Джеффри Линдсей – Ніжно відданий Декстер (страница 26)

— Оце так, — сказала вона. — Який приємний сюрприз! — вона підняла обличчя для поцілунку.

Я обдарував її, додаючи трохи британського шику, щоб розважити сержанта Доукса.

— Мені важко це казати, — почав я. — але я приїхав за своїми кросівками.

Рита посміхнулась.

— Взагалі-то, я тільки що наділа свої. Як ти дивишся на те, щоб попотіти разом? — а потім відкрила двері ширше для мене.

— Найкраще запрошення з усіх, що я чув за день.

Я знайшов свої кросівки в її гаражі поряд із пральною машиною, разом із шортами і безрукавкою: чистенькі і готові для вживання. Я пішов у ванну кімнату і переодягнувся, акуратно згорнувши і поклавши свій робочий одяг на кришку унітазу. Вже через кілька хвилин ми з Ритою бігли риссю по її кварталу. Коли ми пробігали повз сержанта Доукса, я помахав йому рукою. Ми бігли по її вулиці, після цього звернули направо, де обігнули парк, що знаходився зовсім неподалік від Ритиного дому. Нам уже доводилося бігати цим маршрутом і ми знали, що дистанція становила приблизно три милі, а також уже встигли звикнути до ритму бігу один одного. І ось приблизно через півгодини ми знову стояли біля порога її будинку, спітнілі і готові зустріти виклик, який кидав нам черговий вечір на планеті Земля.

— Якщо не заперечуєш, я прийму душ першою, — вимовила Рита. — Поки ти будеш митися, я приготую вечерю.

— Ніяких заперечень. А я поки посиджу і трохи обсохну.

Рита посміхнулася.

— Я принесу тобі пива.

Через мить вона вручила мені бляшанку, а потім увійшла в будинок, закривши за собою двері. Я сів на східцях і почав потягувати пиво. Кілька останніх днів пронеслися в якомусь дикому тумані, і моє нормальне життя пішло шкереберть настільки, що зараз, сидячи на сходах і попиваючи пиво, я отримував справжнє задоволення від тихих роздумів, в той час як десь Чатскі обробляли на частини. Життя оберталося навколо мене у вигляді численних різаних ран, задушень і розчленувань, але у володіннях Декстера настав час Міллера²⁴. Я підняв бляшанку в мовчазному тості за сержанта Доукса.

З будинку до мене долинув якийсь шум. Спочатку я почув крики, а потім і вереск, немов Рита щойно побачила в своїй ванній Бітлз. Вхідні двері різко відчинилися і з них вискочила Рита, кинулась мені на шию, мало не задушивши. Я впустив пиво і почав заїкатися.

— Що?! Що я накоїв?!

Потім я побачив Астор і Коді, які стояли у дверей і не зводили з мене очей.

— Благаю про пробачення. Клянуся, що ніколи цього більше не зроблю. — додав я, але Рита продовжувала мене душити.

— О, Декстер. — сказала вона та ще й почала плакати.

Астор посміхнулася мені і склала долоньки під підборіддям. Коді просто дивився, зрідка киваючи.

— О, Декстер. — повторила Рита.

— Благаю, — промовив я, безуспішно намагаючись захопити повітря широко відкритим ротом. — Клянуся, що це чиста випадковість, і я зробив це не навмисно. Але що саме я зробив??

— О, Декстер, — в черговий раз вимовила Рита і поклала долоні на мої щоки та подивилася на мене зі сліпучою посмішкою, яку супроводжував потік сліз. — О, ТИ! — сказала вона, але треба признатися, що в той момент я не дуже відчував ким саме я був. — Вибач, все вийшло випадково, — продовжила вона, чмихаючи носом. — Я надіюсь, ти не планував чого-небудь особливого.

— Рита. Прошу. Що відбувається?

Її посмішка ставала все більшою і більшою.

— О, Декстер. Я справді... просто... Астор треба було в туалет, і коли вона підняла твій одяг, воно просто впало на підлогу і... О, Декстер, воно таке гарне! — вона вже стільки разів сказала О, Декстер!, що я вже починав відчувати себе ірландцем, але так і не зрозумів, що ж відбувається.

Не розумів, поки Рита не підняла свою руку. Свою ліву руку. Тепер на її безіменному пальці виблискував великий діамантовий перстень.

Перстень Чатскі.

— О, Декстер, — сказала вона ще раз, а потім уткнула голову у моє плече. — Так, так, ТАК! О, ти зробив мене такою щасливою!

— Все в порядку. — тихенько вимовив Коді.

І що після такого можна було зробити, окрім як принести свої привітання?

Решта вечора пройшла у затьмарених спробах повірити у те, що сталося, разом із «Міллер Лайт» у руках. Я усвідомлював, що десь у космосі літала серія спокійних, точних і логічних слів, склавши які я міг би пояснити Риті, що зовсім не збирався зробити їй пропозицію, і після цього ми би змогли гарно посміятися і побажати один одному на добраніч.

