Джеймс Кервуд – Бродяги Пiвночi (страница 97)

Цього року у Форт-О’Ґод на гостей чекало грандіозне барбекю — запечене на рожні м’ясо карібу. Коли Дюран був за п’ять-шість миль від торгового поста, собаки й люди протоптали безліч стежок, що тягнулися до Форту з півночі й півдня, сходу і заходу. З лісів прямували сотні саней, а з ними три сотні чоловіків, жінок і дітей, та ще й півтисячі собак.

Дюран приїхав на півдня пізніше, ніж планував, проте згаяний час використав із користю. Тепер Мікі — досі в наморднику й на повідку із сиром’ятної шкіри — покірно йшов за санами. На третій день після того, як вони покинули хатину Нанет, Дюран по обіді звернув з головної стежки й поїхав до хати Андре Рібона. Цей чоловік постачав фактора й мешканців торгового поста свіжим м’ясом. Андре вже починав хвилюватися через те, що Дюран затримується, але дочекався. Дюранів індіанець привіз до Рібона бійцівську собаку хаскі, яку мисливець на лис збирався виставляти на бій. Мікі Дюран зачинив у хаті Андре, і чоловіки поїхали у факторію — Андре Рібон мешкав усього за милю звідти.

Уночі до хати ніхто не повернувся. Мікі лишився сам-один. Коли настали сутінки, пес почув дивні звуки, які дедалі посилювалися, — почув гуляння у Форту. Звіддаля долинали крики людей упереміж із виттям сотні собак. Мікі ще ніколи такого не чув, тому довго прислухався, не наважуючись поворухнутися. Потім визирнув з вікна, виструнчившись, як людина: став на задні лапи, а передні поклав на широку віконну раму. Хата Рібона стояла на пагорбі, з якого відкривалася панорама на замерзле озеро. Удалині, над верховіттям приозерного дрібнолісся, Мікі побачив червоні відблиски багать у небі. Пес заскавулів й зістрибнув на підлогу. Ніч тягнулася довго, але в хаті було набагато зручніше, ніж у загороді Ле Бо. Мікі дрімав, бо міцно заснути не вдавалося. Усю ніч йому снилася Нанет із дівчинкою.

Дюран і Рібон повернулися майже опівдні наступного дня. Принесли свіжого м’яса, і голодний Мікі накинувся на довгоочікуваний обід. Він не реагував на загравання чоловіків, хоча й не протестував. Другої ночі його знову лишили самого в хаті. Повернувшись на світанку, Дюран і Рібон принесли сплетену з березових прутиків клітку площею чотири квадратних фути. Прочинену клітку вони поставили біля входу в хатину і, приманивши свіжим м’ясом, загнали Мікі досередини. Заслона опустилася, і пес опинився у в’язниці. Клітка була прив’язана до широких саней. Бранця повезли у Форт-О’Ґод, коли ще не зовсім розвиднілося.

Цього дня планувалося багато розваг: частування запеченим м’ясом карібу й собачі бої. Сани наближалися до Форту, і до Мікі долинали дедалі гучніші звуки свята. Зачудуванню пса не було меж. Він випростався в клітці, напружений і насторожений, і зовсім не звертав уваги на чоловіків, які його везли. Мікі дивився тільки вперед. Дюран задоволено захихотів, почувши, як пес гарчить і клацає зубами.

— Oui, він буде битися! Ще б пак! — посміювався він.

Сани мчали вздовж озера. Коли оминули край мису, очам Мікі відкрився Форт-О’Ґод на узвишші. Гарчання застрягло в горлі. Він клацнув зубами й замовк. Здається, на якусь мить його серце зупинилося. Досі в його світі було лише кілька людей, а тут раптом йому без попереджень показали аж сотню — а може, й дві чи три. Зауваживши Дюранові сани з кліткою, юрба роззяв побігла зі схилу до озера. Мікі побачив багато вовків. Від дивовиж навкруги йому перехопило подих. У той час як сани котилися вверх пагорбом, клітку Мікі оточив веселий натовп чоловіків і хлопчаків, які завзято жестикулювали. До юрби приєдналися жінки — деякі з дітьми на руках. Та ось сани спинилися. Мікі опинився по сусідству з другою кліткою, у якій сидів подібний до нього звір. Біля клітки стояв високий, смаглявий і патлатий метис — схожий на пірата. Це був Ґрауз Паєт — суперник Дюрана.

Губатий Паєт потворно вишкірився й зиркнув на Мікі. Потім відвернувся і сказав гурту смаглявих індіанців і метисів щось таке, від чого ті вибухнули реготом.

Розлючений Дюран почервонів.

— Смійся-смійся, дикуне, — прошипів він. — Анрі Дюран тобі покаже!

Він потрусив двома чорними і десятьма рудими лисячими шкурами перед обличчям Ґрауза Паєта й вигукнув:

— Постав стільки ж, Ґраузе Паєте. А я такого добра маю в десять разів більше!

Із Мікі зняли намордника, і він почав внюхуватися. У повітрі літали дивні й стійкі запахи людей, собак і п’яти гігантських туш карібу, які за 15 футів від нього запікалися на рожнах над великими багаттями. Туші мали запікатися протягом десяти годин і стати завширшки з людську ногу. Поки готується частування, людей розважить собачий бій.

