Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 35)
Шаддід вважала його посміховиськом. Масс вважала його платнею за те, що вона не мусила спати з тим, хто їй не подобався. Єдиним, хто мав хоч крихту поваги до нього, був Гейвлок, землянин. Певним чином це заспокоювало. Він міг припинити спроби тримати марку. Залишившись у ліжку слухати дрон, він просто виправдає очікування. Сорому в цьому немає.
Та менш з тим! Він ще має роботу, яку тре закінчити. Детектив простягнув руку і вимкнув будильник, але за мілісекунду перед тим як динамік затих, він розібрав голос, м`який, але наполегливий. Жіночий голос. Він не встиг зрозуміти, що вона мала б сказати, але той голос завше був у його голові, тож вона отримає ще один шанс пізніше.
Він підняв себе з ліжка, ковтнув обезболюючого і регідронового блювотиння, заліз у душ і спустив півтораденну норму гарячої води лише для того, аби споглядати, як рожевіють його ноги. Натягнув останній набір чистої білизни. Сніданком став батончик пресованих дріжджів і виноградний підсолоджувач. Пляшка з бурбоном полетіла зі столика прямо в смітник разом з рідиною на два пальці, лише аби довести собі, що він ще здатний на подібні вчинки.
Масс чекала за столом. Вона звела очі, коли він вмостився.
– Все ще чекаємо на результати експертизи зґвалтування на вісімнадцятому. Обіцяли до сніданку.
– Побачимо.
– В мене є потенційний свідок. Дівчина, що була з жертвою раніше того ж дня. За її словами, вона пішла ще до того, як все сталося, та записи камер спостереження поки цього не підтверджують.
– Хочеш, аби я допитав її? – уточнив Міллер.
– Ще рано. Але якщо мені знадобиться вистава, я тебе покличу.
– Питань нема.
Детектив не помітив, як напарниця пішла. Довго витріщання в нікуди, потім відкрив свій розділ на диску, переглянув, що мав зробити, і почав очищати місце. Поки руки працювали, в голові мільйонний раз програвалась повільна принизлива бесіда з Шаддід і Довсом. «Голден у нас, – мовить Довс. – Ти навіть не можеш розібратися, що сталося з твоїми власними обладунками для боротьби з заворушеннями». Міллер повторював ці слова, неначе ворушив язиком щойно вирваний зуб. Знову схоже на правду.
Чекай, це все могло бути брехнею. Просто історія, зліплена, аби примусити почуватися мізерним. Не було жодного доказу, що Голден і команда врятувалися. А які докази могли бути? «Доннаджер» знищено, і всі логи разом з ним. Там мало б бути ще судно, яке їх підібрало. Рятувальне, чи одне з ескортних. Не могло такого бути, аби судно вибралося з цього замісу без жодних свідчень у піратських блоґах. Такого штибу новини неможливо приховати.
Або можливо. Але дуже непросто. Він примружився у пустий простір відділку. Отже. Як ти міг би приховати врятоване судно?
Детектив запустив дешевий навігаційний софт, який він придбав років п’ять тому – коли працював у справі контрабандистів, – і увів дату і позицію загибелі «Доннаджера». Будь-яка бляшанка на не-епштейновій тязі залишалась би ще десь там, і марсіянські борти могли давно або підібрати їх, або перетворити на фонове випромінювання. Тож коли Довс не впарює йому туфту, це означає використання Епштейна. Розрахунки показали, що за наявності доброго двигуна хтось-таки міг би досягти Церери за місяць. Скажімо, три тижні для надійності.
Детектив вдивлявся в дані добрих десять хвилин, але наступного кроку не бачив. Тож він відступився і зробив собі каву. Потім відкрив розмову, яку вели він, Масс і белтер, шістка з портової обслуги. Обличчя чолов`яги було довгастим, блідим, мов у мертв’яка, і дещо хворобливим. Камера не могла як слід сфокусуватися на ньому, і картинка увесь час стрибала. Масс запитала у чоловіка, що той бачив, і Міллер нахилився вперед, аби читати розшифровані відповіді, одночасно перевіряючи правильність розшифровки. За півхвилини шістка мовив «кліпнула та шльондра», а програма розшифрувала як «кліпер». Помилку було виправлено, але мозок у детектива продовжував молотити.
Щодня на Церері докувалося від восьми до дев’яти сотень бортів. Най буде тисяча для круглого рахунку. Додамо по парі днів до і після тритижневого строку, тим самим отримавши чотири тисячів заходів. Клопіт, звісно, але нічого неможливого. От з придурком-Ганімедом треба щось робити. З його сільским господарством він дасть і сотню бортів на добу. Та навантаження це вдвічі не збільшить. Ерос, Тихо, Паллас. Скільки суден заходить на Паллас щодня?
Дві хвилини запису пропустив. Почав знову, примушуючи себе бути уважнішим цього разу, та за півгодини здався.
Десять найбільш завантажених портів плюс-мінус два дні від дати орієнтовного прибуття судна з двигуном Епштейна, пов`язаного з точкою знищення «Доннаджера», дають приблизно двадцять вісім тисяч записів про стикування. Але якщо виключити станції і порти, відкрито керовані Марсом, дослідницькі станції, де екіпаж повністю або майже повністю складається з жителів внутрішніх планет, то кількість записів можна зменшити до сімнадцяти тисяч. Тож скільки йому потрібно часу, аби вручну перевірити всі записи, якщо хоч на хвилинку уявити, що він буде настільки дурним, що візьметься за це. Хай буде 118 днів – це не їсти і не спати. Просто 10 годин на день більше нічим не займатися. Він зможе закінчити це за майже за рік. Або трохи менше.
