Джеффри Линдсей – Ніжно відданий Декстер (страница 36)

Його жовна напружилися так, немов були готові вистрибнути з місця, аби задушити мене. А внутрішня сутність Доукса заревіла так потужно, що мій Темний Мандрівник почув цей рев і відповів йому тим же. Дві гігантські, невидимі ​​тіні почали грати м'язами і пожирати один одного поглядами.

Не виключено, що на бруківці з'явилися б шматки розірваної плоті і калюжі крові, якби поліцейська машина не обрала саме цей момент для того, щоб загальмувати поруч із нами і тим самим перервати небезпечне протистояння. З автомобіля вискочив юний коп, і Доукс, не зводячи з мене погляду, рефлекторно показав йому свій значок і жестом звелів звалювати. Коп засунув голову в машину, щоб проконсультуватися з напарником, а Доукс як ні в чому не бувало сказав:

— Ну добре. У тебе є якісь ідеї?

Це було просто ідеально. Баггз Банні, звичайно, зробив би так, щоб Доукс сам до цього допер, але я вирішив, що цим можна було поступитися.

— Взагалі-то у мене є ідея. Але дещо ризикова.

— Ммг, — буркнув Доукс. — я чомусь так і подумав.

— Якщо це виявиться не для тебе, запропонуй що-небудь інше. Однак боюся, що інших варіантів у нас просто немає.

Я буквально бачив, як працював його мозок. Він розумів, що я закидав гачок, але в моїх словах звучала неабияка частка істини, а в сержанта говорили злість і гордість, тому йому було на все наплювати.

— Викладай. — нарешті промовив він.

— Оскар зник.

— Схоже на те.

— У результаті чого лишилася лише одна людина, яка цікавить доктора Данко, — сказав я і, тицьнувши пальцем йому в груди, закінчив: — Ти.

Доукс не відскочив, але на кілька секунд затримав дихання. Потім він повільно кивнув і процідив крізь зуби:

— Слизький виродок.

— Так, я такий. Проте я і правий також.

Доукс відсунув убік сканер і всівся в отворі відкритих задніх дверцят фургону.

— Продовжуй.

— По-перше, готовий закластися, що він добуде собі інший сканер. — вимовив я, вказавши на прилад, що лежав поруч з ним.

— Ммг.

— Тому, знаючи, що він нас слухає можемо дати йому почути те, що ми самі захочемо. Тобто... — я зобразив свою найкращу посмішку. — хто ти такий і де ти знаходишся.

— Ну і хто я такий? — запитав він, не виглядаючи задоволеним моєю посмішкою.

— Ти та людина, яка здала його кубинцям.

Доукс почав вивчати мене, а потім кивнув.

— Отже, ти хочеш поставити мою голову під сокиру?

— Абсолютно точно. Тебе це не дуже бентежить?

— У нього Кайл, причому він взяв його без проблем.

— Ти будеш знати про його появу. Кайл цього не знав. Крім того, ти в таких справах набагато кращий, ніж Кайл.

Це були безсовісні, повністю очевидні лестощі, але сержант таки на них купився.

— Так, я набагато його краще, — сказав Доукс. — А ти, крім усього іншого, ще й гарний дуполиз.

— Ніякого лизання, — посміхнувся я. — Лише пряма, чиста правда.

Доукс подивився на сканер, що лежав поряд з ним. Потім він підняв очі і подивився кудись на дорогу. Помаранчеве світло вуличних ліхтарів відбивалося у каплях поту, що котилися з його чола. Доукс машинально змахнув краплі. Раніше він так часто і довго не моргаючи витріщався на мене, що тепер я відчував незручність, коли він у моїй присутності дивився кудись йще. Складалося враження, ніби я невидимка.

— Добре, — промовив він, звернувши на мене погляд палаючих відбитим помаранчевим світлом очей. — Так ми і зробимо.

Глава 22

Сержант Доукс довіз мене до управління. Було доволі дивно і неспокійно сидіти з ним в одній машині, тому у нас не знайшлося про що поговорити, і ми мовчали всю дорогу. Я зловив себе на тому, що краєм ока вивчав профіль Доукса. Що взагалі відбувалося? Як він міг бути тим, ким я знав, що він був, і нічого при цьому не робити? Необхідність відкласти на час улюблену гру завжди змушувала мене скрипіти зубами, а Доукс, мабуть, не відчував подібних мук. Ймовірно, йому вдалося очистити свою нервову систему в Ель-Сальвадорі. Цікаво, що відчувають люди, подібні нам, отримуючи благословення уряду? А може відсутність загрози бути спійманим справді все настільки спрощувала?

Я цього не знав. Немов для того, щоб підкреслити цю думку, Доукс зупинився на червоне світло і глянув на мене в упор. Вдаючи, ніби не помічав його погляду, я продовжував дивитися прямо перед собою через вітрове скло. Коли загорівся зелений, Доукс був змушений від мене відвернутися.

Ми доїхали до гаража поліцейського управління і Доукс пересадив мене в інший казенний Ford Taurus.

— Дай мені п'ятнадцять хвилин, — сказав він, кивнувши у бік рації. — а потім зв'яжися зі мною. — без додаткових слів, він сів у свою машину і поїхав геть.

