Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 27)
— А сенс? — відповів Алекс. — Навіть якби ми вдягли костюми ПКД, нам би наказали їх зняти. І забрали б.
— Могли спробувати, — опирався Еймос.
— Напарничку, якщо тобі так кортить повернутися в минуле і спробувати, то я не проти.
— Гей! — різко урвала їх Наомі, але далі не сказала нічого.
Про Шеда вони не говорили. Ба більше, старанно уникали зайвого погляду на його труп. Голден голосно прокашлявся, привертаючи увагу, тоді підлетів до Шедового крісла — погляди решти його супроводжували. Він хвильку помовчав, даючи змогу всім востаннє поглянути на обезголовленого товариша, а тоді витягнув із шухляди під кріслом ковдру та примотав її ременями до Шедового тіла.
— Шед загинув. Ми — у смертельній небезпеці. Сварки між собою не продовжать нам життя ні на секунду, — Голден по черзі подивився на членів своєї команди. — Що може продовжити?
Мовчанка. Голден повернувся до Наомі:
— Наомі, що можемо зробити просто зараз, аби прожити довше?
— Я пошукаю аварійний запас повітря. Каюта розрахована на шістьох, а нас усіх… нас четверо. Можна трохи зменшити інтенсивність викачування, і тоді запасів вистачить на довше.
— Гаразд. Алексе?
— Якщо на кораблі залишився хтось, окрім нас, вони шукатимуть уцілілих. Я битиму по перестінках. У вакуумі нас не почують, але якщо в якихось рубках збереглося повітря, звук передаватиметься через метал.
— Чудовий план. Не віриться, що тільки ми могли вціліти на такому кораблі. Еймосе?
— Поколупаюся в компанелі. Раптом вийду на місток, чи на аварійну команду, чи… та, бляха, хоч
— Дякую. Було б чудово повідомити хоча б комусь, що ми ще тут, — відповів Голден.
Уся команда взялася до роботи, а Голден залишився біля Шеда. Наомі знімала панелі зі стін. Алекс уперся руками у своє крісло, ліг на підлогу й гупав підошвами черевиків по стіні. Каюту злегка трусило з кожним лунким ударом. Еймос видобув із кишені мультитул і заходився розкручувати панель зв’язку.
Пересвідчившись, що усі мають заняття, Голден поклав долоню на Шедове плече, трохи обіч червоної плями, що вже розповзалася по ковдрі.
— Вибач, — прошепотів він до тіла. Очі змокріли, і Голден протер їх кісточками пальців.
Панель зв’язку, що звисала зі стіни на дротах, голосно продзижчала. Один раз. Скрикнувши, Еймос відштовхнувся з такою силою, що пролетів крізь усю каюту. Голден його спіймав — плече боляче шарпнуло інерцією стадвадцятикілограмового тіла земного механіка. Панель продзижчала ще раз. Голден відпустив Еймоса та підлетів до неї. Жовта лампочка горіла поряд з білою кнопкою. Голден натиснув на кнопку. Почулися тріск та голос лейтенанта Келлі.
— Усім відійти від дверей, ми заходимо!
— Хапайтеся за щось! — гукнув Голден своїй команді, намотуючи на передпліччя ремінь свого крісла-колиски.
Двері відчинилися, і Голден приготувався до того, що повітря різко вириватиметься з каюти. Натомість вони почули тільки голосний тріск, а перепад тиску відчували лише якусь мить. Зовні, у коридорі, до стін були приварені товсті пластикові листи, створюючи імпровізований шлюз. Стіни нового коридору небезпечно прогиналися від тиску повітря, але витримували. За дверима стояли лейтенант Келлі та троє космопіхотинців: усі у вакуумних обладунках та обвішані зброєю, якої вистачило б на кілька локальних воєн.
Піхотинці з гвинтівками напоготові забігли в каюту, тоді загерметизували за собою двері. Один із них кинув Голденові великий мішок.
— П’ять скафандрів. Одягайтеся, — наказав Келлі. Тоді його погляд промандрував од закривавленої ковдри, що вкривала Шеда, до залатаних дірок на стінах: — Загиблий?
— Наш медик, Шед Ґарві, — відповів Голден.
— Що там за херня? — голосно запитав Еймос. — Хто вибиває все гівно з вашого навороченого кораблика?
Наомі й Алекс мовчки витягали скафандри з мішка.
— Гадки не маю, — відповів Келлі. — Але ми це місце залишимо. Маю наказ провести вас до судна, яке здійснить евакуацію. У нас менше десяти хвилин, щоби дістатися ангарного шлюзу, зайняти борт і залишити зону бойових дій. Одягайтеся.
Голден натягував скафандр, хаотично розмірковуючи про те, чому їх наказали евакуювати. Нарешті запитав:
— Пане лейтенанте, корабель розвалюється на частини?
— Поки ні. Але ворог уже вдерся на борт.
— Тоді чому втікаємо?
— Бо програємо.
Якщо Келлі не тупцював на місці з нетерплячки, поки вони одягали і герметизували скафандри, то лише тому, подумав Голден, що його магнітні підошви були вже активовані. Коли нарешті всі показали великий палець, лейтенант швидко перевірив радіозв’язок із кожним, а тоді попрямував у коридор. Для восьми людей, четверо з яких мали на собі посилений обладунок, міні-шлюз виявився тісним. Келлі дістав із піхов у себе на грудях великого ножа і швидким рухом розрізав пластикову перепону. Двері захряцнулись у них за спинами, повітря зникло з коридору в беззвучному танку пластикових листів. Келлі стрімголов помчав уперед, поки решта команди намагалася встигнути за ним.
