Джеффри Линдсей – Ніжно відданий Декстер (страница 28)

Дебора відкинула з обличчя пасмо волосся і глибоко зітхнула.

— А я що говорила?

— Проте ти не зробила наступного кроку, сестричка. Оскільки нас недостатньо, ми потребуємо допомоги. Нам необхідна людина, якій про це щось відомо...

— Заради всього святого, Декстер! Ми згодовуємо всіх цих людей цьому довбаному типу!

— З цього випливає, що на даний момент єдиним кандидатом залишається сержант Доукс.

Мабуть, буде несправедливо сказати, що у Деб відвисла щелепа. Але вона таки стояла, не впустивши ані слова, з відкритим ротом, поки не подивилася в сторону Доукса, який стояв поряд із тілом і говорив із капітаном Меттьюзом.

— Сержант Доукс, — повторив я. — Колишній сержант Доукс. Зі спецназу. Той, що служив в Ель-Сальвадорі.

Вона перевела погляд на мене, а потім знову подивилася на Доукса.

— Дебора, — продовжив я. — якщо ми хочемо знайти Кайла, нам необхідно якомога більше з'ясувати про цю справу. Ми маємо знайти імена зі списку Кайл і ми маємо дізнатися якого типу була та команда, та й чому все це відбувається. І наразі Доукс єдиний варіант, який знає щось про це.

— Доукс хоче, щоби ти здох.

— Жодна робоча ситуація не буває ідеальною, — вимовив я зі своєю найкращою посмішкою веселої наполегливості. — І я думаю, він бажає позбавитися від всього цього не менше, ніж Кайл.

— Ймовірно, не так сильно, як Кайл. І набагато менше, ніж я.

— Ну тоді, — промовив я. — Це може бути для тебе найкращим ходом.

Дебру все ще не переконали мої аргументи.

— Капітан Меттьюз не захоче заради цього втрачати Доукса. Нам доведеться отримати його схвалення.

Я показав на місце, де капітан говорив із Доуксом.

— Споглядай. — сказав я.

Дебра пожувала свою губу і промовила:

— Лайно. З цього може щось вийти.

— Я не можу уявити щось краще.

Вона набрала повні груди повітря, і ця дія спрацювала немов електричний вимикач; вона рушила до капітана і сержанта, зціпивши зуби. Я побрів слідом за нею, намагаючись злитися із голими стінами, аби Доукс не помітив мене і не кинувся на мене, щоб вирвати серце.

— Капітане, — промовила Дебра. — нам потрібно проявити активність з цим ділом.

Хоча слово «активність» було одним із його найулюбленіших, капітан глянув на Дебору так, неначе та була тарганом в салаті.

— Що нам потрібно, — сказав капітан. — то це сказати цим.. людям.. у Вашингтоні, щоб вони прислали когось компетентного для розкручування цієї ситуації.

Дебра показала на Бердета.

— Вони прислали його.

Меттьюз подивився на небіжчика і задумливо випнув губи.

— Що ти пропонуєш?

— У нас є пара зачіпок. — відповіла вона, кивнувши в мою сторону.

Мені дуже хотілося, аби Дебора цього не робила, оскільки Меттьюз повернув голову в мою сторону, і що найгірше, на мене подивився і Доукс. Якщо оскал голодного пса і міг про щось говорити, то в даному випадку його відношення до мене явно не пом'якшало.

— А ти яке відношення до цього маєш? — поцікавився капітан у мене.

— Він — лаборант із судово-медичної експертизи. — пояснила Дебора, а я скромно кивнув.

— Дурня. — промовив Доукс.

— Часовий фактор відіграє важливу роль, — продовжила Дебора. — Треба знайти хлопця до того, як з'являться ще ось такі, — вона показала на Бердета. — Ми не можемо вічно тримати справу в секреті.

— Гадаю, більш доречно вжити вираз «приховувати вбивства від оскаженілих журналюг». — промовив я, завжди будучи готовим прислужитися. Меттьюз пильно на мене подивився.

— І я знаю у загальних рисах, що хотів зробити Кайл... Чатскі, — продовжила Дебора. — Але ми не можемо рухатися далі, адже мені не відоме підґрунтя подій, — Деб кивнула підборіддям в сторону сержанта. — Але сержанту Доуксу це відомо.

Доукс виглядав здивованим, і було добре зрозуміло, що цей вираз обличчя він рідко практикував. Проте перш ніж сержант встиг хоч щось вимовити, Дебора сказала: — Вважаю, що втрьох ми схопимо хлопця до того, як тут з'явиться черговий федерал і отримає теж саме, що й інші.

— Дурня, — заперечив Доукс. — Ти хочеш, аби я працював з ним?

Йому не треба було тикати в мене пальцем, щоб інші зрозуміли, кого він мав на увазі, але сержант все ж зробив це, направивши в мою фізіономію свій вузлуватий вказівний палець.

— Так, хочу. — відповіла Дебора.

Капітан Меттьюз із нерішучим виразом обличчя жував губу, а сержант повторив:

— Дурня!

Я сподівався, що його навички вести розмови таки покращаться, якщо ми попрацюємо трохи разом.

— Ти казав, що щось про це знаєш. — звернувся капітан до Доукса, і сержант, з явним небажанням, відвів палаючий погляд від мене і звернув погляд на капітана.

— Мммг.

— З твого, е... по твоїй службі в армії? — уточнив Меттьюз. Він не виглядав надто наляканим перманентною гримасою люті на пиці сержанта, але ймовірно, це всього лише був прояв звички командувати.

— Мммг.

Капітан Меттьюз насупив брови, щосили намагаючись виглядати людиною дій, яка готується прийняти найважливіше рішення. Всім нам вдалося контролювати прояв гусячої шкіри.

— Морган, — нарешті сказав капітан. Він подивився на Дебору і зробив паузу. Поряд з будинком зупинився мікроавтобус з написом «Екшн Ньюз», і з нього посипалися люди. — Прокляття! — прошипів Меттьюз, покосився на труп, потім на Доукса і запитав: — Ти можеш зробити це, сержант?

— У Вашингтоні це не сподобається, — відповів Доукс. — А мені й тут це не подобається.

— Я починаю втрачати інтерес до того, що до смаку, а що ні хлопцям у Вашингтоні, — посміхнувся Меттьюз. — У нас тут по горло своїх проблем. Отже, ти можеш взяти на себе справу?

Доукс подивився на мене. Я намагався зберегти вид серйозності і відданості справі. Сержант кивнув головою.

— Так. Я можу це зробити.

Капітан похлопав сержанта по плечу.

— Ти гарний чолов'яга! — сказав він і відправився розмовляти з журналістською братією.

Доукс все ще дивився на мене. Я відповідав йому тим же.

— Тепер тобі буде легше за мною стежити. — промовив я.

— Коли все закінчиться, — сказав він мені. — Лише ти і я.

— Але не раніше, ніж все це закінчиться.

— Не раніше.

Глава 18

Доукс відвіз нас у кав'ярню на Калле Очо, там же, на протилежному боці вулиці, продавали автомобілі. Сержант провів нас до столика в дальньому кутку залу і зайняв місце обличчям до дверей.

— Тут ми можемо поговорити. — сказав він. Це звучало прямо як фраза із шпигунського фільму, і я пошкодував, що не прихопив сонцезахисні окуляри. Втім, не можна виключати, що кур'єр доставить мені окуляри Чатскі. Сподіваюсь без носа на додаток.

Перш ніж ми встигли приступити до бесіди, із задньої кімнати вийшов якийсь чоловік і привітався з Доуксом за руку.

— Альберто, como estas²⁷?