Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 41)
— Та справа не в тому...— почала Дженіс.
— Та припини, Джен, ти ж пам’ятаєш, як вона причепилася...
— А чому Марго забороняла готувати гарячі напої на роботі? — спитав Страйк у Дженіс. Робін бачила, що йому вже уривається терпець.
— О, просто я одного дня мила чашки,— відповіла Дженіс.— Виплеснула заварку з чашки доктора Бреннера та знайшла...
— Пігулку атомалу! — підказала Айрін.
— ...знайшла на дні капсулу аміталу. Я зрозуміла, шо то за...
— Сині,— перебила Айрін, киваючи,— такі сині вони були, так?
— І називали їх на вулиці синькою,— підтвердила Дженіс.— Барбітурати, сильне заспокійливе. Я завжди всім спеціально казала, шо нічого такого при собі не маю, як ходила на виклик. Бо могли пограбувати.
— Звідки ви знали, що то чашка доктора Бреннера? — спитав Страйк.
— А він завжди з неї пив, там ше був герб його університету,— пояснила Дженіс.— Якшо хтось інший її торкався, одразу був скандал...— вона завагалася.— Не знаю... якшо ви розмовляли з доктором Гуптою...
— Ми знаємо, що доктор Бреннер мав залежність від барбітуратів,— мовив Страйк. Дженіс зітхнула з полегшенням.
— Так... Я вирішила, шо він випадково впустив капсулу в чашку, коли приймав препарат. Мабуть, не помітив, вирішив, шо впала десь на підлогу. Якшо в клініці в чайний посуд потрапляють ліки, це завжди викликає багато питань. То серйозна справа — коли в чаї випадково опиняються препарати.
— Чи дуже шкідлива одна капсула...— почала Робін.
— Ой, та яка там шкода,— з розумним виглядом заявила Айрін,— так, Джен?
— Одна капсула — це навіть не повна доза,— підтвердила Дженіс.— Сонливість нападе, та й усе. Але Марго зайшла саме тоді, коли я ложкою вишкрібала капсулу з чашки. Раковина, чайник, холодильник — це все було якраз біля сестринської. Вона побачила мене з капсулою. Тож вона не прискіпувалася, а просто хотіла, шоб ми були уважні. Звичайна обережність. Я потім сама завжди зазирала в чашку, як запарювала чай.
— Ви не сказали Марго, як, на вашу думку, капсула потрапила в чашку? — спитала Робін.
— Ні,— відповіла Дженіс,— бо доктор Ґупта просив мене не говорити про проблему доктора Бреннера. Я сказала, шо то, мабуть, випадково сталося, і, власне, не збрехала. Я думала, шо після такого вона скличе збори й усіх розпитає...
— А, ну ти знаєш мою теорію про те, чому Марго цього не зробила,— втрутилася Айрін.
— Айрін,— похитала головою Дженіс.— От чесно...
— Моя теорія,— не зважала на неї Айрін,— така: Марго подумала, що хтось навмисно поклав пігулку в чай Бреннеру, і якщо хочете знати, хто цей хтось...
— Айрін,— повторила Дженіс, просячи стриматися, але Айрін було не спинити.
— ...то я вам скажу, що це Глорія. То була не дівка, а біда, ще й зі злочинного середовища... ні, Джен, я все скажу, бо Кемерон точно хоче знати про все, що діялося в тій клініці!
— Та як Глорія взагалі могла покласти шось Бреннеру в чай... я, до речі,— звернулася Дженіс до Страйка і Робін,— не думаю, шо вона могла...
— А я щодня працювала з Глорією, Джен,— зверхньо заявила Айрін,— і вже чудово знала, що то за фрукт...
— ...але навіть якшо вона поклала б ту капсулу в чай, Айрін, до чого воно до зникнення Марго?
— Не знаю,— відповіла Айрін, уже сердячись,— але вони хочуть знати, хто там у нас працював і що діялося... ви ж хочете? — спитала вона в Страйка, і той кивнув.— Бачиш? — сказала Айрін до Дженіс і провадила: — Тож Глорія походила з дуже сумнівної родини, то були італійці...
Дженіс спробувала щось заперечити, але Айрін не дала їй і слова мовити.
— Так і було, Джен! У неї брат торгував наркотиками, вона сама мені розповідала! Може, ту капсулу вона й не з Бреннерової шафи взяла! Може, їй брат дав. Глорія ненавиділа Бреннера. Так, то був неприємний старигань, завжди до нас прискіпувався. Й одного разу Глорія мені сказала: «А ти уяви, як з ним жити під одним дахом. На місці його сестри я б його отруїла». Марго це почула й насварила її, бо поруч були пацієнти, а ще професійна етика забороняє таке казати про лікарів. Тож я вважаю, що Марго нічого не зробила через капсулу в Бреннера в чашці, бо знала, хто це зробив, і не хотіла проблем для своєї підопічної. Глорія, бачте, була її проектом! Вона половину робочого часу сиділа в Марго в кабінеті та слухала про фемінізм, а я тим часом гарувала за двох. Марго тій Глорії навіть убивство спустила б з рук. Нічого не хотіла знати.