Але чим наполегливіше я ловив цю магічну фразу, тим швидше вона від мене тікала. А потім я почав думати, що можливо ще одна бляшанка пива відкриє переді мною ворота розуміння; проте після ще декількох бляшанок все закінчилось тим, що Рита пішла в крамницю і повернулася із пляшкою шампанського. Ми його випили і всі здавалися такими щасливими, а одна річ потягнула іншу.. і якимось чином я ще раз опинився в ліжку Рити, стаючи свідком надзвичайно малоймовірних і вельми недостойних подій. І я ще раз, занурюючись у не зовсім тверезий сон, задавався питанням: чому всі ці жахливі речі трапляються саме зі мною?

* * *

Прокидатися після таких ночей ніколи не буває особливо приємно. Але ще гірше було прокинутись посеред ночі з думкою: «О Боже, Дебора!». Якщо ви подумали, що я відчував себе ніяково через те, що забув про когось із тих, хто від мене залежав, то глибоко помилились. Як я вже не раз наголошував, у мене немає емоцій. Одна я можу відчувати страх, і думка про наслідки люті, в яку могла впасти Дебора, послужила для мене свого роду спусковим гачком. Я поспіхом одягнувся і ухитрився ковзнути в машину, нікого не розбудивши. Сержант Доукс покинув свою позицію на протилежному боці вулиці. Мені було приємно дізнатися, що навіть Доукс іноді спить. Або, можливо, він подумав, що людям, які тільки що заручилися, треба трохи часу на приватне життя. Однак, знаючи його, я вирішив, що цей варіант навряд чи був можливим. Було набагато ймовірніше те, що його обрали папою римським, і він полетів у Ватикан.

Я швидко вів машину, аби дістатися додому і перевірити автовідповідач. Було одне записане повідомлення, яке переконувало мене купити новий набір шин, поки не стало зовсім пізно, і звісно це звучало досить загрозливо, але все ж від Деб нічого не було. Я зварив собі кави і став чекати ранкову газету, яка мала з глухим стуком вдаритися об мої двері. Вранці був присутній елемент якогось сюрреалізму, що не було повністю спричинене вчорашнім шампанським. Невже я заручений? Ну й ну. Мені хотілося вилаяти себе і запитати, чи розумію я, що накоїв? Але істина полягала в тому, що нічого поганого я, на жаль, не зробив; з ніг до голови я був одягнений в одяг старанності і чесноти. І я навіть не зробив нічого такого, що можна було б назвати безпросвітною дурістю.. як би не так. Я крокував по життю з благородством і навіть наслідував манері не пхати свого носа в чужі справи, і допомагав сестрі повернути її бойфренда, займався фізичними вправами, їв багато зелених овочів і навіть уже не розрізав на шматочки інших монстрів. І ось ця сумлінна і гідну поведінка забігла якимось чином зі спини і вкусила мене за зад. Жодна добра справа не залишається безкарною, любив казати Гаррі.

Ну і що тепер я міг зробити? До Рити ж має повернутися її здоровий глузд. Я маю на увазі: заміж, за мене? Хто взагалі може захотіти одружитися ЗІ МНОЮ? Мають бути інші альтернативи, наприклад, стати черницею, чи поступити в Корпус миру. Адже йдеться про Декстера. Невже в місті розміру Маямі вона не могла б знайти нікого, хто хоча би був людською істотою? Та й взагалі чому Рита поспішала вийти заміж? Не можна сказати, що її перший шлюб вдався, але ж ні: їй не терпілося знову поринути з головою в щось подібне. Невже жінкам так відчайдушно хочеться вискочити заміж?

Звичайно, вона мусила думати про дітей. Народна мудрість стверджує, що їм потрібен батько. У цьому твердженні, мабуть, було щось, оскільки, де б я був зараз, якби не Гаррі? А Астор і Коді виглядали щасливими. Навіть якщо я зможу переконати Риту у цьому комічному випадку, чи зрозуміють це колись діти?

Я був на другій чашці кави, коли принесли газету. Я швидко проглянув головні розділи і з полегшенням дізнався, що жахливі події як і раніше відбувалися майже повсюди. Принаймні хоча б у решти світу не з'їхав дах.

О сьомій ранку я вирішив, що дзвінок Дебрі по мобільному буде достатньо безпечним. Відповіді не було; я залишив повідомлення і через п'ятнадцять хвилин вона відповіла.

— Доброго ранку, сестричко, — вимовив я, любуючись своїм гарним результатом у надані голосу веселого звучання. — Вдалося поспати?

— Трохи, — пробурчала вона. — Вчора прокинулася близько чотирьох. Простежила шлях посилки аж до Хаялії²⁵. Більшу частину ночі їздила по окрузі, шукаючи білий фургон.

— Якщо він відправив посилку по дорозі з Хаялії, то швидше за все їхав із Кі Вест.

— Мені, чорт забирай, і без тебе це відомо! — випалила вона. — Але що в біса ще я могла зробити?

— Не знаю, — зізнався я. — Але чи не сьогодні до нас прибуває хлопець із Вашингтона?

— Нам про нього нічого не відомо. Якщо Кайл хороший, то це зовсім не означає, що всі інші виявляться такими ж.

Вона напевно забула, що Кайл не показав себе особливо хорошим у своїй роботі, принаймні, на публіці. Він-то взагалі нічого не зробив, окрім як дозволив себе схопити і надати лиходієві можливість відхопити у себе палець. Але пускатися в розлогі коментарі на тему Наскільки він був хорошим, стало б з мого боку проявом неправильної політики, тому я обмежився тим, що сказав: