Донато Карризи – Ловець тіні (страница 11)

— Ти ж бо прийшов сюди заради нього? Ти теж на нього полюєш!

— Так.

Він не хотів зізнатися, що він тут заради неї. Що часто стояв біля її будинку або чекав, коли вона закінчить роботу, щоб непомітно провести її додому. Що йому подобалося спостерігати за нею на відстані. І що коли вона того вечора після робочого дня не повернулася до своєї квартири, він вирішив поїхати слідом від самої квестури.

Однак Сандра була занадто вражена щойно побаченим, щоб збагнути, що він говорить неправду.

— Ми були так близько від нього!

Він незворушно дивився на неї. Потім різко розвернувся.

— Ходімо, — сказав.

— Куди?

— Коли він ставав навколішки, то, можливо, щось там закопав.

7

Скориставшись світлом смартфона Сандри, вони взялися удвох за пошуки того місця, де раніше колупався незнайомець.

— Ось тут, — сказав Маркус.

Обоє схилилися над невеличкою купкою свіжорозритої землі.

Пенітенціарій вийняв з кишені куртки латексну рукавичку і надів її. По тому взявся повільно й обережно розривати землю. Сандра нетерпляче спостерігала за його діями, підсвічуючи мобільним. Через хвилину Маркус зупинився.

— Чому ти перестав? — запитала поліціянтка.

— Тут нічого немає.

— Але ж ти казав…

— Знаю, — урвав він її спокійно. — Сам не розумію: земля розрита, ти сама бачила…

Вони підвелися, деякий час стояли мовчки. Маркус побоювався, що вона зараз почне його розпитувати, що він тут робить. Щоб не розбудити в ній підозру, не дати їй часу на роздуми, він мусив заговорити:

— Що тобі відомо про цю історію?

Вона, здавалося, на мить замислилася, не знаючи, як краще вчинити.

— Ти не зобов’язана мені розповідати. Однак я, можливо, міг би тобі допомогти.

— Яким чином? — запитала вона підозріло.

— Обміняймося інформацією.

Сандра обдумувала. Вона вже бачила пенітенціарія в ділі два роки тому, знала, що він фахівець і здатний поглянути на справу під іншим кутом, відмінним від бачення, притаманного поліціянтам. Він не вмів «фотографувати порожнечу», як то робила вона зі своєю «дзеркалкою», однак був спроможний помічати невидимий слід, що його залишало після себе зло в довкіллі. А тому вирішила довіритися й почала розповідати про молоду парочку і про неймовірний епілог того ранку, коли стало відомо, що Діана Дельґаудіо вижила попри глибоку рану та холодну, зимову ніч.

— Можна мені побачити фото? — запитав Маркус.

Сандра вкотре напружилася.

— Якщо ти хочеш зрозуміти, що сталося тут минулої ночі та що робив тут отой тип, ти мусиш показати мені зображення сцени злочину.

Згодом Сандра вже поверталася від своєї автівки з двома електричними ліхтариками та планшетом. Маркус простягнув руку. Однак, перш ніж передати планшета йому, Сандра вирішила з’ясувати все наперед.

— Не забувай, я зараз порушую і свою посадову інструкцію, і законодавство.

А потім вручила йому планшет разом з ліхтариком.

Пенітенціарій проглянув перші фотографії. На них було дерево, за яким ховався убивця.

— Звідти він за ними підглядав, — сказала вона.

— Покажи мені це місце.

Вона провела його до дерева. На землі все ще видно було звільнений від голок клаптик землі. Сандра гадки не мала, що він задумав. Ішлося про геть нову для поліціянтів методику роботи.

Маркус спершу поглянув донизу, потім підвів голову й став роздивлятися все, що бачив перед собою.

— Гаразд, починаймо.

Насамперед пенітенціарій перехрестився, але не навпаки, як то робив раніше незнайомець. Сандра помітила, як змінився вираз обличчя Маркуса. Ті зміни були незначні, але вражали. Зморшки навколо очей вирівнялися, дихання поглибшало. Він не просто зосереджувався — щось ніби піднімалося в нього з потаємних куточків мозку й душі.

