Джей Кристофф – Безніч (страница 68)

Цього ранку першим заняттям були Істини, та коли Мія з Еш та Карлоттою неквапом зайшли до класу, то помітили, що величезні столи із залізного дерева відсунули подалі, попід стіни, а більшість аркімічного приладдя — прибрали. Посеред зали стояла Павуковбивця, тримаючи в руках різнокольорові мішечки.

— Аколіти, — кивнула шахіда, — будь ласка, станьте в мене за спиною.

Учні підкорилися й утворили півколо позаду шахіди.

— Останні кілька місяців ми присвятили створенню аркімічних токсинів та їхньому застосуванню. Та аркімія — це не просто собі мистецтво отрут, і вона може прислужитися у вашому покликанні значно ширше за звичайний інструмент смерті.

Павуковбивця занурила руку до чорного шкіряного мішечка й дістала звідти невеличку сферу — не більшу за її ніготь. Кулька була ідеально гладка й відполірована до блиску.

— Чароскло, — пояснила вона. — Аркімічні випари, які завдяки винайденому мною процесу утримують тверду форму. Різкий фізичний вплив перериває процес та повертає сполуку до газоподібного стану. Та, на відміну від грубішої газової зброї, чароскло не лишає по собі слідів. Жодних друзків, жодних затичок, що слугуватимуть доказом вашої присутності. Саме скло є потрібною сполукою.

Шахіда пустила сферу по руках учнів. Вона була важчою, ніж Мія очікувала, і прохолодною на дотик.

— Я багато варіантів створила, — продовжила Павуковбивця. — Спочатку — оніксове скло.

Шахіда швиргонула на підлогу жменю чорних кульок. Пролунало з десяток тихих хлопків, й уже за мить від каміння здійнялася щільна хмара, утворена пасмами диму. Він був маслянистий, густий, наче туман, та чорний, як ніч над Небесним Олтарем.

— Годиться для диверсій та захисних маневрів.

Павуковбивця взялася за інший мішечок, дістала з нього три білі сфери з чароскла та жбурнула їх у дальшу стіну. І знову кульки вибухнули густим димом, що повільно осів на долівку. Мії аж не вірилось, що така мала ємність може вміщати стільки випарів.

— Перлове скло для токсинів. Зазвичай використовується для заспокійливих, на взір млійки, але я створила й летальніші варіанти на основі аспіри. І нарешті, — шахіда дістала сферу з червоного чароскла й спалахнула нетиповою для неї усмішкою, — рубінове скло. Моє улюблене.

Павуковбивця кинула сферу в іншу стіну, і з тріскучим вибухом на камінні розцвіла куля розпеченого добіла полум’я. Аколіти відсахнулися, дивлячись круглими очима, як від стіни відвалився шмат граніту розміром з кулак.

— Може пробити обладунки й випарувати плоть, що під ними ховається.

Шахіда простягнула жменю оніксового чароскла аколітам і вказала на дальшу стіну.

— А тепер спробуйте й ви.

Аколіти перезирнулися з посмішками й почали жбурляти чароскляні кульки в кам’яну стіну. Залою лунали десятки хлопків, дальшу частину приміщення заволокло чорним димом. Павукобивця дала Цитю й Тріку по одній рубіновій сфері, і коли яскраві вибухи розітнули повітря, її чорні вуста скривила посмішка. Коли дим розсіявся, аколіти порозсідалися по своїх місцях, а Павуковбивця повернулася до дошки, розповідаючи про базові властивості чароскла.

Мія шалено шкрябала конспект, коли Еш прошепотіла їй у вухо:

— Гей. Є запитання.

— Це ж не про те, звідки діточки беруться, ні? — пробурмотіла Мія. — Бо я не впевнена, що наша дружба вже зможе таке витримати.

— Чому ти від рудої все лайно їси?

Мія спинилась і відірвала погляд від записів.

— Та не їм я нічиє лайно, — прошепотіла вона.

— Вона на Піснях тебе лупить, що той манекен. Учоробороту в Небесному Олтарі мало з ніг не збила, а коли визвірилася на тебе, ти просто відвернулася.

Мія глипнула через усю залу на Джессаміну, що працювала поруч з Діамо. Рудоволоса обдарувала Мію отруйною посмішкою, що могла зрівнятися з усіма творіннями Павуковбивці.

