Джо Аберкромби – Пів короля (страница 19)

Вона схопила його за волосся й дістала з-за пояса ніж.

— Стривайте! — скрикнув Ярві.

Капітанка різко глянула на нього.

— Справді? Ти впевнений?

Ярві довелося зібрати всі свої сили, щоб змусити губи розтягнутись у кволу усмішку.

— Навіщо вбивати те, що можна продати?

Шадікширрам завмерла на якусь мить, лише пильно дивилася на нього, і Ярві подумав, що зараз вона вб’є їх обох. Але капітанка пирхнула сміхом і опустила ніж.

— Я наполегливо заявляю: моє м’яке серце колись мене згубить. Тріґґу!

Наглядач завагався лише на мить, коли ступив до каюти й побачив на підлозі Анкрана з кривавим місивом замість обличчя.

— Як виявляється, наш комірник мене обкрадав, — заявила капітанка.

Тріґґ нахмурився та якусь хвилю дивився на Анкрана, потім — на Шадікширрам і нарешті, найдовше, — на Ярві.

— Схоже, дехто думає тільки про себе.

— А я гадала, що ми одна родина, — капітанка підвелася, обтріпуючи коліна. — Від сьогодні в нас новий комірник. Знайди йому кращого нашийника. — Вона перекотила Анкрана ногою в напрямку до дверей. — А цю мерзоту посади на Джаудове весло.

— Слухаюсь, капітанко.

Тріґґ за руку виволік Анкрана з каюти й ногою зачинив двері.

— Бачиш, яка я милосердна, — весело промовила Шадікширрам, милосердно змахуючи забризканою кров’ю рукою, що досі тримала кинджал. — Милосердя — моя слабкість.

— Милосердя — ознака величі, — витиснув із себе Ярві.

Шадікширрам просяяла.

— Справді? А втім, попри всю мою велич… гадаю, Анкран вичерпав увесь запас мого милосердя на цей рік, — вона обійняла довгою рукою Ярві за плечі, просунула великий палець під нашийник, і притягнула до себе так близько, що він відчув запах вина, коли капітанка прошепотіла: — Якщо і другий комірник зрадить мою довіру… — Вона урвала фразу: мовчанка була куди промовистіша за будь-які слова.

— Не турбуйтеся, моя капітанко, — Ярві поглянув просто в її чорні очі, такі близькі, що зливалися в одне. — Мені не треба піклуватися ні про жінку, ні про дітей. — «Мені треба лише вбити дядька, одружитися з його донькою й повернути собі Чорний престол Ґеттландії». — Я ваша людина.

— Радше пів людини, а щодо всього іншого — пречудово, — вона обтерла ніж — спершу один бік леза, потім другий — об сорочку Ярві. — У такому разі біжи мерщій до комори, мій однорукий міністрику, винюхай, де Анкран заховав мої грошенята, і принеси мені вина! Й усміхнися, хлопче! — Шадікширрам зняла з шиї золотий ланцюжок і повісила його на ліжко. На ланцюжку був ключ. Ключ від невільницьких замків. — Я люблю, коли мої друзі усміхаються, а вороги мертві! — Вона розкинула широко руки, поворушила пальцями й повалилася навзнак на хутра. — Сьогоднішній день починався так кепсько, — замислено промовила вона, дивлячись у стелю. — Але зрештою всі дістали те, чого хотіли.

Анкран, не кажучи вже про його дружину й сина, із цим, либонь, не погодився б, але Ярві поклав за краще не казати про це Шадікширрам і поквапився до дверей.

Вороги й союзники

Ніхто особливо не здивувався, коли виявилося, що з корабельними припасами Ярві дає раду краще, ніж із веслом.

Попервах він пробирався навпомацки у своїх темних і рипливих володіннях під палубою, насилу відшукуючи потрібну річ серед безладно нагромаджених бочок і ящиків, переповнених скринь і підвішених до стелі торб. Однак за день-два Ярві запровадив тут порядок не гірший, ніж на полицях матері Ґундрінг, дарма що крізь нові світлі дошки, якими забили дірку, постійно просякала вода. Авжеж, вичерпувати щоранку солону калюжу — не надто приємна робота.

Та все ж набагато краща, ніж веслувати на невільницькій лавці.

Ярві знайшов довгастий уламок зігнутого заліза, подобивав ним усі цвяхи, головки яких бодай трохи починали виступати, і намагався не думати про той шалений тиск, із яким Мати Море з другого боку давить на ненадійну заслону з грубих дощок.

«Південний вітер» поволі посувався на схід, пошкоджений і з неповною командою. Попри це, за кілька днів вони дісталися великого торжища в Ройстоку. На болотистому острівці в гирлі річки Дивної тулилася сила-силенна яток і крамниць. Невеличкі швидкі судна застрягали в плутанині причалів, наче мухи в павучих тенетах, а разом із ними застрягали й худорляві засмаглі матроси. Ці люди протягом кількох важких тижнів гребли проти течії, а потім протягом іще кількох, значно важчих, тягнули кораблі волоком у верхоріччі, і тепер у них видурювали їхній дивоглядний крам за одну-дві ночі невигадливих задоволень. Поки Сумаель, лаючись, намагалася залатати діряву латку, Ярві зійшов на берег, і Тріґґ повів його на ланцюзі, щоб закупити припасів і рабів на заміну тим, яких забрав шторм.

