Донато Карризи – Ловець невинних душ (страница 5)

— Трясця його матері, це неможливо!

Сандра пішла на його голос, який линув з маленької ванної кімнати без вікон.

— Що сталося? — спитала вона, поставивши на підлогу в коридорі дві сумки з апаратурою.

Вона наділа на взуття бахили.

— Кажу, чудовий день сьогодні, — роздратовано відказав Серджі, не глянувши на жінку. Він дав кілька енергійних стусанів переносному газовому нагрівачу. — Цей клятий пристрій не працює!

— Ти ж не хочеш, щоб ми всі злетіли в повітря?

Чоловік кинув на неї розлючений погляд. Сандра не сказала більше ані слова, щоб не гнівати колегу. Натомість подивилася на тіло між дверима й туалетом. Голий чоловік лежав на животі. «Сорок років, — подумала вона. — Вага близько дев’яноста кілограмів, метр вісімдесят на зріст». Його голова була викручена під неприродним кутом, і череп розрізаний навскіс. Кров темною калюжею розлилася на біло-чорній керамічній підлозі.

У руках він стискав пістолет. Поряд лежав уламок керамічної раковини, яка розбилася, напевно, коли чоловік на неї впав.

— Для чого потрібен цей газовий нагрівач? — запитала Сандра.

— Мені треба відтворити сцену: чоловік пішов у душ і приніс цю штуку, щоб нагріти ванну кімнату. Я скоро відключу воду, тож поспіши розставити своє приладдя, — відповів він нечемно.

Сандра зрозуміла, що Серджі збирається робити: пара на підлозі покаже сліди, завдяки яким вони зможуть відтворити динаміку рухів потерпілого в кімнаті.

— Мені потрібна викрутка, — швидко сказав Серджі. — Я зараз повернусь. А ти ходи тільки попід стінами.

Сандра не відповіла, бо вже звикла до таких команд. Спеціалісти з відбитків пальців та інших слідів вважали, що тільки вони зможуть зберегти їх на місці злочину. Крім того, їй двадцять дев’ять років, і вона жінка серед чоловіків. Під заступництвом колег часто замасковані гендерні упередження. Із Серджі було навіть гірше: вони ще не зблизились, і вона не любила з ним працювати.

Скориставшись відсутністю колеги, вона вийняла з чохлів дзеркальний фотоапарат і штатив. Сандра прикріпила на ніжки губку, щоб вони не залишали слідів, а потім встановила камеру, спрямувавши об’єктив угору. Протерши його марлею, змоченою аміаком, щоб скло не запітніло від пари, підключила до камери пристрій для панорамної зйомки «single shot», за допомогою якого можна знімати в приміщенні на триста шістдесят градусів.

Основний принцип був такий: від загального вигляду до подробиць.

Камера охопить усе місце злочину, зробивши автоматичні знімки, а потім Сандра завершить реконструкцію подій детальнішими кадрами. Кожну фотографію пронумерує, щоб зберегти хронологічний порядок і уможливити перегляд усього в правильній послідовності.

Розмістивши камеру посеред ванної, вона помітила акваріум із двома крихітними черепашками, що стояв на полиці. Їй стисло серце. Вона подумала про людину, яка піклувалася про них у цій родині, прикрасила їхнє «приміщення» галькою та пластиковою пальмою, годувала їжею з коробки, що стояла поряд, і час від часу міняла воду. «Це був не дорослий», — подумала жінка.

Повернувся Серджі з викруткою й заходився порпатися з переносним нагрівачем. За кілька секунд вдалося його ввімкнути.

— Я знав, що в мене вийде, — зрадів колега.

Ванна кімната була маленька, а тіло зайняло майже всю підлогу. Вони ледь поміщалися там. «У таких умовах буде важко працювати», — подумала Сандра й запитала:

— Як ми тут рухатимемось?

— Я влаштую сауну. — Серджі максимально відкрутив душовий кран із гарячою водою і, ніби хотів на якийсь час позбутися її, сказав: — Тим часом можеш почати з кухні. Там є близнюк…

Місця злочину поділяють на основні та сторонні, щоб відрізняти ті, де стався злочин, від тих, які мають з ними лише певний зв’язок, — наприклад, там заховали труп або зброю, використану для вчинення злочину.

Почувши, що у квартирі є близнюк, Сандра здогадалася: Серджі говорить про друге основне місце. Це може означати тільки одне: є й інші жертви. Її думки знову повернулися до черепашок та різдвяної ялинки.

У дверях кухні вона заклякла. Щоб не втратити влади над собою, треба було дотримуватись інструкції для поліціянтів, які виконують фотодокументування. Правил, що мають упорядковувати хаос. Принаймні вона потребувала ілюзії цього. І переконувала себе, що це допомагає.

Лев Сімба підморгнув їй і заспівав разом з іншими звірятами. Вона хотіла вимкнути телевізор, але не могла.

Вирішила не думати про це й прикріпила магнітофон до паска, щоб виконати вербальний опис усієї процедури. Сандра зав’язала своє каштанове волосся еластичною резинкою, яку носила на зап’ясті, потім наділа мікрофон з навушниками на голову, щоб звільнити руки й мати можливість скористатися другою дзеркальною фотокамерою, яку вийняла із сумки. Камера давала їй змогу зберігати доцільну відстань між собою й об’єктом знімання.

