Джером Джером – Троє в одному човні (як не рахувати собаки) (страница 31)

— Та ні, Томе, ти вже так не перебільшуй, — бурмоче Джек із нотками легкого докору в голосі. — Щонайбільше тридцять три.

І, втомившись від такої виснажливої розмови, Том і Джек знову поринають у сон. А двоє простодушних хлопчаків переповнюються гордощами з того, що їм дозволили везти у човні таких чудових гребців, як Джек і Том, і ще з більшою запопадливістю налягають на весла.

Коли я був ще юнаком, я часто чув такі казочки від моїх старших товаришів. Я вірив їм, захоплювався ними, намагався запам’ятати кожне їхнє слово, а потім просив ще. Але, схоже, у нового покоління вже немає тієї сліпої віри, яка була у ті старі часи. Якось минулого літа ми — Джордж, Гарріс і я — взяли із собою одного такого «нестріляного горобчика» і всю дорогу годували його байками про те, які чудеса ми творили.

Ми нарозповідали йому всього: і затертих побрехеньок, які впродовж століть вірою і правдою служать усім гребцям, і додали ще сім свіженьких, які придумали самі. Одна з них була майже схожа на правду. В ній ішлося про доволі-таки правдивий випадок, який в дещо зміненому вигляді кілька років тому трапився з нашими друзями. Будь-яка дитина повірила б і не скривилася б.

Той юнак над усім цим посміявся і побажав, щоб ми при ньому продемонстрували свою майстерність. Він ладен був битися об заклад і ставив десять до одного, що в нас нічого не вийде.

Того ранку ми вихвалялися своєю вправністю у гребних справах і знову і знову розповідали про наші перші кроки у складному мистецтві греблі. Я пригадав, як вперше познайомився з човном. Ми, п’ятеро хлопчаків, зібралися по три пенси і на озері в Ріджентс-парку винайняли човна якоїсь дивовижної форми. Потім усім нам довелось обсихати в будиночку наглядача парку.

Після того мене стало тягти до води. Доволі часто я плавав на плотах у кар’єрах цегелень. Ви собі не уявляєте, яке це цікаве і захопливе заняття. Особливо коли ви посеред ставка і раптом на березі з добрячим києм в руках з’являється власник матеріалу, з якого ви змайстрували пліт.

Помітивши того джентльмена, ви відразу відчуваєте, що у вас немає жодного бажання складати йому компанію чи спілкуватися з ним. А коли б це не виглядало неввічливо, то ви воліли б навіть не зустрічатися з ним. Тож ви всіляко прагнете дістатися протилежного берега і якомога швидше, без зайвого галасу забратися додому, роблячи вигляд, ніби ви його не бачите. У нього ж, навпаки, виникає непереборне бажання вхопити вас за руку і побесідувати з вами.

Виявляється, він знає вашого батька, та ви й самі йому знайомі, але все це зовсім не викликає у вас прихильності до нього. Він каже, що навчить вас, як брати дошки і робити з них плоти. Але ви й самі вже дуже добре знаєте, як все це робити, і при всій щирості та люб’язності пропозиції ви вважаєте, що з його боку вона є зайвою і змушені відмовитися від неї, аби не завдавати йому непотрібного клопоту.

Попри вашу байдужість, його жага зустрітися з вами не вгасає, і та жвавість, з якою він пересувається вгору-вниз берегом ставка, аби встигнути привітатися з вами, коли ви висадитеся на берег, видається вам досить-таки облесливою.

Якщо він огрядний і страждає на астму, ухилитися від усіх його пропозицій доволі просто. Але якщо цей тип моложавий та ще й довгоногий — зустріч неминуча. Однак розмова між вами дуже коротка, більше говорить він. Ваші аргументи здебільшого обмежуються якимись односкладовими вигуками, і щойно вам випадає нагода вирватись від нього, ви одразу ж нею користаєтесь.

Плаванню на плотах я присвятив близько трьох місяців, і, достатньо опанувавши це мистецтво, вирішив зайнятися справжньою греблею та вступив до одного з човнярських клубів на річці Лі.

Виходячи у човні на річку Лі, особливо в суботу пополудні, ви незабаром набуваєте неабиякої спритності в керуванні човном і вміння уникати хвиль, що здіймаються слідом за баржами і всіляко намагаються вас перекинути і втопити. У вас з’являється безліч можливостей, щоб навчитися дуже швидко й у вишуканій манері розпластатися на дні човна, аби чиясь мотузка не висмикнула вас у воду.

Однак там ви не зможете відпрацювати свій стиль. Лише після того, як я почав виходити на Темзу, я зміг попрацювати над своїм стилем. Тепер усі захоплюються моїм стилем. Кажуть, що він дуже своєрідний.

Джордж до шістнадцяти років навіть близько не підходив до води. Потім він і ще восьмеро джентльменів приблизно того ж віку всією компанією якось у суботу вирушили до К’ю з наміром винайняти човна і пропливти до Річмонда і назад. Серед них був один кудлатий юнак, звали його Джоскінз, він раз чи два плавав у човні по Серпентайну[34] і запевняв, що плавати у човні надзвичайно весело.