— Корвере, це на тебе не схоже.

— Нічого особливого.

— Хрінь якась.

Мія глянула на Павуковбивцю, яка й далі писала на дошці.

— Вона…

Мія прикусила губу. Подивилася на Ешлін. Їй не подобалось по допомогу звертатися. Не подобалось відчувати в комусь потребу. Та Еш була хорошою людиною — попри звичку цупити все, що до підлоги не прибили. І це ж не те саме, наче вона пішла перед кліром мекати…

— Вона Трійцю вкрала.

Еш заскочено блимнула.

— З Мишоловової зали, — прошипіла Мія. — Отой медальйон, через який я собі кишки виблювала того обороту, коли він на священника перебрався.

Еш здійняла брову:

— Корвере, ти мені тоді казала, що проблема в зіпсутому оселедці.

— Ну, то дуже мило було, коли ти вдала, що мені повірила.

Білявка хмуро подивилася на Джессаміну.

— То тебе від Трійці аж отак трусить?

Мія стишила голос ще більше.

— Я не знаю чому. Гадаю, це якось пов’язано з тим, що я темряниця. Джессаміна ткнула її в мене в Залі Пісень. Відчуття було таке, наче я на місці здохну.

Еш запримітила золотий ланцюжок на Джессаміниній шиї, що майже сховався під сорочкою.

— От же підступна мала п…

На столі, просто в них під носом, вибухнуло оніксове чароскло. Дівчат огорнуло густою й ворухливою хмарою чорного диму, Еш відсахнулась і звалилася з ослінчика. Інші аколіти вибухнули реготом, дівчата кахикали та відпльовувалися, розмахували руками, щоб очистити повітря. Коли дим повільно розчинився, Мія побачила, що на них пильно дивиться шахіда.

— Аколітко Ешлін. Аколітко Міє. Можете щось додати до теми уроку?

— Ні, шахідо, — буркнула Мія.

— То ви вважаєте, що оце куряче квоктання допоможе мені зробити його цікавішим?

— Ні, шахідо, — сказала Ешлін зі своїм фірмовим обличчям розкаяного шахрая[79].

— Тоді я буду вдячна, якщо ви слухатимете мовчки. Наступна кулька, яку я кину, буде іншого кольору.

Павуковбивця здійняла мішечок з рубіновим чаросклом і глипнула на інших аколітів. Усі повернулися до своїх конспектів із завзятістю, що й залізнописаря присоромила б. Потому всюди царювала тиша. Та наприкінці уроку Ешлін уважно витріщилася на Джессаміну.

Розім’яла пальці.

І підморгнула до Мії.

Минуло два обороти. Невдовзі після вечері Мія працювала над Павуковбивцевою формулою. Щовечора вона гнула спину над записами й намагалася розплутати цю загадку. Здавалося, що рішення не існує: таке враження, що антидот до кожного компонента підсилює дію іншого. Та розгадка була найкращим Міїним шансом завершити курс першою ученицею, а що більше часу вона лишається в себе в кімнаті, то менше шансів наскочити на Джессаміну. Вона матюкалася так, що повітря мало не почервоніло, і вже всерйоз збиралася спалити всі свої нотатки, аж тут почула шерех відмичок у замку.

— Зуби й Паща, ти що, просто постукати не можеш?

Дівчина виборсалася з купи переплутаних нотаток про отрути, попленталася до дверей, рвучко відчинила їх і побачила, що Ешлін сидить під дверима навприсядки.

— У тебе що — пальці не працюють? — спитала Мія.

Еш зробила «паці» пальцями обох рук і потрусила ними в Мії перед очима.

— Ач яка кумедна, — усміхнулась Мія. — Чого хочеш?

— Не в тому діло, що я хочу, — випросталася Еш і підморгнула. — А в тому, що я можу тобі дати.

— І що ж це таке?

— Джессамінина Трійця.

Еш аж верескнула, коли Мія схопила її за комір, затягнула до кімнати й захряснула двері.

— Зуби й Паща, та видихни ти, Корвере…

— Ти її вкрала? — прошипіла Мія.

— Ще ні, — Еш зиркнула на купу нотаток, що вкривали Міїне ліжко. — Але зможу, якщо ти нарешті щось корисне зробиш.