Джеймс Кервуд – Бродяги Пiвночi (страница 93)

Цього ранку Мікі пішов просто на болото, яким пролягала мисливська стежка Ле Бо. Там водилося чимало кроликів. Саме на болоті вони найчастіше потрапляли в КЕКЕКи Жака — хатинки, які той будував із товстих палиць і кедрових гілок, щоб приманки не притрушувало снігом. Кроликів було забагато, і Жака вони дратували. Оглянувши три капкани, трапер неодмінно знаходив щонайменше двох кроликів, які змарнували пастки, призначені для хутрових звірів. Однак у місцях, де мешкали кролики, траплялося ще й багато ільок та рисей. Тому Ле Бо, хай би як дошкуляли кролики, і далі ставив капкани на болоті. А тепер, окрім кроликів, трапера діймав ще й дикий собака.

Палко жадаючи помсти, Ле Бо вийшов рано й поспішив до болота. Біля його ніг тюпав Убивця на повідку із сириці. Мікі саме обнюхував перший КЕКЕК, коли Нета з господарем підійшли до болота — три милі на схід.

У цьому КЕКЕКу Мікі вчора вранці розправився з ількою. Нині хатка була порожньою. Зник навіть кілок для приманки, та й капкана теж не було. Пройшовши чверть милі вперед, Мікі натрапив на другу хатку — теж порожню. Спантеличений пес пішов до третього КЕКЕКу. Протягом кількох хвилин Мікі підозріло винюхував повітря, перш ніж підійти. Слідів людини виявилося багато. Сніг навкруги був утоптаним, а запах людини в повітрі — таким стійким, що песикові на мить здалося, ніби трапер стоїть поруч. Нарешті Мікі наблизився до хатки й зазирнув досередини. У пастку потрапив заєць-біляк, який витріщався на Мікі великими круглими очима. Передчуття небезпеки стримувало пса. Старий заєць Вапуз виглядав якось дивно — зовсім не так, як інша здобич, яку Мікі виловлював із капканів. Вапуз не борсався в пастці, не простягнувся на снігу, не здавався закоцюблим й не висів у зашморзі. Зіщулений заєць нагадував теплий хутряний м’ячик. Річ у тім, що Ле Бо піймав його власноруч у гнилій колоді й мотузкою з оленячої шкіри прив’язав до кілка для приманки. Поруч, поза межами досяжності Вапуза, трапер облаштував кілька прихованих снігом капканів.

Попри інтуїтивну тривогу, Мікі дедалі ближче підступав до розставленої для нього пастки. Вапуз, здивований тим, що нападник тягне час, не ворушився й заціпенів так, ніби задубів від морозу на смерть. Аж ось Мікі кинувся на здобич і голосно клацнув зубами. Тієї ж миті почувся зловісний брязкіт металу, і задня лапа Мікі застрягла в капкані для ільки. Пес загарчав, відпустив Вапуза й розвернувся. КЛАЦ-КЛАЦ-КЛАЦ — спрацювали ще три Жакових капкани. Дві металеві щелепи зчепилися намарно, а от третя затиснула передню лапу Мікі. Мікі схопив зубами нового невідомого ворога так само рішучо, як щойно Вапуза, а вчора ільку. Вгризся в холодний метал і буквально відірвав капкан від лапи — на білий сніг бризнула кров. Несамовитим зусиллям Мікі розвернувся, щоб вивільнити задню лапу, але там капкан тримав міцніше. Мікі тягнув щелепи пастки зубами, поки з пащі не потекла кров. Пес продовжував гідно боротися з металевим противником, коли з-за соснового сховку, за 20 ярдів від капкана, вийшов Ле Бо в супроводі Вбивці.

Коли за дві сотні ярдів дволапий звір почув брязкіт металевого механізму, він зупинився, відсапуючись із зловісним блиском в очах.

— Попався! — видихнув він і потягнув за повідок, щоби Вбивця поквапився. — Він попався, Нето, Червоне Око! Ось він, наш злодюга — ти з ним розправишся. Але не вбивай його. Я тебе відв’яжу і скажу: ФАС!

Мікі припинив борсатися й втупився у звірів, які наближалися. У мить небезпеки страх перед людиною кудись подівся. У жилах Мікі закипала войовнича кров, його охопила шалена лють. На песика зійшло інстинктивне прозріння. Ось де вороги — дволапий звір і Нета-Вбивця, а зовсім не щелепа, яка затиснула його лапу. Мікі добре пам’ятав усі колишні пригоди. Людину з палицею в руці він бачив не вперше. А Ле Бо тримав палицю. Однак Мікі не боявся. Він уважно спостерігав за Нетою. Господар спустив Убивцю з повідка, і той, напружившись і наїжачившись, зайняв вичікувальну позицію за десять футів від Мікі.

Мікі почув голос звіра на двох лапах:

— Фас, чортяко! ФАС!

Мікі все чекав, не здригнувшись жодним мускулом. Він добре засвоїв суворі уроки виживання в дикій природі: чекай, спостерігай і використовуй розум. Мікі припав до землі й поклав морду між передніми лапами. Трохи вищирився — зовсім трохи, та й беззвучно. Його очі загорілися і втупилися в противника. Ле Бо ошелешено спостерігав. Несподівано для себе трапер відчув піднесення, аж ніяк не пов’язане з жагою помсти. У його капкани ще ніколи не потрапляв такий звір — жодну рись, жодного лиса чи вовка, які будь-коли попадалися в лещата, не можна було порівняти з Мікі. Ле Бо ще не бачив пса з очима, як ті, що втупилися нині в Нету. Трапер затамував подих.

