Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 119)

Снейп щосили відштовхнув Гаррі від себе і той боляче гепнувся на підлогу.

— Не смій нікому говорити про побачене! — заревів Снейп.

— Не буду, — підвівся Гаррі й позадкував якомога далі від Снейпа. — Не буду, звичайно, я не…

— Геть звідси, геть! Не хочу тебе більше бачити у своєму кабінеті!

Гаррі кинувся до виходу, а над його головою розбилася посудина з дохлими тарганами. Він вискочив за двері і так чкурнув, що зупинився аж тоді, коли його зі Снейпом уже розділяли три поверхи. Важко дихаючи, притулився до стіни й почав розтирати синець на руці.

Не мав жодного бажання так рано повертатися до ґрифіндорської вежі чи переповідати побачене Ронові й Герміоні. Гаррі почувався таким переляканим і нещасним не тому, що на нього кричали і шпурлялися банками. Просто він знав, як то буває, коли тебе принижують на очах у інших, чудово розумів, що відчував Снейп, коли його батько над ним глумився, а судячи зі щойно побаченого, батько й справді був зухвалий і зарозумілий — на чому завжди й наголошував йому Снейп.

Розділ двадцять дев’ятий

Консультація з працевлаштування

— А чому ти більше не вивчаєш блокологію? — поцікавилася нахмурена Герміона.

— Та я ж тобі казав, — пробелькотів Гаррі. — Снейпові здається, що я вже вивчив основи і далі можу займатися самостійно.

— То що, тобі вже не сняться дивні сни? — недовірливо спитала Герміона.

— Майже ні, — відповів, не дивлячись на неї, Гаррі.

— А я думаю, що Снейп не повинен був зупинятися, доки ти не будеш абсолютно певний, що їх контролюєш! — обурилася Герміона. — Гаррі, ти мусиш піти до нього й попросити…

— Не піду, — категорично заперечив Гаррі. — Забудь про це, Герміоно.

Був перший день великодніх канікул, і Герміона за звичкою креслила для них трьох графіки повторення матеріалу. Гаррі з Роном у це не втручалися, бо все одно з нею краще було не сперечатися, та й графіки ці, врешті-решт, могли пригодитися.

Рон запанікував, довідавшись, що до іспитів залишилося всього шість тижнів.

— Не розумію, чому це для тебе несподіванка? — здивувалася Герміона, торкаючись чарівною паличкою кожного квадратика на Роновім графіку, і той спалахував відповідним кольором, залежно від предмета.

— Не знаю, — буркнув Рон, — багато всього діялося.

— На, це тобі, — передала вона йому графік, — якщо його дотримаєшся, то все буде нормально.

Рон похмуро подивився на графік і раптом повеселішав.

— Ти мені щотижня даєш вільний день!

— Це для квідичних тренувань, — пояснила Герміона.

Усмішка на Роновім обличчі зів’яла.

— А який сенс? — знову спохмурнів він. — Скоріше мій тато стане міністром магії, ніж ми цього року завоюємо кубок.

Герміона нічого не відповіла. Вона дивилася на Гаррі, що втупився в стіну, а Криволапик торсав його лапкою — хотів, щоб його почухали за вушком.

— Що таке, Гаррі?

— Га? — отямився він. — Та нічого.

Гаррі схопив підручник «Теорії захисних чарів» і вдав, що шукає потрібний розділ. Криволапик розчаровано заліз під Герміонине крісло.

— Я недавно бачила Чо, — невпевнено почала Герміона. — Вона щось була не в гуморі… ви що, знову посварилися?

— Що? А, так, посварилися, — зрадів Гаррі, що Герміона змінила тему.

— А чому?

— Через її подружку-ябеду, Марієтту, — пояснив Гаррі.

— І правильно зробив, що посварився! — обурено вигукнув Рон, відкладаючи графік повторення матеріалу. — Якби не вона…

Рон почав нарікати на Марієтту Еджком, і це Гаррі дуже допомогло. Тепер йому достатньо було з сердитим виразом кивати головою і вставляти «так» або «правильно», коли Рон переводив дух, а самому пригадувати побачене в ситі спогадів.

Гаррі відчував, як той спогад роз’їдає його зсередини. Він ніколи не сумнівався, що його батьки були чудовими людьми, тому завжди обурено відкидав усі наклепи, якими паплюжив батька Снейп. Хіба ж не казали такі люди, як Геґрід і Сіріус, що Гаррін батько був прекрасною людиною? («А ти подивись, яким був сам Сіріус, — бурмотів набридливий голосочок у Гарріній голові, — …не кращий, якщо не гірший.») Так, він колись підслухав, як професорка Макґонеґел казала, що школа ще не бачила гірших шибеників, ніж його батько і Сіріус, але вона також назвала їх натхненниками близнюків Візлі, а Гаррі не міг собі уявити, щоб Фред і Джордж для забави перевертали когось догори ногами… хіба що вони когось люто ненавиділи… скажімо, Мелфоя, або того, хто справді цього заслужив…