Але ні. Тому що має бути метод звуження поля пошуку. Є сенс розглядати лише борти з Епштейновим двигуном. Більшість трафіку в портах буде локальним, бо його складатимуть кораблі старателів і місцевих кур`єрів. На довгих трасах, згідно економіки космічних перевезень, вигідніше ганяти більші борти, але в меншій кількості. Тож зріжемо їх на три чверті і це знову дає нам плюс мінус чотири тисячі. Роботи все ще на сотні годин, але має бути ще якийсь фільтр, що підведе його до найбільш підозрюваних. Наприклад, ті кораблі, що не могли надати план польоту до того, як бахнули «Доннаджер».
Інтерфейс доступу до портових логів був прадавнім, незручним і лише в деталях відрізнявся від Ероса до Ганімеда та Палласа. Міллер розкидав інформацію по сімох різних запитах, навіть використав справу місячної давнини, у якій він був лише консультантом. Логи були загальнодоступними, тож статус детектива йому не був потрібен для прикриття цих дій. У будь-якому випадку, Шаддід не могла відслідковувати запити такого низького рівня на піблічну інформацію. А навіть якщо так, то відповідь може надійти раніше, ніж його зупинять.
Ніколи не знаєш, де закінчиться твоя удача, допоки не перевіриш. Тобі й так майже нема чого втрачати. Детектив майже підстрибнув на місці, коли несподівано відкрився зв’язок з лабораторією. Технік мала сиве волосся і якесь ненатурально-молоде обличчя.
– Міллере, Масс поряд?
– Ні, вона на допиті.
Він був упевнений, що саме це вона сказала.
– Її система не відповідає, то передай, що ми знайшли співпадіння по тому зґвалтуванню. Це не бойфренд був, а її босс.
Міллер кивнув і перепитав:
– Ви склали запит на ордер?
– Атож. Він вже у файлах.
Детектив відкрив документ: СТАР ҐЕЛІКС ВІД ІМЕНІ СТАНЦІЇ ЦЕРЕРА САНКЦІОНУЄ ЗАТРИМАННЯ ІММАНУЕЛЯ КОРВУСА ДОУДА В РАМКАХ ДОСУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ У СПРАВІ CCS-4949231. Цифровий підпис судді світився зеленим. Він відчув, як на його обличчі заграла посмішка.
– Дякую.
На виході з відділку хтось зі спецзагону запитав, куди він прямує. Відповідь була – на обід.
Бухгалтерська компанія «Арранха» мала офіс у привабливій частині сьомого сектору урядового кварталу. Зазвичай Міллер там не бував, але ордер працював по всій станції. Детектив підійшов до секретаря – пристойного белтера із зоряним орнаментом на жилеті – і пояснив, що він бажає поспілкуватись з Іммануелем Корвусом Доудом. Темно-брунатна шкіра секретаря посіріла. Міллер відступив назад, контролюючи вихід.
Двадцять хвилин по тому через центральні двері увійшов старший чоловік у пристойному костюмі, зупинився перед детективом і оглянув його з ніг до голови.
– Детектив Міллер? – запитав чоловік.
– А ви, мабуть, Доудів адвокат, – приязно відповів Міллер.
– Так і є. І мені б хотілося...
– Справді, – перебив детектив, – давайте розберемося з цим зараз.
Офіс був чистий і просторий, світлі блакитні стіни світились зсередини. Доуд сів за стіл. Він був достатньо молодим, аби виглядати пихатим, але достатньо дорослим, щоб боятися. Міллер йому кивнув і запитав:
– Ви Іммануель Корвус Доуд?
– Перед тим як ви продовжите, детективе, – мовив правник, – мій клієнт бере участь у переговорах на найвищому рівні. Його клієнтська база включає найважливіших, у військовому відношенні, осіб. Ви маєте усвідомити, що перш ніж ви висунете будь-які звинувачення, я можу і буду перевіряти усі ваші дії, і якщо буде допущено хоч одну помилку, ви будете нести відповідальність.
– Пане Доуд, – розпочав Міллер,– те, що я роблю для вас, є для мене сьогодні єдиною яскравою миттю за день. Якщо ви вирішите опиратися арешту, то я вам буду лише вдячним.
– Гаррі? – Доуд подивився на свого адвоката. Його голос тремтів. Адвокат лише похитав головою.
Повертаючись до поліцейського транспорту, Міллер тягнув час. Всі, хто проходив повз, могли бачити руки принишклого Доуда з кайданками за спиною. Детектив дістав термінал і почав заносити у файл час арешту, зауваження адвоката і решту другорядних деталей. Молода жінка у діловій сукні кремового кольору затрималась біля дверей бухгалтерії. Поліцейський її не впізнав: вона була непричетною до справи про зґвалтування. Її обличчя було непорушною маскою бійця. Вона повернулася, витягнула шию, дивлячись на Доуда, який принижено ховав погляд. Жінка перевела погляд на Міллера. Один раз кивнула. «Дякую».