Фотографічне документування проводили зазвичай справа наліво і знизу вгору.

Вона подивилася на годинник і ввімкнула запис. Спочатку актуалізувала дані, місце, дату й час процедури. І стала знімати, описуючи те, що бачила.

— Стіл стоїть посеред кімнати. Накритий до сніданку. Один стілець перекинутий, поряд лежить перше тіло — жінка віком від тридцяти до сорока років.

На жертві була світла нічна сорочка, до непристойності задерта — було видно її ноги аж до промежини. На голові — недбало скріплене шпилькою у формі квітки волосся. Жертва загубила один із капців.

— Численні вогнепальні поранення. У руці стискає аркуш паперу.

Вона готувала список закупів. Ручка лежала на столі.

— Тіло спрямоване до дверей: мабуть, щойно вона побачила вбивцю, спробувала його спинити. Встала з-за столу, але ступила тільки крок.

Спалахи фотоапарата визначали новий, інший темп. Сандра зосередилась на цих звуках, як музикант, що під час гри слідує за метрономом. Водночас вона всотувала найменші деталі місця події, закарбовуючи їх у цифровій пам’яті фотоапарата та своїй власній.

— Друге тіло — чоловіче, приблизно від десяти до дванадцяти років, сидить спиною до дверей.

Хлопчик навіть не зрозумів, що сталося, хоча Сандра вважала, що думка про несвідому смерть втішала лише живих.

— Він у блакитній піжамі, нахилився над столом, обличчя занурене в миску з кукурудзяними пластівцями, глибока вогнепальна рана на шиї.

Сандра, однак, не бачила смерті у двох тілах, пошматованих кулями, або в бризках крові, що повільно сохла на підлозі. Не було її ані в застиглих очах мерців, які спостерігали, не бачачи нічого навколо, ані в незавершених жестах, якими жертви прощалися зі світом. Вона була деінде. Сандра вже знала: найважливіше, що смерть може ховатися в деталях. І вона шукала їх, дивлячись в об’єктив камери. У кавовій гущі, яка запеклася на пічці, вилившись зі старої кавоварки, що кипіла, поки хтось не вимкнув газ, щойно побачив цей жах. У гуркоті холодильника, що й далі зберігав свіжість харчів. У телевізорі, що транслював веселі мультики. І після цієї різанини тривало вигадане, безглузде життя. Смерть таїлася саме в цій брехні.

— Непоганий початок дня, чи не так?

Сандра повернулася й вимкнула мікрофон.

На порозі, схрестивши руки, стояв інспектор де Мікеліс із погаслою цигаркою в роті.

— Чоловік, якого ми бачили у ванній, працював у приватній охоронній фірмі, що перевозить коштовні вантажі. У нього був пістолет, легальна зброя. Вони жили на його зарплатню, мали кредити, виплати за автівку й невеликі проблеми через це наприкінці місяця. Та в кого їх немає?

— Навіщо він це зробив?

— Зараз опитуємо сусідів. Чоловік часто сварився з дружиною, але не аж так, щоб викликати поліцію.

— У сім’ї були напружені стосунки?

— Здається, так. Він ходив на тайський бокс, був чемпіоном регіону, але його дискваліфікували за вживання анаболіків.

— Бив її?

— Про це нам розкаже судмедексперт. Але точно був дуже ревнивий.

Сандра дивилася на напівоголене тіло жінки, що лежало на підлозі, й думала: «До трупа вже не ревнуватимеш. Більше ніколи».

— Гадаєте, у неї хтось був?

— Можливо, хтозна… — Де Мікеліс стенув плечима, відтак змінив тему: — Що у вас із ванною?

— Я поставила там першу камеру, знімаю панорамні фото. Чекаю, поки Серджі скінчить і мене покличе.

— Це сталось не так, як може здатися…

Сандра поглянула на де Мікеліса.

— Що це означає?

— Він не застрелився. Ми порахували гільзи, і всі вони на кухні.

— То що в такому разі скоїлось?

Де Мікеліс ступив крок у квартиру й вийняв цигарку з рота.

— Він був у душі. Вийшов голий із ванної кімнати, узяв пістолет, що лежав у коридорі, в кобурі поряд з уніформою, подався в кухню і, стоячи десь там, де зараз стоїш ти, вистрілив у сина. Цілився в потилицю, упритул. — Інспектор показав рукою. — А потім вистрілив у жінку. Усе тривало кілька секунд. Повернувся до ванної, але підлога була слизька. Підсковзнувся і впав, ударився головою об раковину й розтрощив череп, — пояснив інспектор і додав саркастично: — Часом велич Бога постає в таких дрібних актах помсти.

«Бог не має із цим нічого спільного, — подумала Сандра, придивляючись до хлопчика. — І цього ранку він був явно деінде».

— О сьомій двадцять усе було скінчено, — резюмував інспектор.

Вона повернулася до ванної дуже схвильованою. Останні слова де Мікеліса її налякали. Коли Сандра прочинила двері, її оповила пара. Серджі вже закрутив обидва крани душу й стояв навколішки перед валізкою з реагентами.