопку з цифрою «дев’ять».
— Ці судові зали не використовували роками, — сердито пояснив містер Візлі. — Не розумію, навіщо слухання перенесли донизу… хіба що… але ж ні…
У ліфт зайшла пухкенька відьмочка з келихом, з якого клубився дим, тож містер Візлі замовк на півслові.
— Велика зала, — повідомив холодний жіночий голос, золоті ґрати розсунулись, і Гаррі здалеку побачив золоті статуї у фонтані. Пухкенька відьмочка вийшла з ліфта, натомість зайшов чаклун з пожовклою шкірою і скорботним виразом обличчя.
— Доброго ранку, Артуре, — привітався він замогильним голосом, коли ліфт рушив униз. — Тебе тут не часто побачиш.
— Невідкладні справи, Боуде, — пояснив містер Візлі, нетерпляче притупцюючи й стурбовано глипаючи на Гаррі.
— Ну так, — сказав Боуд і втупився не кліпаючи в Гаррі. — Аякже.
Гаррі ніяк не відреагував на Боудові слова, але його пронизливий погляд настрою не підносив.
— Відділ таємниць, — оголосив холодний жіночий голос і більше нічого не додав.
— Швиденько, Гаррі, — квапив його містер Візлі, коли двері ліфта з гуркотом відчинилися, і вони побігли коридором, що був зовсім не схожий на горішні коридори. Стіни тут були голі, ніде ні вікон, ні дверей, окрім єдиних простих чорних дверей у самісінькому кінці коридору. Гаррі думав, що туди вони й зайдуть, але містер Візлі схопив його за руку й потяг ліворуч, у невеличкий отвір, що вів до сходів.
— Сюди, донизу, — захекано гукнув містер Візлі, перестрибуючи одразу по дві сходинки. — Ліфт сюди навіть не їздить…
Вони спустилися донизу і знову побігли коридором, дуже схожим на той, що вів до Снейпового кабінету в підвалах Гоґвортсу, з шорсткими кам’яними стінами й смолоскипами на скобах. Вони проминали важкі дерев’яні двері з залізними засувами й замковими шпаринами.
— Зала… номер десять… гадаю… ми близько… так.
Містер Візлі зупинився, спіткнувшись біля брудних тьмяних дверей з величезним залізним замком, і притулився до стіни, хапаючись за груди.
— Давай, — важко дихаючи, він вказав пальцем на двері. — Заходь.
— А ви… ви не зайдете зі?..
— Ні-ні, мені не можна. Щасти тобі!
Гарріне серце несамовито калатало, здавалося, аж у самому горлі. Він над силу проковтнув слину, натиснув на важку залізну клямку і увійшов до зали судових засідань.
Розділ восьмий
Слухання справи
Гаррі, не стримавшись, здивовано роззявив рота. Великий підвал, у який він потрапив, був напрочуд знайомий. Гаррі його не тільки бачив, а вже колись тут навіть
Стіни з темного каменю тьмяно освітлювалися смолоскипами. Обабіч Гаррі височіли порожні лави, але попереду, на найвищих лавах, виднілося чимало невиразних постатей. Вони неголосно перемовлялися, та щойно за Гарріною спиною зачинилися важкі двері, запала зловісна тиша.
У залі пролунав холодний чоловічий голос:
— Ти запізнився.
— Пробачте, — схвильовано озвався Гаррі. — Я… я не знав, що змінився час слухання.
— Це не провина Чарверсуду, — заперечив голос. — Сьогодні вранці тобі вислали сову. Сідай.
Гаррі поглянув на крісло посеред кімнати з ланцюгами на бильцях. Він уже бачив, як оживають ці ланцюги, приковуючи того, хто сідає в крісло. Його кроки гучно відлунювали, коли він ішов по кам’яній підлозі. Він боязко сів на краєчок крісла. Ланцюги загрозливо брязнули, але не прикували Гаррі. Відчуваючи, що його нудить, він подивився на людей, які сиділи на лаві вгорі.
Їх було душ п’ятдесят, і всі, наскільки він міг бачити, були вбрані у темно-фіолетові мантії з майстерно вигаптуваними срібними літерами «Ч» зліва на грудях. Вони дивилися на нього — хто суворо, а хто просто зацікавлено.
У самому центрі, в першому ряду, сидів міністр магії Корнеліус Фадж. Це був огрядний чоловік, зазвичай він носив зелений котелок, але сьогодні обійшовся без нього. Так само, як обійшовся без поблажливої посмішки, що раніше з’являлася в нього при зустрічі з Гаррі. Ліворуч від Фаджа сиділа дебела відьма з квадратною щелепою й коротесеньким сивим волоссям. Вона грізно дивилася у монокль. Праворуч від Фаджа, далеко на лаві, сиділа ще одна відьма, але її обличчя ховалося у тіні.
— Дуже добре, — сказав Фадж. — Підсудний з’явився… нарешті… можемо починати. Ти готовий? — звернувся він до когось.
— Так, сер, — відповів енергійний голос, і Гаррі відразу його впізнав. Скраю першого ряду сидів Ронів брат Персі. Гаррі глянув на нього, сподіваючись помітити бодай ознаку того, що Персі його впізнав, але марно. Тримаючи напоготові перо, Персі втупив сховані за роговими окулярами очі в розгорнутий перед ним пергамент.
— Дисциплінарне слухання дванадцятого серпня, — голосно почав Фадж, а Персі блискавично кинувся писати, — стосовно правопорушень, що передбачені Указом про доцільне обмеження неповнолітнього чаклунства й Міжнародним статутом про секретність, скоєних Гаррі Джеймсом Поттером, що мешкає в будинку номер чотири на Прівіт-драйв у Літл-Вінґіні, графство Суррей.
Велике жюрі: Корнеліус Освальд Фадж, міністр магії; Амелія Сьюзен Боунз, голова відділу дотримання магічних законів; Долорес Джейн Амбридж, перший заступник міністра. Судовий писар: Персі Іґнатіус Візлі…
— Свідок захисту: Албус Персівал Вулфрик Браян Дамблдор, — пролунав спокійний голос за спиною Гаррі, який так різко крутнув головою, що аж хруснула шия.
Дамблдор у довгій темно-синій мантії, з абсолютно незворушним виразом обличчя неквапом ішов залою. Його довжелезні сріблясті борода й волосся зблиснули в сяйві смолоскипів, коли він підійшов до Гаррі й глянув на Фаджа крізь окуляри, що скидалися на два півмісяці й звисали з кінчика його на диво гачкуватого носа.
Члени Чарверсуду почали тихо перемовлятися. Усі погляди були звернені на Дамблдора. Хтось здавався роздратованим, дехто навіть трохи переляканим. А дві літні чарівниці, що сиділи в задньому ряду, приязно замахали йому руками.
Поява Дамблдора підбадьорила Гаррі, додала йому сили; такі емоції колись викликала в нього пісня фенікса. Він хотів зустрітися з Дамблдоровим поглядом, але Дамблдор на нього не дивився: він не відводив очей від Фаджа, і той — це було видно — розхвилювався.