Джеймс Кервуд – Бродяги Пiвночi (страница 78)

Сталася ще одна дивовижа: Мікі, який ганебно благав помилування у першій сутичці, цього разу повівся інакше. Він дістав войовничу вдачу від батьків. Недаремно ж у його жилах текла змішана кров гончака з гір Маккензі — найсильніших північних собак із великими лапами й широкими плечима — й ердельтер’єра-шпіца. Гончак Маккензі вирізняється бичачою силою й поводиться доброзичливо за будь-яких обставин, а от північний шпіц та ердельтер’єр мають диявольську вдачу (так і не скажеш, хто з них войовничіший). Ось чому Мікі, що завжди був у доброму гуморі, раптом відчув агресивні пориви. Він уже не просив милості, а відповів на атаку Ніїви, що хижо вишкірився. Вони влаштували видовищну бійку на носі човна.

Дарма Челонер угамовував тварин криком, відчайдушно веслуючи й змагаючись із небезпечним потоком. Зайняті бійкою Ніїва й Мікі не чули його. Ось уже Мікі знову борсається на спині, але цього разу він вгризся гострими зубами в шию Ніїви й, продовжуючи розмахувати лапами, мав усі шанси дати ведмежаті прочухана, якби не сталося те, чого боявся Челонер. Зчепившись мертвою хваткою, песик і ведмедик скотилися з човна в несамовитий водний вир. Секунд на десять обидва зникли під водою, а потім випірнули за добрих 50 футів від Челонера. Дві чорні голівки шугонули вниз до смертельного урвища. Із горла Челонера вирвався ледь стримуваний крик — крик людини, яку спіткало справжнє горе: він не в силах урятувати малечу, він утратив Мікі, який стільки тижнів був йому єдиним другом і співрозмовником.

Бурхлива річка підхопила Мікі й Ніїву, зв’язаних однією мотузкою завдовжки в ярд. Те, що господар вирішив зв’язати їх разом, виявилася подарунком долі для Мікі. Песикові було 3 місяці, він важив 14 фунтів, і його маленьке тільце на 80 відсотків складалося з кісток і тільки на піввідсотка — з жиру. Ніїва важив 13 фунтів, але 90 відсотків цієї маси було жиром. Таким чином Мікі виконував роль маленького якоря, а Ніїва — рятувального жилета, який практично не міг потонути.

Обох малят аж ніяк не можна було назвати легкодухими. Вони мали бійцівську кров. Бідолахи пропливли вже сотню ярдів річковими порогами, але Мікі, що майже весь час був під водою, ані на мить не припиняв боротися, вистромлюючи носа назовні й вдихаючи повітря. Вода перевертала його то на спину, то на живіт, але в будь-якому положенні він працював усіма чотирма лапами, як веслами. Якоюсь мірою це допомогло Ніїві, що героїчно змагався з бурхливим потоком. Самого Ніїву, цю грудомаху жиру, річка підхопила б, мов пухнастий м’ячик, але з якорем на шиї, вагою 14 фунтів, ведмедика цілком могло потягнути на дно. Разів зо п’ять Ніїва зникав під водою, коли якась течія підхоплювала Мікі й він тягнув за собою ведмежа — голову, хвіст, лапи і зрештою все тіло. Однак Ніїва щоразу вигулькував назовні — чотири товстенькі лапки відчайдушно боролися за життя.

Коли вода принесла їх до водоспаду, Мікі вже звик до підводної подорожі і неймовірна пригода більше не жахала. Песик майже перестав дриґати лапками. Хоч до його слуху долинав страшний рокіт води, ситуація вже не видавалася йому моторошною. Він тонув. Тим часом Ніїві не пощастило тішитися приємною безболісною смертю. Перед лицем катастрофи він повністю усвідомлював, що відбувається. Його голова була над водою, тож він не втратив свідомості. Раптом річка зникла, і його понесло вниз у водну безодню. Шию Ніїви вже не обтяжував тягар песика.

Челонер здогадувався, якої глибини був вир під водоспадом. Якби спитали Ніїву, він би заприсягнувся, що завглибшки з милю. Мікі вже нічого не оцінював, йому було байдуже, як глибоко тонути — на два фути чи на дві ліги[31]. Песик зовсім не працював лапами й повністю віддався на волю течії. Ніїва знову вигулькнув, а за ним Мікі, мов поплавець. Мікі вже зібрався віддати останній подих, аж раптом шалена водоверть шпурнула Ніїву до прибитої на берег деревини, і голова Мікі вигулькнула з-під води — песик повис, розкачуючись на мотузці, ніби вішальник.

Роздiл 6

Навряд чи в наступні кілька хвилин Ніїва діяв, аналізуючи ситуацію раціонально. Йому загрожувала смертельна небезпека, тож малоймовірно, що він свідомо допомагав напівмертвому й майже непритомному Мікі. Ведмедика турбувало лише одне — дістатися до безпечного й сухого місця. Та він мимохіть тягнув за собою песика. Тож, коли Ніїва, якмога натягнувши мотузку, зачепився гострими пазурами за колоду й шарпнувся вперед, голова Мікі випірнула з холодного потоку смерті. Ось так і вийшов порятунок. Ніїва доповз до колоди, яку зусібіч омивав бурхливий потік, і, розтягнувшись на животі, вчепився в неї так, як ще ніколи ні за що не чіплявся. Заховану серед густих заростів купу деревини з берега не було видно, інакше Челонер, який через 10 хвилин після трагічного випадку проминав це місце, побачив би малих.