— Не знаєте, де тепер Глорія? — спитав Страйк.
— Гадки не маю. Вона пішла невдовзі після зникнення Марго,— відповіла Айрін.
— Коли вона пішла з клініки, я її більше не бачила,— сказала Дженіс, якій явно було ніяково,— але, Айрін, я думаю, шо не можна отак розкидатися звинуваченнями...
— Зроби ласку,— раптом сказала подрузі Айрін, поклавши руку на живіт,— принеси мені ліки. Вони на холодильнику. Щось мені зле. Може, хтось хоче чаю чи кави, якщо Джен уже йде на кухню?
Дженіс без нарікань підвелася, зібрала порожні чашки, склала все на тацю і вийшла на кухню. Робін відчинила для неї двері, Дженіс вдячно усміхнулася. Коли стихли її кроки по м’якому ковроліну, Айрін без усмішки промовила:
— Бідолашна Джен. У неї жахливе життя. Дитинство — чистий Діккенс. Ми з Едді їй допомагали грошима, коли Бітті від неї пішов. Вона себе називає місіс Бітті, хоча вони навіть не були одружені,— додала Айрін.— Просто жахливо. Ще й дитину народили. Я так розумію, що Бітті дитини не хотів і тому пішов. А от Ларрі... він був, звісно, тупуватий,— Айрін засміялася,— але її обожнював. Попервах Джен, мабуть, думала, що може собі й когось кращого знайти... Ларрі працював на Едді, щоб ви собі розуміли, не в керівництві, простий будівельник... Але врешті-решт вона зрозуміла. Знаєте, не кожний чоловік візьме чужу дитину...
— Місіс Гіксон, а розкажіть про листи з погрозами, які надсилали Марго.
— О, звісно, звісно,— просяяла Айрін.— То ви мені вірите, так? Бо поліція не вірила.
— У свідченнях ви казали, що листів було два, правильно?
— Правильно. Першого я б і не розпечатувала, але Дороті не було на місці, а доктор Бреннер сказав проглянути пошту. Насправді Дороті завжди була на роботі, але тут її сину видаляли гланди. Такий був балуваний!
Повернулася Дженіс із повними чайником і кавником. Робін підвелася і допомогла їй з важкою тацею. Дженіс пошепки, щоб не заважати Айрін говорити, подякувала.
— Що саме було написано в листі?
— О, вже стільки років минуло,— промовила Айрін. Дженіс передала їй пачку пігулок для травлення, і Айрін злегка усміхнулася, але не подякувала.— Але дещо пригадую...— вона почала діставати пігулки з блістера.— Ану, що ж там було... пам’ятаю, що дуже грубі речі. Марго там називали словом на літеру «П», точно пам’ятаю. Писали, що вона горітиме в пеклі.
— Лист був друкований?
— Ні, написаний від руки,— відповіла Айрін і проковтнула пару пігулок, запивши чаєм.
— А що було в другому листі? — спитав Страйк.
— Я не знаю, що там було написано. Я просто заходила до кабінету Марго й бачила листа в неї на столі. Почерк був той самий, я одразу його впізнала. Видно було, що Марго не зраділа, коли я його побачила. Зім’яла записку й викинула в смітник.
Дженіс роздала всім чай і каву. Айрін взяла собі ще одне шоколадне печиво.
— Мабуть, про це ви нічого не знаєте,— почав Страйк,— але все одно спитаю, чи були якісь підставити вважати, що Марго була вагітна, коли...
— Звідки ви знаєте про це? — спитала Айрін, ніби громом уражена.
— Тобто вона була вагітна? — запитала Робін.
— Так! — відповіла Айрін.— Розумієте... Джен, та не дивися на мене так... я прийняла дзвінок з пологового будинку, коли вона була на виклику! Вони подзвонили в клініку та спитали підтвердження: чи прийде вона завтра...— Айрін перейшла на шепіт,— на аборт!
— Тобто вам по телефону сказали, на яку процедуру вона записана? — спитала Робін.
Айрін на мить знітилася.
— Та... власне, ні... власне... я цим не пишаюся, але я передзвонила в клініку. З чистої цікавості. В юності чого ми тільки не робили?
Робін сподівалася, що її усмішка у відповідь вийшла щирішою, ніж усмішка Айрін.
— Місіс Гіксон, а коли це було, не пам’ятаєте? — спитав Страйк.
— Перед її зникненням. Десь за місяць, здається.
— До чи після анонімок?
— Я не... Здається, після,— відповіла Айрін.— Чи до? Ні, не пам’ятаю...
— Ви з кимсь говорили про цей дзвінок з пологового?
— Тільки з Джен, і вона мене насварила. Так, Джен?
— Марго не була нашою пацієнткою. Це інше.
— І ви не розповідали про це поліції? — спитав Страйк.
— Ні,— відповіла Айрін,— бо я... я ж не мала про таке знати, правда? Та й хіба воно мало стосунок до її зникнення?
— Ви комусь розповідали про це, крім місіс Бітті?