Гаррі намагався довести самому собі, що Джеймс не просто так знущався над Снейпом, але ж хіба не питала Лілі: «Що він вам зробив?» І хіба Джеймс не відповів: «Вистачає самого факту його існування». Хіба Джеймс не почав ту дурну забаву лише тому, що Сіріусові було нудно? Гаррі пригадав, як Люпин розповідав на площі Ґримо, що Дамблдор зробив його старостою, сподіваючись, що він хоч трохи стримуватиме Джеймса та Сіріуса… проте в ситі спогадів Люпин сидів і не втручався…

Гаррі пригадав, як не витримала Лілі; мати вчинила порядно. Але його дуже тривожив вираз її обличчя, коли вона кричала на Джеймса; помітно було, що вона його ненавидить, і Гаррі не міг збагнути, чому вони врешті-решт побралися. Він навіть підозрював, що Джеймс міг її просто присилувати…

Майже п’ять років думка про батька була джерелом радості і натхнення. Коли йому казали, що він схожий на Джеймса, Гаррі аж світився від гордості. А тепер… тепер згадка про батька приносила холод і розпуку.

Минали великодні канікули, погода дедалі теплішала-веселішала, але Гаррі, як і всі п’яти- й семикласники, сидів безвихідно над підручниками, повторював пройдений матеріал і бував хіба що в бібліотеці. Гаррі вдавав, що настрій у нього поганий тільки через наближення іспитів, а оскільки його друзям-ґрифіндорцям самим уже остогидло вчитися, то йому ніхто не допікав зайвими запитаннями.

— Гаррі, я ж до тебе звертаюся, ти чуєш?

— Га?

Він озирнувся. До його самотнього столика в бібліотеці підсіла розпатлана Джіні Візлі. Був пізній недільний вечір. Герміона пішла до ґрифіндорської вежі повторювати стародавні руни, а Рон був на квідичному тренуванні.

— Привіт, — підтягнув до себе підручники Гаррі. — А чому ти не на тренуванні?

— Уже закінчилося, — пояснила Джіні. — Рон мусив відвести до лікарні Джека Слоупера.

— Чому?

— Ми не певні, але думаємо, що він сам себе лупнув биткою і знепритомнів. — Вона тяжко зітхнула. — До речі… прийшла посилка, ми її щойно отримали після перевірки в Амбридж.

Джіні підняла на стіл коробку, загорнуту в бурий папір. Його явно розгортали, а потім абияк знову обгорнули ним коробку. Зверху червоним чорнилом було написано: «Перевірено й дозволено Верховним інквізитором Гоґвортсу».

— Це великодні яєчка від мами, — пояснила Джіні. — Є одне й для тебе… На.

Вона передала йому гарне шоколадне яєчко, оздоблене крихітними глазурованими сничами. Судячи з обгортки, в яєчку був ще й пакетик свистобджілок. Гаррі якусь мить дивився на нього, а тоді з жахом відчув, як йому до горла підступив клубок.

— Що з тобою, Гаррі? — тихенько спитала Джіні.

— Усе нормально, — хрипко відповів Гаррі. Клубок у горлі був болючий. Він не розумів, чому на нього так подіяло великоднє яйце.

— Ти останнім часом якийсь зажурений, — не вгавала Джіні. — Мені здається, якби ти поговорив з Чо…

— Я хотів би поговорити не з Чо, — заперечив Гаррі.

— А з ким? — пильно глянула на нього Джіні.

— Я…

Він озирнувся, чи ніхто їх не підслуховує. Досить далеко від них мадам Пінс видавала величезну гору книжок ошелешеній Анні Ебот.

— Я хотів би поговорити з Сіріусом, — пробурмотів він. — Але знаю, що це неможливо.

Джіні задумливо дивилася на нього. Щоб десь подіти руки, Гаррі зняв обгортку з великоднього яєчка, відламав чималий шматок і поклав у рот.

— Якщо ти так хочеш поговорити з Сіріусом, — протягла Джіні, теж частуючись яєчком, — то можна щось придумати.

— О-о, тут придумаєш, — втомлено зітхнув Гаррі. — Амбриджка стежить за камінами й перечитує листи.

— Якщо ростеш в одному домі з Фредом і Джорджем, — замислено сказала Джіні, — то починаєш розуміти: не існує нічого неможливого, якщо маєш крихту зухвальства.

Гаррі глянув на неї. Можливо, це подіяв шоколад — Люпин завжди радив його їсти після зіткнення з дементорами — або просто він нарешті висловив уголос бажання, що нестерпно пекло його зсередини ось уже цілий тиждень, але Гаррі відчув якусь надію.

— ЩО ЦЕ ВИ ТУТ ВИТВОРЯЄТЕ?!

— От чорт, — прошепотіла Джіні, зриваючись на ноги. — Я й забула…

На них насувалася мадам Пінс. Її зморшкувате лице перекосив гнів.

— Шоколад у бібліотеці! — закричала вона. — Геть… геть… ГЕТЬ!