Протягом години навколо двох кліток метушилася й гомоніла збуджена юрба. Чоловіки розхвалювали бійців і робили ставки. А Ґрауз Паєт й Анрі Дюран аж захрипли, глузуючи й дражнячи одне одного. Натовп почав розходитися. Замість чоловіків і жінок біля кліток з’юрмилося півсотні смаглявих діточок. Лише тоді Мікі розгледів на краю улоговини звірів, прив’язаних по одному, по двоє і навіть гуртом. Мікі нарешті навчився розрізняти їх за запахом. Це були не вовки, а собаки — такі, як він.

Минуло ще трохи часу, перш ніж Мікі втупився поглядом у вовка-пса в сусідній клітці. Він наблизився до ґрат й обнюхав суперника. Той ткнувся намордником у клітку. Мікі згадав велетенського вовка, з яким бився на краю скелі, інстинктивно вищирився й загарчав. Вовк-пес загарчав у відповідь. Анрі Дюран задоволено потер руки, а Ґрауз Паєт тихо засміявся.

— Oui, вони будуть битися! — повторив Дюран.

— Вофк буде битися, oui, — сказав Ґрауз Паєт. — А твій собак, мосьє, піджати хвоста і слинити, як цуцик!

Трохи пізніше до клітки Мікі підійшов білий чоловік. Це був шотландець Мак-Доннел — фактор. Він стурбовано розглядав Мікі та вовка-пса. Через десять хвилин у комірчині, яка слугувала йому кабінетом, він сказав молодому приятелеві:

— Хочу покласти цьому край, але не можу. Люди не захочуть. Ми втратимо половину шкур, що заробляємо за сезон. Такі бої проводяться в Форт-О’Ґод уже 50 років поспіль. Та й, мабуть, вони не гірші за боксерські поєдинки. От тільки тут б’ються…

— …на смерть, — закінчив думку Мак-Доннела молодий чоловік.

— Отож-бо! Зазвичай один із собак гине.

Молодий чоловік струсив попіл із люльки й сказав:

— Я люблю собак. У моїй факторії боїв ніколи не буде — хіба що боксерські. І на цей бій я не піду дивитися, бо ще вб’ю когось від люті.

Роздiл 20

О другій дня туші карібу запеклися до коричневої скоринки. Частування мало бути готовим за дві години. Настав час для бою.

Посеред улоговини три сотні чоловіків, жінок і дітей тісним колом оточили дерев’яну клітку площею десять квадратних футів. По обидва боки великої клітки розмістили дві менші. Біля однієї стояв Анрі Дюран, біля другої — Ґрауз Паєт. Чоловіки перестали обмінюватися шпильками, стали серйозними й зосередженими. Три сотні пар очей витріщалися на них, і три сотні пар вух напружено чекали сигналу.

Нарешті Ґрауз Паєт його подав.

Швидким рухом Дюран підняв заслону клітки Мікі й несподівано підштовхнув песика дрючком. Мікі одним стрибком опинився у великій клітці. Майже тієї ж миті з клітки Ґрауза Паєта до Мікі застрибнув вовк-пес. Противники зустрілися віч-на-віч на арені.

Дюран затамував подих і мало не застогнав. Те, що сталося наступної миті, було наслідком незвичної для Мікі обстановки. У лісових хащах Мікі не цікавило б нічого, крім вовка-пса. Він дивився б на противника, як на якогось Нету чи дикого вовка. Однак серед натовпу Мікі про бійку не думав. Його заворожували насуплені зосереджені обличчя, що оточили клітку-арену. Пес вдивлявся у них, переводячи погляд з одного на інше, сподіваючись побачити Нанет із дівчинкою або навіть першого господаря Челонера. Вовка-пса Ґрауз Паєт назвав Таао — за надзвичайно довгі ікла. Розчаровуючи Дюрана, Мікі зовсім не звертав уваги на Таао. Песик просунув носа крізь ґрати, чим дуже розвеселив Ґрауза Паєта. Мікі обійшов клітку по колу, оглядаючи занімілий натовп. Таао стояв посеред «арени», не зводячи з противника червонуватих очей. Його нічого не цікавило за межами клітки. Він знав свою роботу — його виховали вбивцею. Таао різко розвернувся до Мікі, а в Дюрана шалено закалатало серце. На спині Таао настовбурчилася шерсть.

Мікі спинився, і, здавалося, усім надіям Дюрана настав крах. Вовк-пес накинувся на супротивника без жодного звуку. Із горла Ґрауза Паєта вирвався зловтішний вигук. Натовпом прокотилися зойки, а Дюран відчув, як поза спиною пробіг холодок, а на голові аж заворушилося волосся. Однак від того, що сталося далі, чоловіки заціпеніли. Від першої атаки Таао Мікі мав загинути. Цього очікував Ґрауз Паєт, та й Дюран теж. Проте в останню частку секунди, коли вовк-пес зімкнув щелепи, Мікі перетворився на живу блискавку. Жодна людина не бачила швидшого маневру, ніж той, із яким Мікі дав відсіч Таао. Собаки войовничо клацнули зубами. Затріщали кістки, і за мить суперники зчепилися, покотившись земляною підлогою клітки. Ані Ґрауз Паєт, ані Дюран не розуміли, що діється. Нажахані небаченою бійкою чоловіки забули навіть про ставки. Такого бою у Форт-О’Ґод ще не було.

Гарчання собак долинуло аж до комори компанії «Гадсон Бей». На вході стояв молодий приятель Мак-Доннела й дивився в бік арени-клітки. Він чув рики, клацання зубів. Білолиций чоловік насупився й затамував подих.