Мікі, звісно, ще не оклигав, щоб відчути запах чи почути кроки господаря, який блукав поблизу й сподівався знайти маленького друга живим. А Ніїва тільки міцніше вчепився в колоду. З нього досить: двоногого звіра він волів не зустрічати більше ніколи в житті. Минуло півгодини, і Мікі нарешті почав дихати, кашляти й відхаркувати воду. Уперше після сутички в човні ведмедик зацікавився супутником. Через десять хвилин Мікі підняв голову й зиркнув на сусіда. Тоді Ніїва смикнув мотузку, мовляв: «Ворушися, якщо хочеш дістатися берега». Мокрий, жалюгідний Мікі скидався радше на обгризену кістку, ніж на тварину з плоті й крові. Песик глянув на Ніїву і навіть спробував привітно вильнути хвостом.

Тіло цуценяти досі було трохи у воді. Мікі почав гребти змореними лапами в бік рятівної колоди, за яку тримався Ніїва. Колода була високою, а головне сухою, і, коли Мікі видряпався на неї, для нього знову зійшла щаслива зірка. Він учепився, та, на жаль, дряпаючись чотирма незграбними лапками ближче до Ніїви, мимохіть відштовхнув стару колоду. Та миттю відокремилася від зануреної у воду купи деревини. Річка поволі підхопила один кінець — і ось уже бурхлива водоверть безжально накинулася на неї. Сталося це так несподівано, що Мікі мало не зісковзнув із ненадійної опори. Колоду розвернуло, і течія потягнула її донизу з шаленою швидкістю. Якби Челонер опинився на їхньому місці, пливучи своїм вірним човником, йому неодмінно забило б дух.

Тієї миті він власне обходив пороги берегом біля підніжжя водоспаду. Переправу в тому місці, де Мікі з Ніївою героїчно боролися за життя, він вважав неприпустимим ризиком і, з міркувань безпеки, марнував цінні години, перетягуючи оснащення через ліс до надійнішого для річкових мандрів відтинку за півмилі звідти. Небезпечна переправа, напевно, закарбується в пам’яті ведмежати й цуценяти на все життя. Вони сиділи один навпроти одного посеред колоди. Ніїва міцно тримався, встромивши гострі пазури в дерево й перелякано вирячивши темні оченята. Відірвати його кігті від колоди можна було хіба що ломакою для висмикування цвяхів. Шанси Мікі вижити були сумнівними від початку. Пазурів, якими можна вчепитися в дерево, у нього не було, кістлявими лапами він не міг триматися так само міцно, як Ніїва — пухкенькими. Мікі лишалося тільки балансувати, ковзаючи з одного боку колоди на інший. Рятівна колода весь час підстрибувала й нахилялася. Час від часу песик лягав уздовж або впоперек — і його життя весь час висіло на волосинці. Ніїва не відривав від Мікі очей, пронизуючи його поглядом до самих кісток. Річ у тім, що кмітливе ведмежа справді усвідомлювало: безпека залежить не так від сили пазурів, як від моряцької вправності Мікі. Якби песик скотився з колоди, то неминуче потягнув би Ніїву за собою.

Один бік колоди був ширшим і важчим, тому вона не перекручувалася, а стрімко летіла вниз, як торпеда. Ніїва сидів спиною до страшної рокотливої водоверті, а от Мікі мав можливість насолодитися моторошним видовищем сповна. Колоду повсякчас обдавало білою густою піною і на кілька секунд повністю накривало водою — у такі моменти Мікі затримував дихання й заплющував очі, а Ніїва ще більше встромляв кігті у дерево. Одного разу колода зачепилася за камінь — ще якихось шість дюймів і вони лишилися б без «корабля». Пропливши півшляху, ведмедик і песик скидалися на два пінні м’ячики, з яких кліпали перелякані очі.

Рокіт виру лишився позаду, і каменюк, навколо яких із хижим гарчанням билась і звивалася вода, поменшало. Траплялися спокійні зони, де колода рухалася рівномірно й не підстрибувала. Нарешті малих винесло до тихих річкових вод. Тільки тоді запінені м’ячики наважилися ворушитися. Ніїва таки побачив моторошний вир, що лишився позаду, а Мікі дивився вперед на узбережжя ріки, яка знову сумирно дзюрчала, на густий ліс і залиту сонцем далечінь. Цуцик глибоко вдихнув, наповнивши тіло повітрям, і полегшено видихнув. Потім струсив піну з носа й вусиків. Тепер він завважив, як незручно вмостився: спирався на скручену задню лапу, а животиком припав до передньої. Спокій річки й близькість берега вселяли надію, тож Мікі вирішив випростатися. На відміну від Ніїви, він був досвідченим мореплавцем. Більше місяця він подорожував із Челонером у човні, і тиха вода без бурхливих потоків його зовсім не лякала. Мікі оживився й радісно вискнув до Ніїви, щоправда виск прозвучав радше як скавчання.