Джеймс Купер – Слідопит, або Суходільне море (страница 95)
— Ma foi, c`est un peu fort, ceci[143],— процідив крізь зуби Сангліє.
— Навіщо мені ваші прапори та сигнали, коли я знаю юнакове серце,— заперечив Слідопит.— Джаспер має чесність у крові, а це такий рідкісний дар, якого не порівняти з сумлінням якогось мінга! Ні, ні, руки геть від Джаспера, а то ми поміряємося, хто з нас дужчий: ви зі своїми солдатами п’ятдесят п’ятого полку, а чи Змій, «оленебій» та Джаспер зі своїм екіпажем! Ви явно переоцінюєте свої сили, поручнику М’юре, і зовсім недооцінюєте чесності Прісної Води!
— Tres bien[144],— не втримався француз.
— Ну, гаразд, якщо ви вже викликаєте мене на відвертість, Слідопите, то я змушений буду говорити ясніше. Так-от: капітан Сангліє і цей хоробрий тускарора Гостра Стріла обидва повідомили мене, що зрадником є оцей злощасний хлопчак! Ну, після такого свідчення ви, сподіваюся, вже погодитесь, Слідопите, що я маю право і потребу покарати його.
— Scelerat[145]! — процідив крізь зуби француз.
— Капітан Сангліє— хоробрий воїн, і він не буде зводити наклеп на чесного матроса,— не втримався Джаспер.— Скажіть, капітане Крем’яне Серце, є тут серед нас зрадник чи ні?
— Авжеж, авжеж,— втрутився М’юр, — хай скаже, якщо ви того так хочете, злощасний, і тоді вся правда вийде на світ божий. Тоді побачимо, чи уникнути вам найвищої міри покарання, коли ви станете відповідати перед судом за свої чорні діла. То як, капітане Сангліє,— бачите ви серед нас зрадника чи ні?
— Oui... так, сер, bien sur[146]...
— Дуже багато брехати! — раптом громовим голосом крикнув Гостра Стріла, кинувшись до М’юра з такою люттю, що ненароком штовхнув його в груди.— Де мої воїни? Де скальпи інгізів? Дуже багато брехати!
М’юрові не бракувало мужності, як і до деякої, міри почуття власної гідності. Виражену злостивим жестом грубість він сприйняв як удар,— до того ж у нього раптом прокинулося сумління,— і він, ступивши назад, шаснув рукою по свою рушницю. Посиніле від гніву обличчя поручника недвозначно виказувало жорстоку рішучість. Однак Гостра Стріла був спритніший. Дико блиснувши очицями, тускарора озирнувся довкола, сягнув правицею за пояс, вихопив звідти захованого кинджала і в одну мить угородив його по саму ручку квартирмейстерові в груди. Коли той, мов підкошений, повалився з виразом подиву на обличчі до ніг Сангліє, француз тільки поклав тютюну в ніздрю й промовив спокійним тоном:
— Voila, l`affaire fini mais[147] — Потім, знизавши плечима, додав: — Ce n`est qu`un scelerat de moins[148].
Вбивство скоїлося так зненацька, що ніхто й не ворухнувся, щоб йому запобігти, і коли Гостра Стріла, дико заволавши, кинувся в кущі, всі білі були ще настільки приголомшені, що жоден з них навіть не погнався за ним. Тільки Чингачгук не розгубився: заледве кущі зійшлися за тускаророю, як у їх пірнув делавар, кинувшись з ножем у руці навздогін утікачеві.
Джаспер Вестерн, який вільно володів французькою мовою і якого з самого початку вразили слова й жести Сангліє, звернувся до нього англійською мовою:
— Скажіть, мсьє, чесно: я — зрадник?
— Le voila[149]. — холодно відповів француз,— се наш шпигун... наш агент, наш приятель... ma foi... c`etait un grand scelerat... voici[150].
З цими словами Сангліє нагнувся над трупом квартирмейстера, засунув йому руку в кишеню і витяг звідти гаманець. Він при всіх витрусив з нього подвійні луїдори[151], що покотилися під ноги солдатам, які не полінувалися хутко попідбирати їх. Жбурнувши з презирством порожній гаманець, цей шукач пригод вернувся знову до свого сніданку, в приготування якого він уклав стільки душі, і, переконавшись, що суп удався досить смачний, заходився сьорбати його з такою байдужістю і з таким спокоєм, яким позаздрив би, мабуть, і найстоїчніший індіянський воїн.
РОЗДІЛ XXVII
Каупер.
