Донато Карризи – Ловець невинних душ (страница 6)

— Чорниці, проблеми завжди у ягодах… — бурмотів колега.

Сандра не розуміла, про що він. Чоловік здавався стурбованим, тому вона вирішила ні про що не питати, адже не хотіла побачити його реакцію. Упевнилася, що апарат усе зафіксував, і зняла його зі штативу. Перш ніж вийти, звернулася до Серджі:

— Я заміню карту пам’яті, і повернімося до деталей. — Вона роззирнулася. — Тут немає вікон, і штучного освітлення недостатньо. Думаю, нам знадобляться лампи малої потужності, як гадаєш?

Серджі подивився на неї.

— Гадаю, що зараз маю саме таку позу, у якій мені краще було б, як повії, опинитися серед отих мачо на мотоциклах. Оце було б доречно.

Від вульгарності Серджі вона знітилася. Якщо це був жарт, Сандра його не зрозуміла. Але вираз його обличчя свідчив, що він не хотів змусити її розсміятися. За хвилину Серджі повернувся, ніби нічого не сталося, до своїх реагентів, і вона вийшла в коридор.

Спробувала викинути з голови слова колеги й переключилася на оглядання світлин з дисплея фотоапарата. Панорамні знімки ванної вдалі, апарат зняв шість, із трихвилинним інтервалом. Завдяки парі стало видно сліди босих стоп убивці, але вони були змазані. Найперше Сандра подумала, що між ним і його дружиною могла бути боротьба, але в такому разі тут мусять бути сліди жіночих капців.

Вона порушила одне з правил поведінки слідчого: шукала пояснення. Попри абсурдність цієї різанини Сандра повинна об’єктивно фіксувати факти, а не шукати причини подій. Її обов’язок — дотримуватися неупередженості.

Але протягом останніх п’яти місяців їй було важко.

Прямуючи від загального до подробиць, Сандра стала помічати нові деталі й шукала сенс у всьому, що сталося.

На дисплеї вона побачила: бритву на полиці під дзеркалом, губку у формі Вінні-Пуха, колготки, що сохнуть. Щоденні справи, маленькі сімейні звички, як і в багатьох інших. Звичайні предмети, які стали свідками чогось страшного.

«Вони не мовчать, — міркувала жінка. — Вони промовляють до нас із тиші, і цього досить, щоб їх почути».

Дивлячись, як миготять фото на дисплеї, Сандра думала про те, що стає причиною такої жорстокості. Спочатку вона була просто збентежена, а тепер мала кепський настрій, ще й страшенно розболілася голова. Перед очима на мить потемніло. Вона воліла збагнути, чому стався цей домашній апокаліпсис.

Родина прокидається близько сьомої. Жінка встає з ліжка та рушає готувати сніданок для сина. Чоловік перший іде в душ, бо має відвезти хлопчика до школи, а потім піти на роботу. Холодно, тож він бере у ванну газовий обігрівач.

То що сталося, поки він стояв під душем?

Шумить вода, його лють наростає. «Можливо, протягом ночі він так і не заснув», — розмірковує Сандра. Щось його непокоїть. Якась думка, одержимість. Ревнощі? Він дізнався, що в жінки є коханець? Де Мікеліс зауважив, що вони часто сварилися.

Однак того ранку не було суперечки. А що тоді?

Чоловік виходить із ванної, бере пістолет і йде в кухню. Перед тим, як вистрелити, не каже дружині ані слова. Що він відчував? Пекельний біль, нестерпну тривогу, панічний страх — симптоми, які зазвичай передують нападу божевілля.

На дисплеї: три банні халати, що висять поряд. Від найбільшого до найменшого. Так близько один до одного. У склянці три зубні щітки. Сандра намагалася знайти маленьку ваду в цій ідилічній картині.

Тонку тріщину, що призвела до зламу.

О сьомій двадцять усе було скінчено — так сказав інспектор.

У цей час сусіди почули постріли й викликали поліцію. Купання в душі тривало щонайбільше чверть години. Чверть години, яка вирішила все.

На дисплеї: маленький акваріум із двома черепашками. Коробочка з кормом. Пластикова пальма. Камінчики.

«Черепашки», — повторила подумки Сандра.

Вона дивилася на панорамні фото, щоразу фокусуючись на цій деталі. Фото, зняті що три хвилини, чотири постріли: Серджі відкрутив до максимуму гарячу воду, у повітрі була пара… а черепашки не рухалися.

Речі щось промовляють. Смерть криється в деталях.

В очах у Сандри потемніло, на мить вона подумала, що знову знепритомніє. У цей час підійшов де Мікеліс.

— Тобі зле?

Ураз Сандра все зрозуміла.

— Газовий обігрівач.

— У сенсі?

Де Мікеліс не зрозумів, про що йдеться. А вона не встигла пояснити, тільки мовила:

— Серджі! Ми маємо негайно витягти звідти Серджі.

Біля будинку припаркувалися пожежна машина й швидка допомога, яка приїхала по Серджі. Коли вони ввійшли до ванної кімнати, експерт був непритомний. На щастя, встигли. На тротуарі перед будівлею Сандра показала де Мікелісові фотографію акваріума з мертвими черепахами. Вона намагалася відтворити перебіг подій.