— Скільки часу я тут пробув? — запитав він, поставивши себе на місце чудовиська. — Десять, п’ятнадцять хвилин? Я уважно до них приглядаюся і тим часом насолоджуюся наступним моментом, перш ніж почну діяти.

За якусь мить Маркус мовив ніби сам до себе:

— Знаю, що ти відчував. Рівень адреналіну в крові наростає, і від отого відчуття в тебе залоскотало в животі. Збудження, змішане з тривогою. Приблизно так, як бувало, коли малим грався в піжмурки. Оте особливе свербіння в потилиці, від якого мурашки біжать шкірою.

Сандра почала розуміти, що відбувалося: нікому не вдавалося проникнути у свідомість убивці, а от пенітенціарій умів викликати на поверхню те зло, що ховалося в його душі. Вона вирішила вступити в гру симуляції і звернулася до нього, як до справжнього убивці:

— Ти їхав за ними всю дорогу, аж сюди? — запитала. — Можливо, ти знав дівчину, вона тобі подобалася, але відкинула твої залицяння?

— Ні. Я чекав тут. Я їх не знаю. Я не вибирав собі жертв, вибрав лише місце для полювання. Час від часу сюди навідуюся і тим часом готуюся.

Сосновий ліс біля Остії був улюбленим прихистком для закоханих, особливо влітку. А от взимку мало кому спадало на думку сюди приїхати. Хтозна, скільки днів цей убивця блукав лісом, чекаючи на слушну нагоду. І зрештою отримав винагороду.

— Навіщо ти розчистив землю?

Маркус опустив голову.

— У мене із собою сумка, можливо, наплічник, я не хотів забруднити його сосновими голками. Я його дуже люблю, адже там зберігаю всі мої знаряддя, мої прибамбаси для фокусів. Тому що я ніби чаклун.

Вибирає найкращу мить і повільно наближається до жертв, роздумує. Розраховує на фактор несподіванки: це частина його виступу фокусника.

Маркус відійшов від дерева і рушив до центру сцени злочину. Сандра йшла слідом, за кілька кроків позаду, вражена тим, як відбувалася реконструкція подій.

— Я непомітно підступив до машини.

Маркус перейшов до проглядання наступних фотографій. Голі тіла жертв.

— Вони вже були без одягу чи ти змусив їх роздягнутися? Вони вже покохалися чи ще перебували на фазі прелюдії?

— Я вибираю пари, тому що не вмію спілкуватися з іншими. Я не здатний на емоційні чи сексуальні стосунки. Є в мені щось таке, що відштовхує інших. Мною керує заздрість. Так, я їм заздрю… Ось чому мені подобається дивитися. А потім я їх убиваю, щоб покарати за їхнє щастя.

Маркус промовив це так байдуже, що Сандру мов крижаною водою обдало. Несподівано оті невиразні очі пенітенціарія нагнали на неї страх. Вона не бачила в них люті, лише тверезу відстороненість. Маркус не просто намагався відчути себе на місці убивці.

Він сам перетворився на чудовисько.

Сандра відчула, як на неї накочується тривога.

— Я сексуально незрілий, — вів далі свою гру пенітенціарій. — Мені від двадцяти п’яти до сорока п’яти років.

Зазвичай саме в такому віці в індивідуумах вибухало накопичене роками незадоволення, викликане відсутністю сексуального життя.

— Я не ґвалтую своїх жертв.

«Справді, слідів сексуального насильства у жертв не виявлено», — зауважила Сандра.

Пенітенціарій уважно поглянув на фотографію машини, а потім став навпроти капота.

— Я несподівано вискочив з темряви й навів на них пістолет, щоб вони не могли завести двигуна і втекти. Що в мене є із собою?

— Пістолет, мисливський ніж і альпіністський шнур, — підсумувала Сандра.

— Я передав шнур хлопцеві, переконавши прив’язати свою подружку до сидіння.