Дуглас Адамс – Майже безпечна (страница 36)

Так важко зрозуміти якими мають бути речі, коли ти раптом опиняєшся на зовсім іншій планеті, з іншою культурою, іншим набором поглядів на життя, а ще такою неймовірно нудною і незрозумілою архітектурою.

Небо над будівлями було холодним і вороже чорним. Зірки, які мали б яскраво світити на такій відстані від сонця, були розмитими і тьмяними через товсту гігантську захисну оболонку. Щось схоже на оргскло. Але в той же час важке і не повністю прозоре.

Тріція перемотала плівку на початок.

Вона знала, що в цьому є щось трохи дивне.

Ну, насправді, там був мільйон речей, які були трохи дивними, але одна з них діставала її найбільше.

Вона зітхнула і позіхнула.

Очікуючи поки плівка перемотається вона розчистила робочий стіл редактора від брудних пластикових стаканчиків з-під кави, яких назбиралася там чимала купа, і викинула їх у смітник.

Тріція сиділа у маленькій кімнаті для редагування, що належала відео-продакшн компанії у Сохо. На дверях вона скільки змогла розклеїла наліпок «Не турбувати», а ще заблокувала всі вхідні дзвінки на телефоні. Спочатку все призначалось для того, щоб захистити від зазіхань на її сенсаційний матеріал для новин, але тепер це все було для того, щоб захистити її від приниження.

Зараз вона знову спробує подивитись всю плівку із самого початку.

Якщо зможе витерпіти.

Ну, можна промотати в деяких місцях.

Була четверта година по полудню, понеділок, і її нудило. Вона замислилась, що могло бути причиною цього відчуття і в голову прийшла незліченна кількість кандидатів.

Перш за все, треба взяти до уваги її нічний політ із Нью-Йорка. Червоне око. Це завжди її дратувало.

Потім ці іншопланетяни, які причепились до неї і завезли на свою планету Руперт. Вона не була достатньо впевнена в такого роду речах, щоб сказати напевне, що це було причиною, але могла б побитись об заклад, що ті хто займаються таким польотами регулярно, проклинають їх від всієї душі. У журналах часто можна знайти діаграми для оцінки рівня стресу. П’ятдесят очок за втрату роботи. Сімдесят п’ять за розлучення чи зміну зачіски і так далі. В жодному з них не враховувалося захоплення іншопланетянами і політ на їх планету Руперт, але вона була впевнена, що це варте кількох десятків очок.

Подорож не викликала особливого стресу. Насправді, вона була напрочуд нудна. Безсумнівно, вона була менш напружена, ніж переліт через Атлантичний океан, і займала приблизно стільки ж часу — сім годин.

Ну взагалі це було доволі вражаюче, чи не так? Політ до зовнішніх меж сонячної системи за той же час, що і політ до Нью-Йорка. Мабуть в них був якийсь фантастичний невідомий раніше тип двигуна в зорельоті. Вона намагалася розпитати свої нових знайомих про нього і вони погодились, що це досить класно.

— Але як він працює? — схвильовано запитала вона.

Так, на початку подорожі вона була ще дуже схвильована.

Тріція знайшла це місце на плівці і увімкнула. Ґребулонці, як вони себе називали, чемно показували їй, які кнопки вони натискають, щоб змісити корабель летіти.

— Так, але які принципи його роботи? — почула вона свій голос з-за камери.

— А, ви маєте на увазі щось типу варп-двигуна чи щось типу того? — запитали вони.

— Саме так, — не вгавала Тріція. — Що у вас за технологія?

— Ну так, щось типу того, — відповіли вони.

— Типу чого?

— Варп-двигуна чи фотонного двигуна чи щось типу того. Вам варто спитати бортінженера.

— А хто з вас бортінженер?

— Ми не знаємо. Розумієте, ми всі втратили спогади.

— А, так, — промовила Тріція слабким голосом. — Ви вже казали. Хм, а як і коли ви втратили свої спогади?

— Ми не знаємо, — терпляче відповіли вони.

— Тому що ви втратили свої спогади, — похмуро повторила за ними ехом Тріція.

— Чи не хотіли б ви подивитися телевізор? Це довгий політ. Ми зазвичай дивимося телевізор. Це наше захоплення.

Все це захопливе дійство було на плівці. Але було кілька проблем. Перш за все, це неймовірна погана якісь зображення. Тріція не знала напевно чому так вийшло. Втім в неї була думка, що ґребулонці відбивали трохи іншу частину спектру світових хвиль, тому там було багато ультрафіолету, який і не дав камері нормально знімати. Відеоплівка виявилася вся засніжена і з купою шуму. Може такий ефект давав варп-двигун, про якого ніхто не знав як він працює.

Отже вийшло так, що на плівці було видно групку трохи худіших, ніж зазвичай людей, які сидять і дивляться телевізор, на якому показують земні телепередачі. Ще вона направляла камеру у маленький ілюмінатор біля свого крісла і зловила прекрасні кадри трохи розмитих під час руху зірок. Вона знала, що вони справжні, але щоб зробити такі ж на комп’ютері потрібно було лише добрих три чи чотири хвилини.

