Джером Джером – Троє в одному човні (як не рахувати собаки) (страница 21)

Джордж стрімголов пробіг чверть милі, і тут йому почало здаватися дивним і незрозумілим, чому довкола так мало людей і чому зачинені всі крамниці. Ранок був справді досить темним і туманним, але було б дивно, якби через це все довкола зупинилось. От йому потрібно йти на роботу: чому ж тоді інші люди залишаються в ліжку тільки тому, що надворі темно і туманно?

Нарешті він дістався Холборна. Усі віконниці зачинені! Довкола жодного омнібуса! Він побачив лише трьох чоловіків, з яких один був поліцейським, базарного візка з капустою та якийсь старий напіврозвалений екіпаж. Джордж дістав годинник і поглянув на нього: було за п’ять хвилин дев’ята! Він стояв і рахував свій пульс. Нахилився і помацав ноги. Потім, тримаючи годинник в руках, підійшов до поліцейського і запитав, чи не знає той, котра година.

— Котра година? — перепитав поліцейський, підозріло оглядаючи Джорджа з ніг до голови. — Послухайте, зараз буде бити.

Джордж прислухався, і найближчий годинник виконав свій обов’язок.

— Але ж пробило тільки три рази! — ображено промовив Джордж, коли годинник перестав бити.

— А скільки вам хотілося б, щоб пробило? — запитав констебль.

— Дев’ять, — відповів Джордж, показуючи свого годинника.

— Ви знаєте, де ви живете? — суворо запитав охоронець громадського порядку.

Джордж подумав і назвав свою адресу.

— Он як! — сказав поліцейський. — От що я вам пораджу. Ідіть собі спокійно додому і заберіть із собою ваш годинник. І більше ніколи так не робіть.

Замислившись, Джордж вирушив додому і увійшов до свого будинку.

Діставшись своєї квартири, він спочатку вирішив зняти одяг і знову лягти. Та коли подумав про те, що знову потрібно буде вдягатися, вмиватися і приймати ванну, то вирішив, що не буде цього робити, а поспить сидячи у кріслі.

Але заснути він не зміг. Ще ніколи в житті у нього не було такого безсоння. Тож він засвітив лампу, дістав шахову дошку і вирішив зіграти в шахи сам із собою. Але й це його не підбадьорило. Це заняття видалось йому надто нудним. Він відклав шахи і спробував почитати. Нічого цікавого в читанні він також не знаходив. Урешті він знову вдягнув пальто і вийшов прогулятися.

Було надзвичайно безлюдно й хмарно. Усі поліцейські, яких він зустрічав, пильно вдивлялися в нього, не приховуючи своїх підозр. Вони спрямовували на нього свої ліхтарі і йшли слідом за ним. Зрештою, це так подіяло, що в нього з’явилося відчуття, ніби він справді щось накоїв, і щойно він чув, як наближаються чиїсь розмірені кроки, одразу ж звертав на бокові вулички і ховався в темних підворіттях.

Звичайно, така поведінка ще більше підсилила підозру. Поліцейські підійшли, обшукали його й запитали, що він там робить. Коли він відповів, що просто вийшов прогулятися (була четверта година ранку), вони так подивились на нього, що він одразу зрозумів: ці поважні люди йому не повірили. Двоє констеблів у штатському пішли слідом за ним, щоб пересвідчитися, чи справді він живе там, де сказав. Вони бачили, як він дістав свого ключа і зайшов усередину. Тоді вони зайняли позицію навпроти будинку і почали за ним спостерігати.

Зайшовши, він вирішив розпалити камін і приготувати собі щось на сніданок, просто так, аби згаяти час. Але хоч би що він брав, чи то відерце з вугіллям, чи то чайну ложку, все падало в нього з рук або ж він увесь час перечіплявся. Джордж зчиняв стільки шуму, його охоплював смертельний страх від самої думки, що від цього може прокинутись місіс Ґіппінґс. Вона подумає, що це злодії, відчинить вікно і закричить: «Поліція!» І тоді ті двоє детективів вдеруться до будинку, закують його в кайдани і відвезуть у поліцейську дільницю.

У нього був хворобливо-нервозний стан. Він уявляв собі, як його допитують, як він намагається пояснити суду всі обставини, йому ніхто не вірить, і його засуджують до двадцяти років каторги, а його матуся помирає від серцевого нападу. Тому він облишив усі намагання приготувати собі сніданок, загорнувся в пальто і сидів так у кріслі, доки о пів на восьму не спустилася донизу місіс Ґіппінґс.

Джордж сказав, що від того часу він ніколи більше не вставав так рано: навчило його дуже добре.

Ми сиділи, закутавшись у пледи, і Джордж розповідав мені цю правдиву історію. Він закінчив, і я взявся будити Гарріса веслом. Вдалося мені це зробити лише після того, як я штурхнув його втретє. Він повернувся на інший бік і сказав, що за хвилинку спуститься і що хотів би отримати свої черевики на шнурівці. Ми нагадали йому, де він є, щоправда, довелося застосувати багор. Гарріс аж підскочив, через що Монморансі, який мирно спав у нього на грудях, полетів шкереберть через увесь човен.