Коли вони дісталися пристані, була досить сильна течія і дув потужний боковий вітер. Але це зовсім їх не збентежило, і вони пішли вибирати човна.

Біля пристані лежав перевернутий восьмивесловий гоночний човен. Він одразу ж привернув їхню увагу, і вони запитали, чи можна його взяти. Човняр кудись відійшов, замість нього там вештався якийсь хлопчина. Він усіляко намагався відрадити їх від того човна, показав їм два чи три досить зручних човни для сімейних прогулянок, але ті стояли на своєму. Їм здавалося, що в жодному човні вони не матимуть такого чудового вигляду, як у гоночній вісімці.

Хлопчина спустив човна на воду, вони познімали піджаки і приготувалися зайняти свої місця. Хлопець порадив, щоб Джордж, який вже у ті часи був найважчим у будь-якій компанії, сів на номер чотири. Джордж відповів, що для нього буде за щастя бути під четвертим номером, і швиденько всівся на носі човна, повернувшись спиною до корми. Зрештою його всадовили як слід й інші також зайняли свої місця.

Стерновим човна призначили надзвичайно нервозного юнака, і Джоскінз пояснив йому, як стернувати, а сам сів загрібним. Він сказав, що все досить просто. Достатньо лише наслідувати його у всьому.

Вони оголосили про свою готовність, і хлопчина на пристані взяв багор і відштовхнув човна.

Що сталося потім, описати в подробицях Джордж не може. У його спогадах усе переплуталось. Він лише пам’ятає, що одразу після того, як вони відпливли, в його поперек з усією силою врізалась рукоять весла номера п’ятого, і тієї ж миті його сидіння в якийсь дивний спосіб зникло з-під нього, а він опинився на дні. Він також помітив цікаву деталь: у той час номер другий лежав горілиць на дні човна, задерши догори ноги, ніби в якомусь припадку.

Вони боком пройшли під мостом К’ю зі швидкістю вісім миль на годину. Єдиним, хто гріб, був Джоскінз. Джордж, усівшись назад на своє місце, спробував йому допомогти, але щойно він опустив у воду своє весло, воно одразу ж, на превеликий подив Джорджа, зникло під човном і мало не потягло Джорджа за собою.

Потім кермовий викинув за борт обидві стернові мотузки і залився сльозами.

Як вони повернулися назад, Джордж не знав, пам’ятав лише, що це тривало близько сорока хвилин. З мосту за цією виставою із цікавістю спостерігав величезний натовп, і кожен кричав, даючи якісь указівки. Тричі їм вдавалося пройти під склепінням моста, і тричі їх повертало назад. Щоразу кермовий дивився догори і, побачивши над собою міст, знову починав рюмсати.

Джордж запевнив, що того дня він і гадки не мав, що будь-коли зможе вподобати катання у човні.

Гарріс більше звик до греблі в морі, аніж на річці. Він каже, що йому це подобається більше. Мені — ні. Пригадую, як минулого літа я винайняв невеличкого човна в Істборні. Багато років тому я добре попрактикувався у греблі на морі, тож гадав, що в мене не буде жодних проблем. Але, як виявилось, я забув геть усе. Коли одне весло в мене занурювалось у воду, інше злітало у повітря. Щоб захопити воду обома веслами одразу, мені доводилося вставати. На березі зібралося багато всякої знаті, і мені довелось гребти повз них у такій смішній позі. На півдорозі я пристав до берега на якомусь пляжі і скористався послугами старого човняра, аби той доправив мене назад.

Мені подобається спостерігати, як гребе старий човняр, особливо коли його наймають погодинно. Кожен його рух сповнений спокою та умиротворіння. Жодного натяку на якусь метушню чи роздратування, жодного вияву напруженості, яка все більше й більше отруює сьогодення. Ніколи в житті він не прагне обігнати інший човен. Його ніяк не хвилює те, що якийсь човен доганяє його і обходить. Власне кажучи, його обганяють усі човни, які пливуть з ним в одному напрямку. Декого це непокоїть і навіть дратує. Величний спокій, який виявляє при цьому найманий човняр, може слугувати уроком для честолюбних і чванливих людей.

Навчитися просто гребти, щоб рухати човен уперед, не становить великих труднощів, а от почуватися невимушено, коли пливеш повз дівчат — тут потрібна неабияка практика. Найбільше, що не вдається новачкам, це такт. «Щось ніяк не зрозумію, — каже він, намагаючись удвадцяте впродовж останніх п’яти хвилин відчепити свої весла від ваших. — Коли я сам, у мене все чудово виходить!»

Цікаво спостерігати, як двоє новачків намагаються гребти в такт. Носовий каже, що він ніяк не може вловити темп загрібного, бо в того якась дуже незвичайна манера греблі. Від таких слів загрібний дуже обурюється і каже, що впродовж останніх десяти хвилин він тільки те й робить, що намагається пристосувати свій метод греблі до цілковитої незграбності носового. Своєю чергою носовий також ображається і просить загрібного не перейматися ним, а приділити більше уваги тому, щоб якось розумно гребти.