Крок за кроком, а тоді дюйм за дюймом, Вбивця підкрадався. Десять футів, вісім, шість… а Мікі досі не ворушився й навіть не кліпнув. Нета загарчав, як тигр, і кинувся.

Те, що сталося далі, не могло зрівнятися ні з чим, що доводилося бачити Жакові Ле Бо за все життя. Неймовірно швидко — так що трапер ледве встиг вловити поглядом ці рухи — Мікі прослизнув під черево Нети, потягнув за собою ланцюг капкана, розвернувся і схопив Вбивцю за горло. Ле Бо за цей час не встиг би навіть порахувати до десяти. Противники зчепилися на землі. Трапер стиснув рукою палицю й здивовано спостерігав за боєм. Він чув, як клацають зуби, і розумів, що то зуби Дикого Пса; він чув гарчання, що поступово переходило в передсмертне хрипіння, і розумів, що воно виривається з горла Нети. Ле Бо почервонів від збудження, очі в нього заблищали — він тріумфував.

— TONNERRE DE DIEU! Він загризе Нету до смерті! — ошелешено вигукнув трапер. — NON, ніколи я не бачив такого пса. Я збережу йому життя; це він буде битися з виродком Дюрана у Форт-О’Ґод! Чорт забирай, я…

Ще мить — і Вбивця був би мертвим. Ле Бо підняв палицю й підступив до бійців. Стискаючи зубами горло Нети смертельною хваткою, Мікі боковим зором завважив нову небезпеку. Він не зволікаючи розчепив зуби й відскочив тієї миті, коли Ле Бо завдав удару. Уникнути палиці Мікі вдалося лише частково — трапер влучив у плече і приголомшив пса. Мікі з блискавичною швидкістю скочив на лапи і спрямував атаку проти Ле Бо. Француз віртуозно володів палицею, бо все життя вправлявся в цій майстерності. Він зробив несподіваний боковий випад, і Мікі отримав удар по голові неймовірної сили. Кров зацебеніла з пащі й ніздрів пса, йому запаморочилося в голові й потемніло в очах. Проте Мікі знову кинувся на людину, дістав ще один удар палицею й почув зловтішний вигук Ле Бо. Трапер ударив утретє, учетверте і вп’яте, але Мікі щоразу вставав. Злорадство в очах Ле Бо змінилося на страх, хоч він і продовжував орудувати зброєю. Шостий удар не влучив, і зуби Мікі клацнули на грудях дволапого ворога. Пес розідрав цупке пальто і навіть сорочку трапера, як шмат паперу, і відчув смак людської крові. Якби зір Мікі не затуманився від ударів палицею, наступної миті він схопив би противника за горло. Ле Бо закричав, усвідомивши, що опинився в смертельній небезпеці.

— Нето! Нето! — покликав він і відчайдушно замахав палицею.

Нета не зреагував. Можливо, він збагнув, що господар зробив з нього монстра. Дикий світ відчиняв двері на свободу. Коли Ле Бо покликав удруге, Вбивця нишком пошкандибав геть, лишаючи криваві сліди. Трапер бачив його востаннє. Можливо, Нета, який на чверть був вовком, приєднався пізніше до вовчої зграї.

Ле Бо дивився вслід колишньому улюбленцеві. Тоді завдав Мікі ще одного удару палицею й знову схибив. Трапера врятувала лише фортуна. Ланцюг капкана натягнувся, і Мікі відкинуло назад тієї миті, коли Ле Бо вже відчував на собі гаряче дихання пса. Мікі гепнувся на бік і, перш ніж устиг оговтатися, дістав важкий удар палицею, що вдавив його голову у сніг. Усе довкола потемніло. Мікі не ворушився. Він лежав, немов мертвий, але чув, як відсапується й переможно вигукує дволапий противник. Чоловік із чорним серцем, якого щойно відділяли від неминучої смерті кілька ланок ланцюга, страх як тішився перемогою й тим, що лишився живий.

Роздiл 17

Коли Жакова дружина Нанет вийшла надвір після обіду, вона побачила на узліссі чоловіка, який щось тягнув за собою по снігу. Відтоді як трапер заговорив про дикого пса, вона потай жаліла тварину. Задовго до появи дитини, яка тепер гріла їй душу, Нанет мала собаку, до якого прив’язалася всім серцем. Коли вона вийшла за Ле Бо, той пес був єдиним, хто дарував їй любов. Проте жорстокий чоловік по-варварськи забрав і цього друга, тож Нанет сама підштовхнула улюбленця шукати щастя на волі в дикому світі. Зрештою туди подався й Нета. Нині жінка молилася, щоб псові, який грабував капкани, вдалося втекти.

Ле Бо наближався, і Нанет вгледіла, що чоловік тягнув змайстровану з чотирьох жердин волокушу. Трохи згодом жінка роздивилася, кого чоловік транспортував саморобною волокушею, і, не стримавшись, тихо зойкнула від жаху.

Чотири лапи Мікі Ле Бо міцно прив’язав до жердин, і пес не міг ворухнутися. Зашморг на шиї пса трапер закріпив на одній із поперечних жердин, а на пащу вдягнув імпровізованого намордника, зробленого з надійної сирицевої мотузки. Усі ці маніпуляції трапер устиг зробити, доки побитий Мікі не прийшов до тями. Ошелешена Нанет застигла, не в силах відірвати погляду від пса. Вона не раз бачила собак, яких побив Жак, але в такому стані не був жоден із його псів. Голова і плечі Мікі обернулися на застигле від морозу криваве місиво. Нанет піймала собачий погляд, спрямований просто на неї, і відвернулася, щоб Жак не побачив виразу її обличчя.