— Ми на максимальній швидкості прямуємо до кільових ліфтів, — повідомив Келлі по рації. — Ліфти заблоковано через абордажну тривогу, але я можу розчинити двері, й ми пролетимо шахтою до ангарного шлюзу. Максимальна швидкість. Якщо бачите ворога, не зупиняйтеся. Не припиняйте рухатися. Ми візьмемо на себе будь-який опір. Прийнято?
— Прийнято, лейтенанте, — Голден перевів подих. — Навіщо абордаж?
— Командний інфоцентр, — озвався Алекс. — Святий ґрааль. Коди зв’язку, плани дислокації, сховища пам’яті, нові розробки. Інфоцентр флагмана — рожева мрія будь-якого військового стратега.
— Припинити балачки! — наказав Келлі. Голден його проігнорував.
— Тобто, вони радше підірвуть інфоцентр, аніж дадуть його захопити, так?
— Атож, — відповів Алекс. — Стандартна процедура в абордажних ситуаціях. Піхотинці займають місток, інфоцентр і машинну залу. Щойно ворог прориває оборону в одному місці, на двох інших тиснуть кнопку. Борт стає надновою на кілька секунд.
— Стандартна процедура… — прогарчав Келлі. — Там мої друзі.
— Перепрошую, пане ел-те. Я служив на «Бендоні». Знаю, наскільки це серйозно.
Вони завернули за ріг, і перед ними виникла ліфтова зала. Усі вісім ліфтів закриті й загерметизовані. Важкі стулки люків зачинилися, щойно корабель пошкодила перша пробоїна.
— Ґомесе, пароль, — наказав Келлі. — Моуле, Дукі, пильнуйте коридори.
Двоє піхотинців відділилися від групи, беручи коридори у приціли гвинтівок. Третій підійшов до важких металевих аварійних дверей, що відгородили ліфт, і почав якісь складні маніпуляції з панеллю керування. Голден вказав своїм на місце уздовж стіни, подалі від лінії вогню. Палуба час од часу здригалася під їхніми ногами. Ворожі кораблі не стрілятимуть, якщо вже мають тут своїх солдатів. А отже, палуба тремтіла від пострілів ручної зброї та вибухів гранат. Тут, в ідеальній тиші вакууму, все, що відбувалося з ними до цього, здавалося нереальним і далеким. Голден розумів, що його свідомість затуманюється. Травматична реакція. Загибель «Кентербері», смерті Аде й Мак-Давелла. Тепер хтось убив Шеда просто у кріслі-колисці. Це складно осягнути. Усе навколо віддалялося від Голдена дедалі більше.
Голден озирнувся на Наомі, Алекса та Еймоса. Його команда. Вони зустріли його погляд посірілими і змарнілими обличчями; дисплеї на склі шоломів забарвили їх зеленкуватим. Ґомес переможно скинув кулак, коли важкі аварійні стулки роз’їхалися й під ними виявилися звичайні ліфтові двері. Келлі махнув своїм піхотинцям.
Той, якого звали Моул, обернувся і попрямував до ліфта, коли раптом його обличчя розлетілося бризками крові й уламками броньованого скла. Броньований торс Моула та стіна за ним спалахнули сотнею дрібних вогників і затягнулися димом. Його тіло сіпалося й хиталося, прикріплене магнітними підошвами до підлоги.
Адреналін миттю вимив із Голдена усе відчуття дереалізації. Вогники, що вкрили тіло Моула та стіну за ним, — це розривні набої, випущені зі скорострільної зброї. Радіоефір заполонили крики піхотинців і Голденової команди. Ліворуч од Голдена Ґомес руками розчахнув двері ліфта — посилений обладунок додавав йому сили — й відкрив порожню шахту.
— Туди! — репетував Келлі. — Усім туди!
Голден затримався, заштовхуючи до шахти Наомі, а за нею Алекса. Останній піхотинець — Келлі назвав його Дукі — випустив повний заряд із автоматичної гвинтівки у когось за рогом від Голдена. Коли його зброя спорожніла, він тренованим рухом упав на коліно та викинув обойму. Швидше, ніж Голден устиг піймати поглядом, видобув нову обойму з портупеї і заклацнув у гвинтівку. Космопіхотинець продовжував стріляти менш як за дві секунди після того, як скінчилися набої.
Наомі покликала Голдена зі шахти, і тієї ж миті чиясь рука намертво вчепилася йому в плече, вирвала його з хватки магнітних підошов і пожбурила крізь пройму ліфта.
— Тебе тут няньчити треба, щоб ти не вмер? — гаркнув лейтенант Келлі.
Вони відштовхнулися від стін ліфтової шахти та полетіли довгим тунелем униз, до корми корабля. Голден раз у раз озирався на розчинені двері, що зникали вдалині.
— Дукі не летить за нами.
— Прикриває наші спини, — відповів Келлі.
— Тож поквапся, — додав Ґомес. — Щоб він це не дарма робив.
Келлі, який летів попереду всіх, ухопився за щабель драбини у стіні шахти і смикнувся, зупиняючи рух. Усі зробили так само. Тоді він заговорив: