Джеймс Купер – Слідопит, або Суходільне море (страница 93)
А тим часом (власне, доки «Вітрогон» відтягав на буксирі піроги) Слідопит і Кеп, яким підсобляли надійні помічники, заходилися готувати сніданок, оскільки більшість людей залоги за останні двадцять чотири години і росинки в роті не мали. Протягом того проміжку часу, доки повертався до гавані «Вітрогон», майже ніхто не говорив, хоча Слідопит знайшов таки час навідати сержанта, сказати кілька підбадьорливих слів Мейбл і зробити деякі розпорядження, котрі, на його думку, могли полегшити останні хвилини старого солдата. Що ж до самої Мейбл, то він наполіг, щоб вона хоч трохи попоїла, й, оскільки потреба охороняти блокгауз відпала, зняв вартового, щоб ніхто не заважав дочці доглядати батька. Покінчивши з цими незначними справами, наш герой повернувся до багаття, навколо якого він застав усіх уцілілих учасників походу, до яких і приєднався.
РОЗДІЛ XXVI
Драйден
Солдати, що звикли до таких боїв, як описаний нами, не надто схильні розчулюватися на полі бою. Та цього разу, всупереч звичаю, не один з них серцем був у блокгаузі з Мейбл, в той час як відбувалися події, про які ми вирішили розповісти далі; і навіть свою життєво необхідну потребу в їжі ці зголоднілі й очерствілі вояки вдовольняли б завзятіше, якби сержант не лежав при смерті.
Коли Слідопит повертався з блокгауза, його перестрів М’юр і відвів убік, щоб побалакати сам на сам. Він був до нудоти люб’язний, що майже завжди є вірною ознакою лукавості, бо, хоч фізіогноміка і френологія науки й недосконалі, оскільки вони однаковою мірою приводять і до вірних, і до хибних висновків, ми переконані, що ніщо так не викриває лицемірних намірів людини, як її обличчя, коли воно усміхнене без причини та ще коли мова занадто солоденька. М’юрові ж, з усією його вдаваною щирістю, було однаково властиве і те, й інше, а його шотландська говірка, шотландський акцент і шотландські слівця тільки допомагали йому грати цю роль. Своїм офіцерством він завдячував саме Ланді та його батькам. Хоч майор з його гострим розумом не міг не бачити нутро людини, котра набагато поступалася йому і здібностями, й освіченістю, одначе так уже ведеться, що більшість людей поблажливі до підлабузників, навіть коли не вірять їхнім лестощам і добре усвідомлюють, з якою метою до них підлещуються. Та цього разу зійшлося двоє таких несхожих вдачею людей, яких годі й пошукати. Слідопит був настільки простодушний, наскільки квартирмейстер був лукавий, настільки щирий, наскільки квартирмейстер облудливий, і настільки прямий, наскільки той був в’юнкий. Обидва були холоднокровні й розсудливі, обидва були й хоробрі, хоча кожен по-своєму і не однаковою мірою. М’юр міг ризикнути хіба з розрахунку на ефект, провідник же вважав страх за розумне почуття, до якого можна й прислухатися, але тільки тоді, коли це призведе до добра.
— Любий мій друзяко,— почав М’юр,— ниньки ми вас, після того, як ви оце всіх нас порятували, будемо в тисячу разів більше цінувати, ніж цінували дотепера! А коли б ви знали, як ви виросли в наших очах після цієї вигідної нам угоди про перемир’я! Правда, вас не зроблять офіцером, бо така відзнака, як мені здається, не відповідає вашим смакам, і ви не дуже прагнете її; зате як провідник, як файний порадник і досконалий стрілець, ви, можна сказати, сягнули вже найвищої слави. Сумніваюся, щоб сам головнокомандувач англійського війська пішов з Америки з більшою славою, ніж ви оце вже маєте. Теперечки вам треба б осісти де-небудь і спокійно провести решту своїх днів, насолоджуючись життєвими радощами. Одружуйтесь, чоловіче любий, і то без зволікань; давно час вам подумати про п’янкі насолоди життя, бо про славу турбуватися вам уже нічого. Одружуйтеся вже, ради бога, з Мейбл Дангем і ви матимете і файну наречену, і файну славу.
— Ну, квартирмейстере, я ніколи навіть не сподівався почути отаку пораду з ваших вуст! Досі я гадав, що ви мій суперник!
— Я таки й був ним, чоловіче, та до того ще й грізним, мушу вам сказати! Жодного разу я ще не женихався марно, і всі п’ять разів виходив переможцем!.. .Ланді, правда, приписує мені тільки штири, проте я заперечую проти цієї неточності. Він навіть не підозрює, що істина перевершує навіть його лік! Так, так, Слідопите, я був вашим суперником, але більше в моїй особі ви його не маєте. Я від усієї душі бажаю вам успіху з Мейбл, а якби наш славний сержант, понад усякі сподівання, зостався в живих, можете не сумніватися, що я закинув би йому добре слівце за вас.
— Дякую вам за люб’язність, квартирмейстере, дякую за люб’язність, хоча навряд чи є велика потреба клопотатися за мене перед сержантом Дангемом: адже ми з ним давні друзі. До того ж я вважаю це діло вже вирішеним напевне, якщо можна, звісна річ, взагалі говорити про якусь певність в умовах війни. Справа в тому, що Мейбл і батько вже дали свою згоду, і тепер навіть весь п’ятдесят п’ятий полк не в силі перешкодити цьому! От тільки жаль, що батько навряд чи доживе до того, чого він так давно усім серцем бажав!