Залишившись один, я повернувся думками до кількох останнім, повних дивними подіями годин. Дебора опинилася в лікарні, а я незбагненним чином потрапив в одну лігу з Доуксом. Але найбільше відкриття, яке відвідало мене в мій смертний час, стосувалося Коді. Звичайно, я міг помилятися щодо хлопчика. Його реакція на звістку про зниклу собаку або те, з якою насолодою він встромляв ніж у живу рибу, могли мати зовсім інше пояснення. Подібна поведінка цілком могла бути проявом звичайної дитячої жорстокості. Дивно, але мені хотілося, щоб перше припущення таки виявилося істиною. Я бажав, щоб, подорослішавши, Коді став таким, як я, бо я мріяв правильно виховати його і поставити обома ногами на стежку Гаррі.

Мабуть, у мені говорив інстинкт розмноження, неприборкана тяга до відтворення самого себе — дивовижного і неповторного, а те, що я являв собою монстра, недостойного перебувати в людському суспільстві, не мало значення. Це пояснювало неймовірне число кретинів, які щодня траплялися мені на шляху. Однак на відміну від них я усвідомлював, що без мене наш світ став би більш приємним.. проте в той же момент мене найбільше турбували власні почуття, а не те, що думав про мене світ. В даний момент я горів бажанням породити подібне собі чудовисько і я дуже скидався на Дракулу, що створював нового вампіра, аби той встав з ним в нічній темряві плечем до плеча. Я знав, що це не було правильно, але ж як весело!

І яким же йолопом я був! Невже періодичне лежання на дивані у Рити перетворило мій колись могутній інтелект на купу тремтячої, сентиментальної каші? Чому я думав про такі нісенітниці? Чому не спробував знайти спосіб уникнути одруження? Не дивно, що я не міг позбутися надокучливого переслідування Доукса... Я спробував використати всі клітини свого мозку, але натомість моя голова задзвеніла порожнечею.

Я глянув на годинник. На всю цю уявну нісенітницю у мене пішло чотирнадцять хвилин. Майже достатньо: я взяв рацію і викликав Доукса.

— Сержанте Доукс, яке ваше місце розташування?

Доукс витримав паузу і прохрипів:

— В даний момент я волів би про це не говорити.

— Повторіть, сержанте.

— Я переслідував правопорушника та побоююся, що він помітив мене.

— Якого правопорушника?

Знову пішла пауза, і в мене склалося враження, що сержант вирішив покласти всю роботу на мене, не знаючи, що йому говорити.

— Хлопця з моїх армійських днів. Він потрапив у полон в Ель-Сальвадорі і вважає, що це сталося з моєї вини, — пауза. — Хлопець небезпечний.

— Вам потрібна підтримка?

— Поки ні. Я спробую його обдурити.

— Вас зрозумів. — вимовив я, відчувши задоволення від, того що нарешті зміг сказав це.

Ми обмінялися повідомленнями ще кілька разів, аби доктор Данко почув нас. Я кожен раз казав «Вас зрозумів». Коли близько в годину ночі ми зв'язалися в останній раз, я, відчуваючи повне задоволення, перебував у піднесеному настрої. Ймовірно, наступного разу я буду говорити не тільки «Вас зрозумів», а й введу в оборот вираз «Підтверджено» або навіть «Прийнято».

Я знайшов у гаражі патрульну машину, яка відправлялася в південну частину міста, і переконав копів доставити мене до будинку Рити. Там, вийшовши з автомобіля, я навшпиньках прокрався до своєї машини і відправився додому.

Повернувшись до свого скромного ліжка і побачивши його в цілковитому безладді, я згадав, що в ньому повинна була б знаходитися Дебора, натомість наразі вона знаходилась на лікарняній койці. Завтра треба буде відвідати її. А тим часом я пережив пам'ятний, але виснажливий день. Мене загнав у ставок любитель відрізання кінцівок; я пережив автомобільну аварію лише для того, щоб ледь не потонути; втратив чудову туфлю. І на додачу до всього, наче неприємностей було недостатньо, був змушений подружитися з сержантом Доуксом. Нещасний, добитий Декстер. Не дивно, що я так втомився. Я звалився в ліжко й миттєво заснув.

* * *

Рано вранці наступного дня Доукс поставив свою машину поруч із моєю на парковці поліцейського управління. Він вибрався з автомобіля з нейлоновою спортивною сумкою в руках, яку тут же поставив на капот моєї машини.

— Ти прихопив із собою брудну білизну для прання? — ввічливо поцікавився я. Але моя життєрадісна веселість черговий раз не досягла мети.

— Якщо це спрацює, я схоплю його або він схопить мене, — сказав сержант. Він розстебнув сумку. — Якщо я схоплю його, то справа закінчена. Але якщо він схопить мене, то... — він витягнув із сумки GPS і поклав його на капот. — Якщо він схопить мене, то ти приїдеш мені на допомогу, — посміхнувся сержант, демонструючи десяток сліпуче білих зубів. — Уявляєш, що я маю відчувати при подібній перспективі? — він витягнув із сумки мобільний телефон. — А це моя страховка.