Донато Карризи – Ловець невинних душ (страница 50)

Маркус його погортав. Знайшов списки есенцій і токсинів, неорганічних та органічних кислот, лугів. Від миш’яку до сурми, від беладони до нітробензолу, фенацетину й хлороформу. Подивився дозування, застосування й побічні ефекти. Зрештою натрапив на щось, що відповідало його концепції.

Сукцинілхолін.

Цю речовину як міорелаксант застосовують анестезіологи. Канестрарі був хірург і мав про неї знати. В описі ця речовина названа одним із видів синтетичної отрути кураре, адже за допомогою неї можна знерухомити пацієнтів на час операції та запобігти судомам або несвідомим рухам.

Знайомлячись із властивостями препарата, Маркус дійшов висновку, що Канестрарі вистачило б одного міліграма, щоб заблокувати м’язи дихальних шляхів. За кілька хвилин він задихнувся б. Мабуть, такий жорстокий спосіб перенесення до вічності був у цих умовах найменш бажаний, але високоефективний, бо після вколювання ліків уже не можна змінити рішення.

Але хірург обрав цей спосіб з іншої причини.

Маркус здивовано прочитав, що головна перевага сукцинілхоліну полягає в тому, що його наявності в організмі не виявить жодне токсикологічне дослідження, адже він складається з янтарної кислоти й холіну — субстанцій, які постійно є в людському тілі. Причиною смерті визнали б раптове нездужання. Жоден патологоанатом не шукав би маленького сліду голки, наприклад між пальцями ніг.

Добре ім’я Канестрарі не було б заплямоване.

— Але ж… шприц?

Якби хтось знайшов його біля тіла — прощавай, симуляціє природної смерті. Ця подробиця випадала із загальної картини.

Маркус вирішив подумати над цим. До приходу Клементе, який мав принести йому документи, він прочитав в інтернеті, що тіло хірурга наступного ранку знайшла медсестра, яка прийшла відчинити амбулаторію. То саме вона й могла позбутися непотрібного доказу.

«Забагато випадковостей», — подумав Маркус.

Та жінка могла цього й не зробити. А Канестрарі треба було мати певність, що шприц приберуть.

Маркус роззирнувся. Амбулаторія була всім світом хірурга. Але він обрав її не через це. Він був певний, що хтось доведе його план до кінця. Хтось зацікавлений у тому, щоб шприц зник.

Хірург наважився на це, адже знав, що за ним спостерігають.

Маркус підвівся, щоб пошукати. Де можна розмістити щось таке? Відповідь: в електричних дротах.

Він підійшов до вимикача світла на стіні й зауважив маленький отвір у платівці. Для його демонтажу скористався ножем для паперу, що лежав на столі. Відкрутив болти, а потім висмикнув контакт зі стіни.

Одного погляду вистачило, щоб помітити дріт передавача, який сплітався з іншими. Людина, що заховала тут мікрокамеру, була вигадлива.

Проте якщо хтось спостерігав за кабінетом ще тоді, коли Канестрарі скоїв самогубство, то чому це пристрій залишається тут уже три роки?

Маркус усвідомив, що йому загрожує небезпека. Камера вже мала зареєструвати його присутність в амбулаторії.

«Дозволили мені робити що хочу, щоб розібратися, хто я, — подумав він. — А зараз сюди йдуть».

Він мав негайно тікати. Уже переступив був поріг, аж тут почув голоси, що долинали з коридору. Маркус обережно виглянув і побачив кремезного чоловіка в піджаку й краватці, який ледве переступав, щоб не спричинити шуму. Маркус відступив, перш ніж той його зауважив.

Він опинився в пастці, а єдиний шлях до відступу перекрив той дужий чоловік. Маркус озирнувся й побачив розсувні двері, що вели до другого кабінету. Можна там зачаїтися. Якщо чоловік увійде до кімнати, він матиме більше місця, щоб на нього не наскочити: можна спробувати втекти.

Чоловік став на вході в кабінет й оглядівся. Його голова повільно оберталася на міцній потилиці. Маленькі очиці досліджували півтемряву, нічого не помічаючи. Потім він зауважив двері, що вели до сусіднього приміщення. Чоловік підійшов до них і сунув товстий палець у щілину між пілками. Одним рухом відчинив їх і ввійшов. Але перш ніж устиг побачити, що кабінет порожній, двері за його спиною зачинилися.

Маркус радів, що останньої миті змінив наміри. Він зачаївся за столом Канестрарі, а потім, коли незнайомець зайшов до кабінету, вискочив і зачинив його всередині. Намагався повернути ключ у замку, але йому не вдалося.

Розсувні двері затремтіли від ударів. Маркус залишив ключ у замку й побіг.

Уже в коридорі він чув за собою кроки велетня, який уже звільнився й наздоганяв його. Маркусові вдалося дістатися сходів. Він біг, причиняючи за собою всі двері, щоб затримати переслідника, але виграв небагато. Саме хотів збігти головними сходами, коли йому спало на думку, що в чоловіка може бути колега, який стежить на вході внизу. Маркус зауважив запасний вихід і вирішив ним скористатися. Сходи тут були вужчі, а приступки нижчі, отже, щоб зберегти перевагу, він мав перестрибувати по кілька східців. Однак кремезний чоловік був значно прудкіший, ніж Маркус припускав, він швидко наближався. Від вулиці його відділяло три поверхи, але здавалося, що їх значно більше. Спасіння було за останніми дверима. Маркус вибіг, але замість вулиці опинився в підземному паркінгу. Там було порожньо. Углибині він побачив ліфт, двері якого саме розчинялися. З ліфта вибіг другий чоловік у піджаку й краватці, помітив Маркусa й бігом рушив до нього. Маючи двох переслідників, що от-от його наздоженуть, Маркус подумав, що втекти не вдасться.