Читача варто втаємничити ще в деякі події, що відбулися після наглої смерті М’юра. Так, доки солдати віднесли, обережно поклали й накрили шинелею квартирмейстера, до багаття мовчки повернувся на своє місце Чингачгук, у якого за поясом і Сангліє, і Слідопит помітили свіжий закривавлений скальп. Обидва й без розпитувань умить здогадалися, з чиєї голови він його здер, проте хоч Сангліє і зрозумів, що Гостра Стріла забитий, він, однак, в ніякий спосіб не виказав ні зацікавлення, ні переживань за долю свого спільника. Він спокійно продовжував їсти свій суп, буцімто нічого не скоїлося. В цих гордощах та в удаваній байдужості явно відчувалося наслідування індіян, хоча більше, одначе, було від практики, від звичайного самовладання й витримки. Слідопит же зберігав цілковитий спокій лише зовні, а в душі був зовсім інший. Він недолюблював М’юра, улесливо-солоденька чемність якого була чужа всій щирій натурі Слідопита. Вражений наглою насильницькою смертю, незважаючи на те, що подібні речі він уже звик постійно бачити на війні, провідник ще дужче був приголомшений викритим зрадництвом М’юра. Бажаючи детальніше вивідати все про цю зраду, Слідопит, щойно небіжчика віднесли з очей, заходився розпитувати Сангліє про всі подробиці. Не бачачи тепер якихось особливих підстав приховувати їх, коли сам шпигун лежав мертвий, капітан просто за сніданком навів низку незаперечних доказів, які послужать з’ясуванню й деяких, другорядних епізодів цієї повісті.
М’юр, виявляється, запропонував свої послуги ворогові одразу ж після того, як п’ятдесят п’ятий полк прибув на кордон. При цьому поручник особливо хвалився тим, що він, мовляв, є довірена особа й приятель Ланді, завдяки чому він може добувати й передавати французам найсвіжіші й найточніші відомості. Французи радо прийняли цю його пропозицію, і капітан Сангліє кілька разів таємно зустрічався з М’юром неподалік від форту, а одного разу таємно навіть провів ніч в Освего. Гостра Стріла виконував роль посередника при передачі відомостей, а анонімного листа майорові Данкену склав сам М’юр; потім його переправлено до Фронтенака, там переписано іншою рукою й повернено в Освего з тим самим тускаророю. При поверненні з цього завдання Гостру Стрілу й перехопив на озері «Вітрогон». Навряд чи є потреба говорити, що звинуваченням і стратою Джаспера малося на меті приховати квартирмейстерову зраду і що місцезнаходження острова теж виказав ворогові М’юр. За особливу винагороду — луїдори, що були витрушені з його гаманця,— М’юр погодився супроводжувати експедицію, очолену сержантом Дангемом, щоб подати у найсприятливіший момент сигнал для нападу па острів. Бувши ласий до жінок, він таки одружився б із Мейбл чи з будь-якою іншою жінкою, котра погодилася б за нього піти; одначе його захоплення сержантовою дочкою було, мовляв, більш показне, ніж справжнє,— лише щоб мати привід для участі в експедиції (адже інших підстав для цього він не міг мати), до того ж у такій ролі, в якій він не ніс би ніякої відповідальності за її провал. Капітанові Сангліє багато що було відомо до дрібниць, особливо з того, що стосувалося поручникових залицянь до Мейбл, і він, частенько-таки саркастично сміючись, викладав усе в подробицях перед присутніми, викриваючи різні винахідливі хитрощі злощасного квартирмейстера.
— Touchez la![152] — промовив холоднокровно капітан, простягаючи свою жилаву руку Слідопитові, після того як закінчив свою розповідь.— Ви honnete[153], а це beaucoup[154]. Ми користуємося шпигуни, як ліки, для діло. Mais je les deteste! Touchez la![155]
— Я потисну вашу руку, капітане, я таки потисну її вам,— відповів Слідопит,— бо ви законний і відвертий ворог, а до того ще й не з боягузів. А труп квартирмейстера ніколи не поганитиме англійської землі. Я мав було спочатку намір відвезти його до Ланді, щоб він поховав його під звуки любих йому козиць[156], а зараз ми загребемо його тут, на тім самім місці, де він чинив свої злочини, і хай надмогильним каменем йому буде його зрада. Я припускаю, капітане Крем’яне Серце, що такі зносини із зрадниками, очевидно, входять у коло обов’язків солдата, одначе мушу сказати вам відверто: мені такі речі не до вподоби, і я радий, що не я, а ви маєте таке паскудство на своїй совісті. Який же неймовірний він грішник! Щоб плести змови праворуч і ліворуч — проти своєї батьківщини, проти своїх приятелів і проти самого бога! Джаспере, любий, ходи-но сюди на хвилинку, я хочу тобі щось сказати.
Відвівши юнака вбік, провідник гаряче стиснув йому руку й сказав крізь сльози:
— Ти знаєш мене, Прісна Водо, і я знаю тебе, і ці новини аніскілечки не змінили моєї думки про тебе. Я ніколи не вірив їхнім наклепам на тебе, хоча, повинен відверто сказати, все це здавалося мені якусь мить і справді серйозним; так, таки дуже серйозним, і то був такий тягар у мене на душі! Проте я ні на мить не сумнівався у твоїй чесності, бо я знаю, що ти взагалі не здатний на зраду. Але, повинен сказати, не підозрював я і квартирмейстера.
— Подумати тільки, Слідопите: він був офіцером його королівської величності...
— То ще не так важливо, Джаспере Вестерне, то вже й не так важливо. Він порушив присягу перед всевишнім, яка зобов’язувала його чесно поводитися з усіма тими, що його оточували, о, як жахливо він порушив цей свій обов’язок!
— Подумати тільки, як він облудно залицявся не до будь-кого, а до такої дівчини, як Мейбл; а насправді ж зовсім не любив її.