— Коли ми приїхали сюди, Серджі спробував увімкнути газовий обігрівач.

— Цей ідіот був за крок від смерті. Там немає вікон, і пожежники сказали, що у ванній кімнаті багато окису вуглецю.

— Серджі просто відтворив те, що відбулося в цьому приміщенні. Тільки-но уявіть: те саме сталося вранці, коли той чоловік був у душі.

Де Мікеліс звів брови.

— Перепрошую, я не розумію.

— Окис вуглецю — чадний газ, продукт спалювання. Безбарвний і без запаху.

— Я знаю, що це… та хіба від нього ще й пістолети спрацьовують? — пожартував інспектор.

— Ви знаєте, які симптоми отруєння чадним газом? Біль і запаморочення, а в деяких випадках і галюцинації та параноя… Певний час Серджі був під впливом цього газу в зачиненій ванній, а потім став марити. Він щось говорив про чорниці, ніс цілковиту маячню.

Де Мікеліс скривився: ця історія йому явно не сподобалася.

— Послухай, Сандро, я знаю, до чого ти ведеш, але справи це не стосується.

— Той чоловік також замкнувся у ванній, перш ніж став стріляти.

— Це не доведено.

— Але це все пояснює! Принаймні визнай, що могло бути так: він вдихав чадний газ, у нього почались галюцинації і стався напад параної. Він одразу не заслаб, як це було із Серджі, а вистрибнув голий із ванної кімнати, схопив пістолет і застрелив дружину й сина. Потім повернувся до ванної, а там через кисневу недостатність знепритомнів і впав, ударившись головою об раковину.

Де Мікеліс схрестив руки на грудях. Його поведінка дратувала Сандру, але вона добре знала, що інспектор не може визнати такого сміливого припущення. Вона знала його багато років і була переконана: де Мікелісові зручно вважати, що ці абсурдні вбивства були наслідком обставин, які не залежали від убивці. Менше з тим, він мав рацію: очевидних доказів не було.

— Я розповім це судмедекспертові, він проведе токсикологічне дослідження.

«Краще, ніж нічого», — подумала Сандра. Де Мікеліс був доскіпливий, гарний поліціянт, їй подобалося з ним працювати. Він любив мистецтво, а в її очах це було ознакою вразливості. Як вона знала, у нього не було дітей і він їздив у відпустки з дружиною, щоб відвідувати музеї. Де Мікеліс стверджував, що всі шедеври приховують багато таємниць і завдання поціновувачів мистецтва — знайти їх. Тому він був не з тих поліціянтів, які вдовольняються першим враженням.

— Іноді ми хотіли б, аби реальність була інша. А що ми не можемо нічого змінити, то намагаємося пояснювати речі по-своєму. Але не завжди вдається.

— Так, — відповіла Сандра, раптом розсердившись на себе.

Ці слова стосувалися її, але вона не могла цього визнати. Жінка стала збиратися, щоб піти.

— Зачекай, я хотів сказати тобі… — Де Мікеліс пригладив пальцями своє сиве волосся, добираючи слушні слова. — Мені шкода, що так сталося. Я знаю, минуло шість місяців…

— П’ять, — виправила його Сандра.

— Так, але все-таки я повинен був зробити це раніше, тільки…

— Не переймайся. — Вона змусила себе посміхнутися. — Дякую, цього досить.

Сандра розвернулася й рушила до автівки. Вона йшла швидко, з дивним відчуттям тривоги, а також гніву та болю. Ніби десь усередині з’явилася в’язка´ гумова грудка. Жінка називала це «справою».

Вона не хотіла того визнавати, але за п’ять місяців «справа» врізалася в її серце.

11:40

Дощ ніяк не вщухав. На відміну від людей, що траплялися їм на шляху, Маркус і Клементе неспішно йшли через двір великої університетської клініки. Джемеллі була найбільшим лікувальним закладом у місті.

— Поліція пильнує головний вхід, — сказав Клементе. — Також ми маємо уникати камер відеоспостереження.

Потім він звернув ліворуч і повів Маркуса до білої будівлі. Під дашком стояли контейнери з пральним порошком і візки, повні брудних простирадл. Залізні сходинки перед службовим входом. Двері були відчинені, тому вони ввійшли до пральні. Чоловіки піднялися на перший поверх вантажним ліфтом та опинилися у вузькому коридорі з броньованими дверима в кінці. Перш ніж увійти, слід було надіти стерильні фартухи, маски та бахили, які вони взяли з возика, що там стояв. Потім Клементе дав Маркусові магнітну картку. З такими картками на шиї чоловіки могли бути спокійними, ніхто не питатиме їх ні про що. Однією з карток вони відчинили електронний замок і зайшли.

Перед ними був довгий коридор із блакитними стінами. У повітрі пахло спиртом і засобом для миття підлоги.

На відміну від інших приміщень лікарні, у відділенні інтенсивної терапії панувала тиша. Не було постійної біганини лікарів і медсестер, персонал рухався коридорами неспішно, намагаючись не шуміти. Єдиний звук — гул апаратури, від якої залежало життя пацієнтів.