Він задихався й боявся, що будь-якої миті може впасти. Забіг на в’їзну доріжку для автомобілів і рушив нею вгору. Назустріч йому їхало кілька автівок. Дві з них ледве його обминули, водії засигналили. Коли дістався нагору, чоловіки його майже нагнали, але раптом спинилися, бо дорогу їм заступив гурт китайських туристів.

Скориставшись із цього, Маркус зникнув з очей здорованів. Тепер спостерігав з-за рогу, як вони, стомлені й дезорієнтовані, переводять дух.

«Хто ці двоє? — розмірковував він. — Хто їх найняв? Невже до смерті Альберто Канестрарі причетний хтось іще?»

11:00

Сандра підійшла до поліціянтів, які стояли перед входом до вілли Єремії Сміта, показала значок і помахала їм службовим дорученням, що надіслав їй де Мікеліс. Поліціянти перевірили документи, змовницьки перезираючись. Сандра відчула, що нею знову цікавляться чоловіки. І вона знала чому. Завдяки ночі, проведеній із Шалбером, жінка неначе заново народилася на світ. Покірливо чекала, після чого поліціянти пропустили її, вибачившись за затримку.

Вона рушила алеєю через володіння Смітів. Сад був занедбаний, великі кам’яні вазони заросли травою. Там і тут було видно фігури німф і богинь, деякі стояли без рук. Здавалося, вони вітали жінку незавершеними, але не позбавленими грації жестами. Фонтан, у чаші якого зеленіла застояна вода, був заплетений плющем. Будинок мав вигляд монумента, посірілого від часу. До нього вели сходи, які догори вужчали. Вони не додавали фасаду легкості, навпаки — здавалися його п’єдесталом.

Сандра стала підніматися ними. Деякі сходинки були пошкоджені. Коли жінка ввійшла в дім, денне світло вмить зникло, наче його ввібрали темні стіни довгого коридору: складалося враження, що він, як чорна діра, усмоктує все, і те, що потрапляє досередини, уже не може звідти вивільнитися.

Експерти ще знімали відбитки, витягали шухляди й висипали їх вміст на підлогу, щоб проглянути; розпорювали дивани, подушки, а один із них прослуховував стіни фонендоскопом, шукаючи сховища.

Високий худий чоловік у яскравому одязі давав інструкції поліціянтам із собаками, спрямовуючи їх до саду. Він зауважив Сандру й дав їй знак зачекати. Вона кивнула й зупинилася на вході. Поліціянти із собаками вийшли з будинку, тварини тягнули їх у сад. Чоловік рушив до Сандри.

— Комісар Камуссо, — відрекомендувався він, простягаючи руку.

На ньому був фіолетовий костюм, а ще смугаста сорочка того самого кольору й жовта краватка. Справжній денді. Його ексцентричне вбрання не справило враження на Сандру, проте воно тішило око й поліпшувало настрій у цьому похмурому оточенні.

— Веґа.

— Я знаю, хто ви, мене попередили. Вітаю, пані.

— Я не хотіла додати вам роботи.

— Не журіться, ми вже майже закінчили. Цей цирк згортає намет після полудня, тож ви запізнилися на виставу.

— Ви маєте Єремію Сміта й докази, які поєднують його з чотирма вбивствами. Що іще ви шукаєте?

— Ми не знаємо, яке з приміщень правило йому за «кімнату для забав». Дівчат убивали не тут. Він тримав їх ув’язненими протягом місяця. Жодного сексуального насильства. Зв’язував їх, але на останках не було слідів катування. За тридцять днів перерізав горло. Квит. Чоловікові було потрібне спокійне місце, де він міг виконувати забаганки. Ми сподівалися знайти щось, що наведе на таку «в’язницю», але даремно. А ви що шукаєте?

— Мій шеф, інспектор де Мікеліс, хоче, щоб я склала докладний рапорт про справу Сміта. Ви ж знаєте, такі справи трапляються нечасто. Для науково-дослідницького відділу це слушна нагода здобути досвід.

— Зрозуміло, — сказав комісар, хоча здавалося, що він їй не повірив.

— А для чого тут собаки?

— Вони привчені знаходити останки і ще раз обшукають сад. Завжди можна натрапити на ще одне тіло, таке буває. Ми не могли зробити цього через дощ. Але сумніваюся, що вдасться щось знайти, бо земля мокра й виділяє надто багато запахів. Тварини від цього втрачають орієнтацію. — Комісар дав знак одному зі своїх підлеглих, і той підійшов та подав йому теку з якимись паперами. — Будь ласка, це для вас. Тут рапорти медичних експертів, що стосуються справи Єремії Сміта. Результати експертизи, профілі вбивці та його чотирьох жертв, а також повна фотографічна документація. Якщо хочете зняти для себе копії, зверніться до судового чиновника. Тож прошу все мені повернути, коли ознайомитесь.