Врешті-решт вона вирішила зберегти свою безцінну плівку, щоб познімати власне Руперта і, відкинувшись на кріслі, почала дивитися телевізор разом з ними. Вийшло навіть подрімати.

Мабуть, частина її нудотного відчуття йшла також від того, що маючи стільки часу у дивовижному інопланетному кораблі, вона більшість з нього проспала під звуки повторів серіалів M*A*S*H і Кеґні та Лейсі. А що ще залишалося робити? Вона зняла ще кілька фотографій, які, звісно, виявилися замиленими, коли вона забрал їх із проявки.

Інша частина її нудотного відчуття мабуть з’явилася після посадки на Руперта. Принаймні це було драматичним і хвилюючим. Корабель пролітав на темним і понурим ландшафтом. Місцевість була на стільки віддаленою від тепла і світла сонця, що скидалася на карту психологічних шрамів у мозку покинутої напризволяще дитини.

Світлові промені ковзали по замерзлій темряві і вели корабель у напрямку входу до якоїсь дивної печери, що здавалося сама себе відкрила, щоб маленький зореліт міг прослизнути всередину.

На жаль, через кут, під яким вони заходили на посадку, і глибину, на яку був вмонтований маленький ілюмінатор, вона не змогла правильно направити камеру і все пропустила. Тріція перемотала цю частину.

Камера націлилась прямо на сонце.

Зазвичай це дуже погано для відеокамери. Але коли сонце знаходиться десь за три з гаком мільярди миль, то не спричинить нічого поганого. Насправді, воно взагалі не скидається на сонце. Просто маленька крапка посеред кадру, якою може бути будь-що. Так виглядали ще сила-силенна зірок.

Тріція перемотала трохи вперед.

Ааа. От ця частина видається багатообіцяючою. Вони виходять із корабля у величезну, сіру, схожу на ангар будівлю. Це безсумнівно виглядало як інопланетні технології великого масштабу. Величезні сірі будівлі під чорним навісом захисної бульки з оргскла. Це були ті самі будівлі, які вона бачила на кінці плівки. Вона познімала їх трохи ще, перед тим, як мала через кілка годин летіти з Руперта додому на тому ж кораблі. Що ж вони їй нагадували?

Ну, сказати по правді, найбільше вони нагадували їй декорації для будь-якого низько бюджетного науково-фантастичного фільму, знятого за останні двадцять років. Насправді вони набагато більші звісно, але на екрані виглядають такими ж дешевими і непереконливими. Окрім жахливої якості зображення, їй також доводилося боротися із неочікуваними ефектами гравітації, яка була помітно нижчою, ніж на Землі, а тому їй було дуже важко втримати камеру, яка постійно стрибала в руках. Дуже непрофесійно, дуже. Таким чином було неможливо щось детально розгледіти.

А ось і Лідер виходить вперед, щоб привітати її, посміхається і протягує руку.

Всі його так і звали — Лідер.

Ніхто з ґребулонців не знав своїх імен, тому що ніхто не міг навіть уявити якими вони мають бути. Проте Тріція з’ясувала, що дехто з них вибрав собі імена героїв земних телепрограм, але як вони не старалися називати одне одного Вейні, Боббі чи Чак, все одно якісь залишки глибокої і підсвідомої культури, які вони принесли із собою від далеких зірок, де був їхній дім, шептали їм, що це неправильно і краще так не робити.

Лідер виглядав точно так само як інші. Хіба трохи менш тонкий. Він розповів про те як полюбляв дивитися її телешоу, що він її найбільший фан і дуже радий, що вона змогла прилетіти на Руперта, і всі з нетерпінням чекали її прибуття, а ще він дуже сподівається, що їй було комфортно і політ пройшов успішно. Так, він був трохи схожим на посланця з далеких зірок.

Звісно, переглядаючи плівку тепер, він виглядав як звичайний чоловік у костюмі з гримом, який стоїть перед декораціями, які дуже легко розваляться, якщо на них обпертися.

Тріція сиділа перед екраном. Вона закрила лице руками і повільно хитала головою.

Це було жахливо.

Не тільки цей відрізок відео був жахливим, а й те, що буде далі. В цій частині Лідер запитав чи вона не зголодніла після польоту, і чи можливо вона не проти піти і щось перекусити? Якраз всі справи вони обговорять за обідом.

Вона згадала, що думала в той момент.

Інопланетна їжа.

Як вона справиться з нею?

Невже їй справді доведеться її їсти? Чи буде в неї під рукою щось типу паперової хустинки, щоб сплюнути якусь гидоту? Чи не виникнуть в неї якісь проблеми з імунітетом?

Виявилось, що на обід гамбургери.

Виявилось, що це не лише просто гамбургери, а гамбургери з МакДональдсу, які підігріли у мікрохвильовці. Вони не лише виглядали так. Вони і пахли так. Вони навіть лежали у пластикових упаковках з написом «МакДональдс» на них.

— Їжте! Насолоджуйтесь! — припрошував Лідер. — Нам нічого не шкода для нашої вельмишановної гості!