Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 55)

— А я після смерті Білла знайшла в повітці оцю бляшанку, і на ній була позначка Кріда — ви же знаєте, що Білл позначав Кріда в нотатках спеціальним символом?

— Так,— відповів Страйк.

— Я не могла все забрати з собою в будинок для літніх, там місця під речі взагалі не виділяють, тож склала все в коробки й лишила на горищі в Грега й Еліс. І зовсім про них забула, а тут Грег учора почав копирсатися в речах свого батька. Поліція взагалі не цікавилася теоріями Білля, але Грег каже, що вам цікаво. От і я думаю, що ви маєте її побачити.

На лінії знову з’явився Грегорі. Детективи почули якийсь рух — вочевидь, він відходив подалі від матері. Зачинилися двері.

— У бляшанці — котушка старої плівки, шістнадцятиміліметрівки,— пояснив він Страйкові, піднісши слухавку близько до губ.— Мама не знає, що то. Я не маю камери, щоб подивитися, але проглянув на світло, і... здається, це якесь брудне кіно. На смітник нести не хочу, бо сміттярі...

Талботи виховували прийомних дітей, тож Страйк розумів його побоювання.

— А якщо ми віддамо плівку вам... хочу попросити...

— Не казати, де ми її взяли? — спитав Страйк, дивлячись на Робін.— Навіть не знаю, перед ким ми мали б звітувати.

Робін звернула увагу на те, що він нічого не пообіцяв, але Грегорі лишився задоволений.

— Я вам її тоді завезу,— сказав він.— Якраз їду сьогодні на захід. Везу дівчат на зустріч з Різдвяним дідом.

Коли Грегорі поклав слухавку, Страйк сказав:

— Ти звернула увагу, що навіть за сорок років Талботи переконані...

У приймальні знову задзвонив телефон.

— ...що Марго вбив Крід? Думаю, я знаю, що там за символ на бляшанці, бо...

У двері Кабінету постукала Пат.

— Та бляха-муха,— лайнувся Страйк, у якого горло вже дерло.— Що?!

— Як чарівно,— холодно сказала Пат.— На лінії такий собі містер Шпеник. Його перекинуло з вашого мобільного. Він стверджує, що ви хотіли...

— Так, хотів,— озвався Страйк.— Переадресуйте мені на мобільний... будь ласка.

Додавши останнє слово, він розвернувся до Робін:

— Вибач, можеш вийти?

Робін вийшла, зачинила по собі двері, і Страйк дістав мобільний.

— Здоров, Шпенику, дякую, що подзвонив.

Страйк і Шпеник (справжнє ім’я цього персонажа він, мабуть, і не згадав би) були знайомі з підліткового віку. Їхні життя рухалися в діаметрально протилежних напрямах уже тоді: Страйк обрав університет, армію і детективну роботу, а Шпеник чимдалі глибше поринав у світ криміналу. Однак і тепер їх поєднувало дивне почуття спорідненості, і час до часу вони виявлялися корисними один для одного. Страйк платив Шпенику (готівкою) за послуги чи відомості, які ніде більше не міг отримати.

— Шо як, Куше?

— Хотів випити з тобою пива й показати одне фото,— сказав Страйк.

— Сьо’дні буду в твоїх краях. До «Гемліса» їду. Купив Захарі не ту ляльку зі «Школи монстрів».

Страйк зрозумів тільки «Гемліс» — назву універмагу.

— Добре, тоді набери мене, як будеш готовий випити.

— Добро.

На лінії стало тихо. Шпеник не завдавав собі клопоту прощаннями.

Робін повернулася з двома горнятами чаю і причинила двері ногою.

— Пробач за це,— сказав Страйк, несвідомо витираючи піт з верхньої губи.— Про що я казав?

— Казав, що знаєш, який символ Талбот намалював на бляшанці з плівкою.

— А, так,— кивнув Страйк.— Астрологічний символ Козерога. Я тут пробував розшифрувати ті записи,— додав він і постукав по нотатнику в шкіряній палітурці, а тоді виклав Робін причини, які змусили Білла Талбота вирішити, що Марго викрав чоловік, народжений під знаком цапа.

— Талбот викреслював підозрюваних на тій підставі, що вони не Козероги? — не повірила власним вухам Робін.

— Так,— відповів Страйк і нахмурився, бо горло горіло вогнем. Він ковтнув чаю.— От тільки Рой Фіппс — Козеріг, а Талбот викреслив і його.

— Чому?

— Я досі намагаюся це все розшифрувати, але він позначав Фіппса дивним символом, який я поки що не знайшов на жодному астрологічному сайті. Зате зрозуміло, чому він так багато допитував Дженіс. Вона — Рак, а це знак, який ніби протистоїть Козерогу. Раки, якщо вірити нотаткам Талбота, мають потужну інтуїцію і надприродні здібності. Талбот виснував, що Ракиня Дженіс — його природна союзниця проти Бафомета й може за допомогою своїх здібностей щось дізнатися про те, хто він. І саме тому Талбот просив її вести щоденник снів. Ще важливішим, на його погляд, було те, що Сатурн, який управляє Козерогом...

Робін сховала усмішку за горням чаю: Страйк перераховував ці астрологічні явища з таким обличчям, з яким хтось інший відреагував би на пропозицію поїсти тухлих морепродуктів.

— ...був у Раку в день зникнення Марго. З цього Талбот виснував, що Дженіс була знайома з Бафометом або колись перетиналася з ним. На цій підставі він попросив скласти перелік її сексуальних партнерів.

— Ого,— тільки й вимовила Робін.

— Я тобі описую хіба верхівку цього безумства, бо там такого ще купа. Перешлю тобі поштою все важливе, коли закінчу розшифровувати ту писанину. Але цікаво ще, що там видно й доброго детектива, який намагається прорватися крізь власну хворобу. Йому спало на думку те саме, що й мені: що Марго кудись заманили, сказавши, що потрібна допомога хворому. Тільки все це обернено в маячню — мовляв, стелій у шостому домі, Домі здоров’я, вказує на небезпеку, пов’язану з хворобою.

— Що таке стелій?

— Група з трьох чи більше планет. Поліція перевірила пацієнтів, які часто приходили до Марго незадовго до зникнення. Це, звісно, Датвейт; бабця з деменцією з Ґопселл-стріт, яка постійно дзвонила в клініку і щось хотіла, й родина з Гербал-Гіллу, в якої дитина мала алергію на вакцину від поліомієліту.

— Лікарі,— сказала Робін,— мають справу з купою людей.

— Так,— кивнув Страйк,— і я думаю, що це почасти теж зашкодило справі. Талбот отримав величезну кількість інформації і не зміг відкинути неважливу. З другого боку, це не безглузда ідея — що її заманили в якийсь будинок буцімто до хворого чи що на неї напав божевільний пацієнт. Медики самі-одні заходять у такі місця... і згадай Датвейта. Лосон справді вважав його вірогідним викрадачем чи вбивцею Марго, і Талбот теж ним цікавився. Датвейт — Риби, але Талбот намагався зробити з нього Козерога. За його словами, такий собі Шмідт вважає Датвейта насправді Козерогом...

— Хто такий Шмідт?

— Гадки не маю,— відповів Страйк,— але він — чи, може, вона — постійно згадується в нотатках. Виправляє знаки.

— Були всі шанси втратити реальні докази,— тихо сказала Робін,— поки Талбот складав на всіх гороскопи.

— Саме так. Було б смішно, якби не було так сумно. Але його цікавість до Датвейта — це явний прояв нормального інстинкту нормального копа. Датвейт — слизька рибина, як на мене.

— Ха-ха,— сказала Робін.

Страйк не зрозумів.

— Риби,— нагадала вона.

— А. Так,— без усмішки відповів Страйк. Очі сіпав біль, ковтати було просто неможливо, але це не може бути грип. Просто неможливо!

Він провадив:

— Я прочитав ті місця в книжці Оукдена, які ти заклала. Про те, що Датвейт поїхав до Клактона та змінив ім’я... але жодного Стіва, Стівена чи Стіві Джекса після 1976 року на тому курорті не працювало. Один раз змінити ім’я нормально, коли тобою так цікавилася поліція. Змінити ім’я двічі — це вже підозріло.

— Думаєш? — спитала Робін.— Ми знаємо, що в нього слабкі нерви, якщо вірити картці з клініки. Може, Оукден налякав його, коли приїхав до Батліна?

— Але книжку Оукдена вилучили. Хіба тільки кілька колег і дізналося, що Стіві Джекса допитували в зв’язку зі справою Марго Бамборо.

— Він міг виїхати за кордон,— припустила Робін.— І там померти. Я починаю підозрювати, що з Полом Сатчвеллом трапилося те саме. Ти ж читав, що про нього й подорожі каже колишній сусіда?

— Так,— кивнув Страйк.— А Глорія Конті якось просувається?

— Нуль прогресу,— зітхнула Робін.— Але дещо я таки маю,— додала вона й розгорнула записник.— Нас це не дуже рятує, але маємо що маємо. Я поговорила з удовою Чарлі Рамеджа, яка живе в Іспанії. Пам’ятаєш, мільйонер, власник саун, який буцімто бачив Марго в Лемінгтон-Спа?

Страйк кивнув, радіючи можливості не напружувати горло.

— Думаю, місіс Рамедж мала інсульт або любить по обіді хильнути. Вона говорила нерозбірливо, але підтвердила, що Чарлі вірив, ніби бачив на цвинтарі Марго й потім розмовляв про це з другом-поліціянтам, імені якого вона теж не пам’ятає. А тоді раптом заявила таке: «Ні, стоп! Мері Фланаґан. Він сказав, що бачив Мері Фланаґан». Я розпитала місіс Рамедж детальніше, і виявилося, що він таки розповідав про Мері Фланаґан, а не про Марго Бамборо. Я погуглила ім’я,— додала Робін,— і виявилося, що вона зникла в 1959 році. Це найдовша справа про зниклу людину в Британії.

— Хто, як на тебе, скоріше помиляється? — спитав Страйк.— Місіс Рамедж чи Дженіс?

— Місіс Рамедж,— відповіла Робін.— Дженіс точно б їх не переплутала, правда? А місіс Рамедж — легко. Вона не має в цьому жодної особистої зацікавленості: просто дві зниклі жінки, обох звати на «М».