Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 148)

— Привіт... Лінда?

— Що? — здригнулася Джемма.— Ні, вибачте.

— О,— зронила Робін з пригніченим виглядом.— Може, я прийшла не до того бару. А це місце має інші філії?

— Гадки не маю, вибачте,— озвалася Джемма, досі тримаючи руку піднесеною і намагаючись привернути увагу бармена.

— Вона сказала, що буде в червоному,— мовила Робін, роззираючись у морі костюмів.

Джемма глянула на неї, трішки зацікавившись.

— Побачення всліпу?

— Якби ж то! — закотила Робін очі.— Ні, це подруга подруги, яка вважає, що у «Вінфрі-н-Г’юзі» відкривається вакансія. Сказала, що зустрінеться зі мною й перемовиться за скляночкою.

— У «Вінфрі-н-Г’юзі»? Це ж я там працюю.

— Ти жартуєш! — розсміялася Робін.— Агов... а ти точно не Лінда? Може, прикидаєшся іншою людиною, бо я тобі чимось не сподобалася?

— Ні,— всміхнулася жінка.— Я — Джемма.

— О! Ти на когось чекаєш?..

— Начебто,— озвалася Джемма,— так.

— Ти не проти, якщо я посиджу з тобою? Поки вони не прийдуть? Отам на мене кидали ну просто похітливі погляди.

— І не кажи! — мовила Джемма, а Робін сіла на барний стілець поряд з нею. Бармен підійшов до сивого чоловіка в костюмі в тонку смужку, який щойно зайшов.

— Агов! — гукнула Робін, і до неї обернули голови півдесятка бізнесменів, і бармен теж.— Вона прийшла перша,— сказала Робін, вказуючи на Джемму, яка знову засміялася.

— Ого. Ти нікому спуску не даси, так?

— А який сенс? — мовила Робін, роблячи ковток тоніку. Вона трохи увиразнила свій йоркширський акцент, як часто робила, вдаючи сміливішу й нахабнішу особу, ніж була насправді.— Тре’ брати справу в свої руки, бо тебе просто в біса переступлять і підуть далі.

— Тут ти не помиляєшся,— зітхнула Джемма.

— Але у «Вінфрі-н-Г’юзі» не так, ні? — мовила Робін.— Чи теж повно падлюк?

— Ну...

Цієї миті підійшов бармен, щоб узяти в Джемми замовлення. Отримавши великий келих червоного вина, секретарка зробила ковток і мовила:

— Як по правді, там непогано. Залежить, на кого працюєш. Я — особиста секретарка одного з великих босів. Робота цікава.

— Приємний чоловік? — буденно запитала Робін.

Джемма зробила кілька ковтків і нарешті відповіла:

— Він... нормальний. Котре лихо менше, те й обираєш, правда? Мені подобається робота, подобається компанія. У мене там добра платня й багато друзів... от чорт!..

Її сумочка зіслизнула зі стільця. Поки Джемма нахилилася її підняти, Робін, чий погляд блукав морем кремових, бежевих і сірих відтінків, раптом побачила Сола Морриса.

Він щойно зайшов у бар — у костюмі, розстебнутій на шиї сорочці та з неймовірно самовдоволеною посмішкою на вустах. Він роззирнувся, помітив Джемму й Робін завдяки яскравим сукням — і застиг. Секунду-дві вони з Робін просто витріщалися одне на одного, а потім Моррис рвучко розвернувся й поквапився геть з бару.

Джемма знову сіла на стільці рівно, поклавши для надійності сумку на коліна. Мобільний, який вона лишила на стійці, засвітився.

— Енді? — швидко відповіла Джемма.— Ага... ні, я вже тут...

Довге мовчання. Робін чула голос Морриса. Він говорив тим самим лестивим тоном, яким намагався затягнути її в ліжко, з усіма своїми інфантильними жартиками і «я тебе не засмутив?».

— Гаразд,— сказала нарешті Джемма, і вираз її обличчя посуворішав.— Гаразд. Я просто... Я зараз зітру твій номер з телефону і скажу тобі... ні, я ось що тобі скажу... ой, та просто йди в сраку!

Вона натиснула відбій, щоки в неї розчервонілися, а вуста тремтіли.

— Ну чому,— сказала вона,— вони хочуть, щоб їх і далі вважали милими, навіть коли поведуться як покидьки?

— Самій цікаво. Твій хлопак? — спитала йоркширська Робін.

— Ага,— підтвердила схвильована Джемма.— Шість місяців зустрічалися. А потім одного вечора він мене просто продинамив, без жодного пояснення. Потім він ще кілька разів з’являвся — переважно, хотів перепихнутися,— докинула вона, роблячи ще великий ковток вина.— І нарешті взагалі мене кидає. Я вчора йому написала, кажу: слухай, я лише хочу зустрітися, лише хочу отримати пояснення...

— Оце справжній паразит,— мовила Робін, чиє серце закалатало від ідеальної перспективи поговорити по душах.— Агов,— гукнула вона до бармена,— можна нам ще по келиху вина й меню, будь ласка?

І після цього добувати з Джемми зізнання стало для Робін легко, як горішки гризти. Після трьох келихів вина вкупі з підтримкою і розумінням від нової йоркширської подружки, такої кумедної; після тарілки курятини з мамалиґою і ще пляшки вина («Ага, а чому в біса ні?»), Джемма легко перейшла від поганої поведінки «Енді» до непристойного й недозволеного лапання з боку шефа, який так на неї напосідався, що вона вже готова була звільнитися.

— А у відділ кадрів ти не можеш піти? — запитала Робін.

— Він каже, ніхто мені не повірить через те, що сталося, коли ми торік їздили на курси... хоча... Як по правді, я толком і не знаю, що там сталося,— мовила Джемма і, відвівши погляд, пробурмотіла,— тобто... секс був... але я була не при собі... п’янюча...ну тобто, це було не... ну розумієш... не зґвалтування, цього я не кажу...

— А ти хіба була в змозі надати згоду? — спитала Робін, яка більше не сміялася. Вона випила тільки пів келиха вина.

— Ну, ні... але... ні, через це я проходити не збираюся,— відтяла Джемма, червона й готова розплакатися.— Тільки не поліція, о Боже, ні... він — велике цабе, може дозволити собі найкращих адвокатів... і якщо я не виграю, як я отримаю нову роботу в Сіті?.. Суд і газети... і взагалі, все одно вже запізно... люди мене бачили... як я виходжу з його номера. Я вдала, що все нормально. Довелося: мені було так соромно!.. Плітки після того не вщухають. Ми обоє заперечували, що між нами щось було, тож який вигляд я тепер матиму, якщо...

— Енді сказав, що не слід мені заявляти на шефа,— додала Джемма, виливаючи в келих залишки вина з пляшки.

— Справді?

— Ага... я йому розповіла, коли ми вперше переспали... розумієш, це був перший секс у мене після того випадку... і він сказав: «Ага, ліпше мовчи про це... тобі тільки гірше буде, а він напевно зіскочить...» Він раніше працював у поліції, Енді, він усе знає про такі речі.

«Ну ти й покидьок, Моррисе!»

— Ні, якщо я комусь щось і розповім,— мовила Джемма, мов у тумані,— то це про кляту торгівлю внутрішньою інформацією... О так... ніхто не знає, крім мене...

За годину Робін і Джемма вийшли на сутінкову вулицю; Робін практично тримала Джемму, бо та без підпірки повсякчас осідала.

Почекавши десять хвилин, їй вдалося спіймати таксі й завантажити в нього п’янючу Джемму.

— Ходімо в суботу на гульки! — гукнула Джемма до Робін, намагаючись притримати дверцята, які Робін уже почала зачиняти.

— Чудова ідея! — сказала Робін, яка дала секретарці вигаданий номер.— Подзвони мені!

— Ага, подзвоню... дуже дякую за вечерю!

— Нема за що! — відповіла Робін і нарешті спромоглася захряснути дверцята, а Джемма махала їй, поки таксі не завернуло за ріг.

Робін розвернулася і швидко пішла тротуаром, проминаючи «Він-трі». Коли вона проходила повз, до неї засвистів парубок у костюмі.

— Ой, та йди в сраку,— буркнула Робін, дістаючи телефон, щоб подзвонити Страйкові.

На її подив, вона побачила, що проґавила сім дзвінків від нього. А ще вона отримала мейл, у темі якого значилося: «Крід».

— О Боже,— вголос вигукнула Робін.

Вона пришвидшила крок, воліючи забратися подалі від натовпу чоловіків у костюмах, які гуляли вулицями, побути на самоті й зосередитися. Нарешті відступивши в темний вхід до сірої офісної будівлі, вона відкрила повідомлення. Прочитавши його тричі, щоб остаточно пересвідчитися, що їй не мариться, вона подзвонила Страйкові.

— Ну нарешті! — вигукнув він, відповівши після першого гудка.— Ану вгадай!

— Що?

— Я розшукав Датвейта!

— Ти — що? — охнула Робін, злякавши тверезого джентльмена з Сіті, який проходив повз у темряві, тримаючи туго згорнуту парасольку.— Як?!

— Завдяки прізвищам,— тріюмфально сказав Страйк.— І тому, що Пат слухає шлягери сімдесятих.

— Я не...

— Першого разу він узяв прізвище Джекс, правильно? Ну, сімдесят четвертого року в Террі Джекса був гучний гіт — пісня під назвою «Seasons in the Sun» — «Сонячні сезони». Сьогодні по обіді її передавали. Ми знаємо, що Датвейт уявляв себе співаком, отож я подумав: можу закластися, що саме звідси він узяв ідею назватися Джексом...