Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 132)
— А від кого чули?
— Та, мабуть, від тої Айрін Булл...
— Тобто ви пам’ятаєте Айрін?
З численними паузами, щоб перевести подих, Бетті Фуллер розповіла, що її молодша сестра вчилася з Айрін Булл в одному класі. Родина Айрін жила неподалік Скіннер-стріт, на Корпорейшн-роу.
— Думала така... шо сере ружами... ота,— сказала Бетті. Вона засміялася, потім знову хрипко закашлялася. Оговтавшись, продовжила: — Поліція їм усім сказала... не патякати... але в тої дівки рот був... такий... усі взнали... про погрози.
— За словами Вілминих доньок,— сказав Страйк, спостерігаючи за реакцією Бетті,— ви знали, хто надіслав ті записки.
— Нє, ніколи,— відповіла Бетті Фуллер, уже не усміхаючись.
— Але ви були певні, що то не Маркус Бейліс?
— Маркує ніколи... хороший був... знаєте, я завжди любила... чорномазих,— відповіла Бетті Фуллер, і Робін опустила погляд на свої руки, щоб Бетті на бачила, як вона скривилася.— Дуже гарний... я б йому дала... і так... ха-ха-ха... високий, великий чоловік,— сумовито додала Бетті,— ще й добрий... нє, він лікарці не погрожував.
— А як ви гадаєте, хто...
— Моя друга... моя Кеті...— провадила Бетті, рішуче оглухнувши,— так її тато був чорномазий... не знаю навіть хто, гумка порвалася... я лишила Кеті, бо люблю... дітей... а їй на мене плювати. На герич сіла! — люто додала Бетті.— Я того лайна не торкалася... надивилася... а вона крала в мене... а я їй кажу, шоб тільки... не в моєму домі...
Бетті боролася з задишкою, насолоджуючись увагою Страйка.
— А Синді хороша,— видихнула вона.— Синді... заходить до мами... Заробляє... добрі гроші...
— Правда? — підіграв Страйк, чекаючи на нагоду.— А де Синді працює?
— Ескорт,— просипіла Бетті.— Така фігура... Вест-Енд... заробляє стільки, шо я не бачила... Араби і хто хочеш... але каже... «Ма, тобі б тепер... не сподобалося... вони всі хочуть тільки... анал»,— Бетті засміялася, закашлялася, а тоді без попередження розвернулася до Робін, що сиділа на краєчку ліжка, і заявила ущипливо: — А от їй... бачте, не смішно... га, не смішно? — спитала вона в шокованої Робін.— Дає... за ресторани і прикраси... а думає... думає, шо просто так... глянь, як скривилася,— просипіла Бетті, вовком дивлячись на Робін,— точно така сама... як та носата соцпрацівниця... ходила тут до нас одна... коли я дивилася за дітьми Кеті... вже нема,— сердито заявила Бетті.— Забрала опіка...
Вона заговорила з гротескною манірністю:
— «Ні, місіс Фуллер... ні, мені цілковито все одно... як саме ви зводите... кінці з кінцями, дами... секс-робота — теж робота...» Отаке кажуть... та ще, бляха, так зверхньо... а самі б хотіли... шоб їхні доньки... це робили? Та дідька лисого,— заявила Бетті Фуллер, і за найдовшу свою промову заплатила шаленим нападом кашлю.
— Синді... стільки коксу нюха,— просипіла Бетті з мокрими очима, коли знову змогла говорити,— шоб не товстіти... Кеті сиділа на геричі... мужик її... змушував працювати... дубасив усю... була вагітна, скинула...
— Дуже прикро це чути,— сказав Страйк.
— На вулиці... тепер... самі діти,— сказала Бетті, і Страйк роздивився крізь її суворий фасад проблиск справжньої тривоги.— П’ятнадцять, чотирнадцять... діти... за моїх часів... ми б їх додому повідводили... нормально, якщо це доросла жінка, але якщо дитина... а ти на що витріщилася? — гаркнула вона до Робін.
— Корморане, я...— сказала Робін, підвелася і показала на двері.
— Так, пішла звідси,— кивнула Бетті Фуллер, із задоволенням дивлячись Робін услід.— Дрючиш її, га? — просипіла вона до Страйка, щойно по Робін зачинилися двері.
— Ні,— відповів Страйк.
— А на дідька тоді... вона тобі?
— Вона дуже добре виконує свою роботу,— відповів Страйк.— Звісно, не коли має справу з кимсь вашого штибу,— додав він, і Бетті Фуллер заусміхалася, показавши жовті як сир зуби.
— Ха-ха-ха... знаю я таких... ні хріна не знає... про справжнє життя.
— На Лезер-лейн за часів Марго жив один чоловік,— сказав Страйк.— На ім’я Нікколо Риччі. Його ще називали Гнійний Риччі.
Бетті Фуллер мовчала, тільки прищулила молочні очі.
— Що ви знаєте про Риччі? — спитав Страйк.
— Такий самий... як усі,— відповіла Бетті.
Краєм ока Страйк побачив, що Робін вийшла надвір. Вона прибрала волосся з шиї, ніби хотіла зняти вагу з плечей, а тоді рушила геть, сховавши руки в кишені.
— То не Гнійний... їй погрожував,— сказала Бетті.— Він би... записок не писав. Не його... стиль.
— Риччі зайшов на святкування Різдва до клініки Святого Івана,— сказав Страйк.— Це досить дивно.