Потім ми відгорнули парусину, і всі четверо виткнули голови назовні. Подивилися на воду, і по спинах у нас побігли мурашки. Напередодні ввечері ми казали, що прокинемося зраночку, поскидаємо всі покривала, відкинемо парусину і з радісними криками насолоджуватимемось купанням. Та чомусь зараз, коли настав ранок, ця мрія виявилась не такою привабливою. Вода виглядала мокрою і холодною, а пронизливий вітер пробирав до кісток.

— Ну, хто перший? — нарешті сказав Гарріс.

Першого не знайшлось. Джордж, оскільки це стосувалось його особисто, вирішив це питання швидко: він тихенько всівся подалі у човні і почав натягувати шкарпетки. Монморансі мимоволі заскавулів так, ніби сама лише думка про купання наганяла на нього жах. Гарріс сказав, що потім буде досить-таки важко знову забиратися в човен, і пішов складати свої штани.

Я не хотів відступати, хоча також не був у захваті від купання. Я подумав, що у воді можуть бути корчі та водорості. Тому вирішив піти іншим шляхом — ставши скраєчку, побризкати на себе водою. Я взяв рушника, вибрався на берег і виліз на гілку, що звисала над річкою.

Було дуже холодно. Вітер пробирав до кісток. Я вирішив не бризкати на себе водою, а повернутися до човна і вбратися. Я було вже розвернувся, щоб так і зробити, коли раптом клята гілляка переломилася, і я разом з рушником з оглушливим сплеском впав у воду. Перш ніж я зрозумів, що трапилось, я вже був посеред річки, з добрим ґалоном[14] води всередині.

— Боже праведний! Старий Джей таки пірнув, — почув я голос Гарріса, коли, відсапуючись, з’явився над водою. — А я думав, що в нього не стане духу це зробити. Що скажеш?

— Ну як? — гукнув Джордж.

— Чудово, — відповів я, спльовуючи. — Ви йолопи, якщо не хочете спробувати. Ні за що у світі я не пропустив би такої нагоди. Спробуйте! Трішки рішучості, і все.

Але мені не вдалося їх переконати.

Того ранку, коли я одягався, сталася одна досить кумедна історія. Я дуже змерз і, повернувшись у човен, намагався якомога швидше надягти сорочку. Я випадково випустив її, і вона впала в річку. Це мене страшенно розлютило, а ще більше — те, що Джордж розреготався. Я не бачив у тому нічого смішного і так Джорджеві й сказав. Але він тільки почав реготати ще більше. Я ще не бачив, щоб хтось так сміявся. Нарешті мені просто терпець урвався, і я сказав йому, що він скажений дурень і безмозкий бовдур. Та він лише надривався від сміху. А потім, коли я розкладав сорочку на землі, помітив, що це була зовсім не моя сорочка, а Джорджева. Я помилково взяв її замість своєї. Комізм ситуації зачепив мене, і я також почав сміятися. Що частіше я переводив погляд із Джорджевої мокрої сорочки на Джорджа, заливаючись сміхом, то веселіше мені ставало. Я так сміявся, що знову впустив сорочку у воду.

— Ти не зби-збираєшся її діставати? — запитав Джордж, трясучись від сміху.

Через сміх я навіть не міг йому нічого відповісти. Але якось між нападами реготу мені нарешті вдалося витиснути із себе:

— Це не моя сорочка — це твоя!

Ніколи раніше мені не доводилось бачити, як обличчя людини з веселого так швидко стає серйозним.

— Що-о? — закричав він, зіскакуючи з місця. — Безголовий роззява! Ти що, не можеш бути обережнішим? Якого дідька ти не пішов одягатися на берег? Тобі взагалі не можна бути в човні! Подай мені багор.

Я намагався пояснити йому, як це все смішно, але не зміг. Інколи Джордж буває аж ніяк не схильний до жартів.

Гарріс запропонував приготувати на сніданок яєчню-бовтанку. Сказав, що сам її підсмажить. На його думку, в нього це дуже добре виходить. Він завжди смажив її на пікніках та під час прогулянок на яхті. Він був просто уславленим майстром яєчні-бовтанки. Як ми дізналися з його слів, хто хоч раз скуштував Гаррісової яєчні-бовтанки, на жодну іншу їжу після того й дивитися не хотів. А якщо вона їм не діставалась, вони просто знемагали і помирали.

Від цих розмов у нас покотилася слина. Ми дістали спиртівку, дали йому пательню й ті яйця, що ще не розбилися і не залили всього в кошику, аби він взявся до роботи.

Коли Гарріс почав розбивати яйця, у нього виникли певні труднощі. Хоча найскладнішим для нього було не розбити яйце, а вцілити вже розбитим яйцем у пательню, не давши йому витекти на штани чи на руки. Зрештою йому все ж таки вдалося доправити до неї з півдюжини яєць, і, присівши навпочіпки біля спиртівки, він почав колотити їх виделкою.

Як ми з Джорджем могли судити, це була досить виснажлива праця. Щойно Гарріс наближався до пательні, він одразу обпікався. Він усе кидав і починав пританцьовувати довкола спиртівки, трясучи рукою і проклинаючи пательню. Щоразу, коли ми з Джорджем поглядали на нього, він неодмінно виконував цей номер. Спочатку ми навіть подумали, що це було невід’ємною частиною кулінарної процедури.