— Зате, помираючи, він буде втішений тим, що його бажання здійснилося. О, ви навіть собі не уявляєте, Слідопите, яка то відрада для людини при смерті, коли вона певна, що найрідніші їй люди не зостануться напризволяще. Всі місіс М’юр казали мені це, помираючи.
— Можна не сумніватися, квартирмейстере, що всі ваші дружини помирали з утіхою.
— Як вам не сором, друже мій... Ніколи не гадав, що ви такий жартівник. Ну, та годі-бо, жарти не повинні ставати на заваді добрим стосункам поміж друзями. Але хоча мені не пощастило взяти Мейбл, я все одно поважатиму її, а при кожній слушній нагоді і в кожному товаристві хвалитиму її і вас теж. Але, Слідопите, ви повинні зрозуміти, що бідоласі, який втратив таку наречену, прецінь потрібна хоч яка-небудь розрада.
— Авжеж, авжеж, квартирмейстере,— відповів простодушний провідник. — По собі знаю, як тяжко було б пережити втрату Мейбл. Воно й вам, мабуть, нелегко буде бачити нас одруженими, але сержантова смерть, напевне, змусить нас трохи відкласти весілля, отож у вас вистачить часу, щоб перенести все це й змиритися з усім.
— Я перенесу це потрясіння; так, так, я перенесу це потрясіння, хоча б навіть порвалися всі струни мого серця. Але ви могли б полегшити мені це, друже, переклавши на мене якусь роботу. Ви самі, певне, відчуваєте, що в цій експедиції все якось не так... Скажімо, я, маючи офіцерський чин, тут тільки волонтер, можна б сказати,— вештаюся без діла, тоді як не офіцер командує експедицією. Я з деяких міркувань спочатку терпів це, хоча в мені вся кров нуртувала від бажання взяти на себе командування, коли ви вступили в бій за честь батьківщини і права його величності...
— Квартирмейстере,— не дав йому докінчити провідник,— ви так швидко потрапили до рук ворога, що ваше сумління щодо цього може бути цілком спокійне, і я радив би вам краще взагалі помовчувати на цю тему.
— Ви прецінь вгадали мою думку, Слідопите! Таки краще нікому про це не згадувати. Сержант Дангем, як кажуть французи, hors de combat[133]...
— Як, як? — не зрозумів провідник,
— Ну, сержант більш не може командувати, а ставити на чолі такого переможного загону якогось капрала навряд чи годиться, бо, як то кажуть, квітки, що розкішно цвітуть на городі, гинуть у вересовім степу; і я оце подумав, що пора вже мені, як офіцерові, що має чин поручника, пред’явити свої права на командування операцією. Щодо солдатів, то я не думаю, щоб хтось із них посмів мені в цьому заперечувати; ну, а ви, мій дорогий друже, маючи зараз таку славу, маючи вже Мейбл і свідомість виконаного обов’язку,— а це, безумовно, дорожче за все,— ви, сподіваюся, скорше будете моїм союзником, ніж супротивником.
— Щодо права командувати солдатами п’ятдесят п’ятого полку, поручнику, то ви, як мені здається, маєте на нього законні підстави, хоча, оскільки ви були військовополоненим, дехто з вояків, можливо, й неохоче погодиться з тим, щоб ними командував той, хто їм завдячує своїм звільненням з полону. А втім, я гадаю, що ніхто тут не наважиться відверто виступити проти ваших бажань.
— От і чудово, Слідопите! А коли я складатиму рапорта про нашу блискучу вилазку й потоплення французьких кораблів, про захист блокгауза і взагалі про всю операцію, включаючи й капітуляцію ворога, можете не сумніватися, що я не забуду окремо написати про ваші заслуги і вашу роль у всій цій експедиції.
— Ет, що там казати про мою роль та мої заслуги, квартирмейстере! Ланді й так добре знає, на що я здатний і в лісі, і в форту, а генералові це відомо іще ліпше. Тож за мене ви не бійтеся, квартирмейстере. Опишіть краще все, як було, за себе й не забудьте тільки справедливо оцінити заслуги батька Мейбл, який усе-таки й досі наш командир.
М’юр висловив своє глибоке вдоволення з того, що все так щасливо владналося, і в свою чергу пообіцяв відзначити в рапорті кожного по заслузі, після чого обидва попрямували до решти людей, що сиділи коло багаття. Тут квартирмейстер уперше відтоді, як вони прибули в Освего, проявив владу, яка і справді, можна вважати, належала йому, як офіцерові. Відвівши вбік єдиного серед живих капрала, М’юр владним тоном заявив цьому служаці, що відтепер, мовляв, він входить у свої права, які дає йому чин королівського офіцера, і сказав, щоб той довів це до відома своїх підлеглих. Зміна «династії» відбулася без звичних у таких випадках проявів непокори, тому що всі визнали за поручником право зайняти місце командира, і ніхто не думав ставити під сумнів його розпорядження. З причин, найкраще відомих тільки майорові Ланді та квартирмейстерові, з самого початку була зовсім інша домовленість відносно прав поручника, але тепер, уже тільки з йому одному відомих причин, поручник вважав за краще для себе зайняти належне йому місце.