— Нічого... про це не знаю.
— Дехто на вечірці вирішив, що це батько Глорії Конті.
— Не чула про таку,— просипіла Бетті.
— За словами доньок Вілми Бейліс,— мовив Страйк,— ви сказали їхній матері, що боїтеся людини, яка написала ці записки. Ви сказали, що той, хто їх написав, убив Марго Бамборо. Ви сказали Вілмі, що він і вас уб’є, якщо ви про нього розповісте.
Молочні очі Бетті дивилися без жодного виразу. Слабкі груди піднімалися й опадали, втягуючи кисень у легені. Страйк уже вирішив, що вона нічого не скаже, коли Бетті розтулила губи.
— Одна дівчина тут,— почала вона,— моя подруга... зустріла Гнійного... він тут гуляв... на нашому кутку... Каже до Джен: «Ти заслуговуєш на краще... ніж стояти на вулиці... таке тіло... можу тобі платити... уп’ятеро більше... ніж тут...» Джен і пішла з ним,— провадила Бетті,— до Сохо... танцювала стриптиз... спала з його друзями... А потім я її стріла... до мами прийшла... і вона мені розповіла історію. Дівчина з їхнього клубу... красуня, сказала Джен... її зґвалтували, погрожували ножем... Порізав її,— Бетті показала на свій провалений торс,— отут ребра порізав... приятель... Риччі... Деякі люди,— додала стара,— думають, шо шльондру як ґвалтують... то просто не платять... мабуть, ота твоя, шо лінійку проковтнула,— сказала Бетті, глянувши на вікно,— так і думає... але це не так... Дівчина образилася... захотіла помститися Риччі... дурепа... почала стукати поліції...
— Гнійний дізнався...— просипіла Бетті,— й відзняв... як її вбивали. Моїй подрузі Джен сказала одна... шо бачила ту плівку... Риччі тримав її... в сейфі... показував людям... як хотів... налякати. Джен померла,— додала Бетті Фуллер.— Передознулася... тридцять з гаком років тому... думала, їй там буде краще... серед багатих... а от вона я... стояла на панелі... а ше жива.
Бетті явно помила посуд у раковині, але він усе одно був брудний. Страйк помив ніж і виделку ще раз і тільки тоді поніс їй. Він поставив перед кріслом стіл, увімкнув «Тільки Ессекс», а тоді відчинив двері рознощику їжі, веселому сиваню.
— О, добридень,— голосно привітався новоприбулий.— Це ваш син, Бетті?
— Хрін, а не син,— просипіла Бетті Фуллер.— Шо приніс?
— Курячу запіканку й желе з заварним кремом, любонько...
— Дякую, що поговорили зі мною, місіс Фуллер,— сказав Страйк, але запас доброї волі в Бетті, вочевидь, вичерпався. Тепер її цікавив обід.
Коли Страйк вийшов надвір, Робін стояла під стіною неподалік і щось читала з телефону.
— Подумала, що краще мені там не відсвічувати,— байдужим голосом сказала вона.— Як усе минулося?
— Про записки говорити відмовляється,— відповів Страйк, коли разом рушили вздовж Санс-вок,— і якщо спитаєш мене чому, то я гадаю, що вона думає на Гнійного Риччі. Я також дещо дізнався про дівчину з того снафу.
— Жартуєш? — стривожилася Робін.
— Здається, вона була поліційним інформатором в одному з...
Робін ахнула.
— Кара Вулфсон!
— Що?
— Кара Вулфсон. Ще одна жінка, яку вважають можливою жертвою Кріда. Кара працювала в нічному клубі в Сохо... після її зникнення власники пустили чутку, що вона працювала на поліцію!
— Звідки ти це знаєш? — здивувався Страйк. Він не пам’ятав такого в «Демоні з Райського парку».
Робін раптом згадала, що чула це від Браяна Такера в кав’ярні «Зірка». З міністерства юстиції ще не відповіли про можливість допитати Кріда, а Страйк досі й гадки не мав про її плани, тож Робін відповіла:
— Наче десь в інтернеті прочитала...
Але на серце їй тиснув новий тягар. Робін згадала, що Кара мала єдиного родича, брата, якого сама виховала,— і він допився до смерті. Гатчинс сказав, що поліція нічого не зможе зробити з приводу плівки. Тіло Кари Вулфсон може бути де завгодно. У деяких історій немає чіткого фіналу: не буде де покласти квіти для Кари Вулфсон, хіба що на розі біля стрип-клубу, де її бачили востаннє.
Щоб відігнати пригніченість, яка погрожувала поглинути її з головою, Робін показала Страйкові, що шукала з телефону, і старанно буденним тоном промовила:
— Я тут читала про сомнофілію, також відому як синдром сплячої красуні.
— Я так розумію, що це...
— Фетиш Бреннера,— відповіла Робін і зачитала з телефону: — «Сомнофілія — це парафілія, коли індивіда збуджує лише партнер, що не реагує на нього... деякі психологи пов’язують сомнофілію з некрофілією». Корморане... ти же знаєш, що в нього в кабінеті був запас барбітуратів?
— Так,— повагом відповів Страйк. Вони вже підходили до його машини.— Що ж, це тема для розмови з сином Дорогі, правда? Чи вона гралася в цю гру? Чи було таке, що надовго засинала після того, як Бреннер приходив до них на обід?