У вузьких міжряддях, де роїлося від щонайрізномастішого люду, Ярві взявся торгуватися. Раніше він бачив, як торгується його мати — Лайтлін, Золота Королева, гострому оку й меткому язику якої не було рівних по всьому Потрощеному морю, — і тепер виявив, що, не замислюючись, застосовує всі її хитрощі. Ярві сперечався шістьма мовами, і купці жахалися, коли їхня таємна говірка оберталася проти них. Він лестив і похвалявся, брав на глум ціни й зневажливо пирхав на якість, обертався, щоб іти геть, і дозволяв себе вмовити повернутися, був спершу податливим, як віск, а потім робився незворушним, як залізо, — а після цього всього йшов далі, лишаючи продавців у розпачі.

Наглядач тримав його так вільно, що Ярві майже забув про ланцюг. Але коли вони закінчили з закупами й заощаджене срібло, побрязкуючи, вернулося до капітанчиного капшука, вухо Ярві залоскотав Тріґґів шепіт, від якого все волосся на його тілі стало дибки:

— А ти, каліко, ще той спритнюга, еге ж?

Ярві якусь мить збирав докупи думки.

— Я… розуміюся на дечому.

— Авжеж. Не дивно, що ти зрозумів мене й Анкрана і передав це розуміння капітанці. А в неї мстива натура, еге ж? Ті байки, що їх вона розповідає про себе, може, й вигадані, але я знаю і правдиві історії, які вразили б тебе не менше. Якось я бачив, як вона вбила чоловіка за те, що той наступив їй на ногу. І то був великий чоловік, величезний.

— Може, тому він і віддавив їй ногу так боляче.

Наглядач шарпнув ланцюг, і Ярві кавкнув, коли нашийник уп’явся в шию.

— Не випробовуй моєї доброти, хлопче.

Тріґґова доброта і справді видавалася надто хисткою, щоб її випробовувати.

— Я зіграв з тими картами, які мені роздали, — прохрипів Ярві.

— Як і ми всі, — проворкотів Тріґґ. — Анкран грав погано й заплатив за це. Я не маю наміру повторювати його помилки. Тому пропоную тобі ті самі умови. Половину від того, що береш від Шадікширрам, віддаватимеш мені.

— А якщо я не беру нічого?

Тріґґ чмихнув.

— Усі беруть, хлопче. З того, що я отримаю від тебе, щось перепаде охоронцям, і всі залишаться друзями. Усі будуть задоволені й усміхнені. Не даси мені нічого — наживеш собі ворогів. І то таких, яких краще не мати, — він намотав ланцюг на руку і смикнув іще ближче до себе. — Запам’ятай: і розумні діти, і дурні тонуть однаково.

Ярві натужно ковтнув слину. Мати Ґундрінг казала: «Хороший міністр ніколи не скаже “ні”, якщо може сказати “можливо”».

— Капітанка дуже підозрілива. Вона мені поки не довіряє. Дай мені трохи часу.

Тріґґ пхнув його в бік «Південного вітру».

— Гляди лишень, щоб це було «трохи».

Ярві це підходило. Давні друзі в Торлбю — не кажучи вже про давніх ворогів — не чекатимуть на нього вічно. Хоч яким приємним було Тріґґове товариство, Ярві дуже сподівався невдовзі покинути його.

Від Ройстока «Південний вітер» повернув на північ.

Вони минали безіменні землі, де мочарі тягнулися ген у безвість, помережані дзеркальними озерцями — немов уламками неба, що їх тисячами розкидало по цьому покручу землі й моря. Над пусткою розносилися крики самотніх птахів, і Ярві, глибоко вдихаючи холодне солоне повітря, сумував за домівкою.

Він багато думав про Ісріун, намагався пригадати її запах, коли вона нахилялася до нього, легесенький доторк її вуст, форму усмішки, волосся, в якому сяяло сонячне проміння, коли вона стояла у дверях Зали Богів. Ярві обертав ці скупі спогади в голові так часто, що вони обшарпалися, наче одежина в жебрака.

Мабуть, вона тепер обіцяна комусь кращому. Мабуть, усміхається комусь іншому. Цілує іншого. Ярві стиснув зуби. Він мусить повернутися додому.

Кожну вільну хвилину він снував плани втечі.

В одному з торгових постів, де будівлі були зведені з колод так грубо обтесаних, що досить було пройтися біля них, щоб нахапатися скалок, Ярві відвернув Тріґґову увагу, вказавши йому на дівчину-служницю, і, поки наглядач не бачив, разом із сіллю й травами придбав собі ще дечого, а саме — листя спотикач-трави. Придбав достатньо, щоб, напоєні відваром з нього, усі охоронці на кораблі стали повільні й важкі, або ж навіть поснули, якщо доза буде відповідна.

— Як щодо грошей, хлопче? — просичав Тріґґ, коли вони верталися до «Південного вітру».

— Я вже дещо придумав, — Ярві покірливо всміхнувся, тим часом уявляючи собі, як перекидає сонного Тріґґа через борт.

Як комірника Ярві значно більше цінували й поважали, ніж коли він був королем. Та й, сказати по щирості, користі від нього тут теж було більше. Веслярі їли вдосталь, мали теплий одяг, і коли Ярві проходив повз них, вітали його схвальним буркотом. Він міг вільно ходити по кораблю, коли вони були в морі, але ця крихта свободи, як відсотки для лихваря, лише розпалювала бажання більшого.