Донато Карризи – Ловець невинних душ (страница 17)

Зазвичай сатанинський злочин учиняють кілька осіб, тому що в гурті легше насмілитися на щось протиправне, а спільна відповідальність звільняє від відчуття провини.

Існує сатанізм особливий, «кислотний», прихильники якого вживають наркотики: тоді ними легше маніпулювати. Членів цих груп можна легко розпізнати за вбранням: вони одягаються в чорне й носять сатанинські символи. Натхнення, крім богохульних текстів, їм дає хеві-метал.

Маркус подумав, що напис EVIL на стіні спальні Валерії Альтьєрі може вказувати саме на цих людей. Але такі групи рідко вбивають, частіше обмежуються відправленням чорних мес і принесенням у жертву тварин.

«Справжній сатанізм не такий очевидний», — міркував далі Маркус. Він існував таємно, доказів його існування не було, лише оманливі й суперечливі свідчення. Власне, не так багато сатанинських убивств скоїли ті, хто не належить до фанатиків або психічно хворих. Найвідоміший випадок стався в Італії та стосувався так званого Монстра з Флоренції.

Маркус уважно прочитав короткий опис цієї справи. Слідчі визначили, що вісім подвійних убивств, скоєних у 1974—1985 роках, були справою не одного, а групи вбивць. Винуватців затримали, але не просунулися далі, хоча й припускали: можуть існувати замовники, пов’язані з якоюсь сектою, що практикує чорну магію. Невідомою сектою. З’явилася гіпотеза, що злочини були скоєні на замовлення з метою здобути людські частини тіла як фетиші, щоб використати їх під час якихось обрядів.

Він знайшов в описі фрагмент, який міг придатися і стосувався мотивації, що підштовхнула Монстра з Флоренції вбивати молодят у якомусь безлюдному місці. Найкраще, якщо в момент смерті жертви переживали оргазм, — це так звана mors justi. Начебто тоді звільняються особливі сили, що посилюють ефект магічного ритуалу.

У деяких випадках вбивство скоєно в дні, що передують християнським святам, при цьому обрано ночі, коли Місяць був у фазі молодика.

Маркус перевірив дату вбивства Валерії Альтьєрі та її коханця: уночі двадцять четвертого березня, на Благовіщення, коли, згідно з Євангелієм, архангел Гавриїл сповістив Діві Марії, що Вона народить Сина Божого. Тієї ночі був молодик.

Тож існували всі елементи сатанинського злочину. Отже, належало б цією стежкою спрямувати слідство, закрите майже двадцять років тому. Маркус був переконаний, що хтось, кому було відомо про підґрунтя цього злочину, волів мовчати. Він сягнув до кишені та вийняв візитівку Раньєрі, яку забрав зі столу Раффаеле Альтьєрі.

Маркус вирішив розпочати з приватного детектива.

Офіс Раньєрі був розташований на останньому поверсі невеликої будівлі в окрузі Праті. Маркус побачив, як він виходив із зеленого «субару». Чоловік на вигляд був значно старший, ніж на фото із сайту його агенції. Маркусові здалося недоречним, що особа з професії, ґрунтованій на приватності, показує своє обличчя. Але, імовірно, Раньєрі зовсім цим не переймався.

Перш ніж увійти до будівлі, Маркус зауважив, що припарковане авто брудне. Попри дощ, який лив упродовж останніх кількох годин, воно не могло так забруднитися в Римі. Детектив напевно був десь поза містом.

Портьє в будівлі саме взявся читати газету, тож Маркус пройшов повз нього без перешкод. Раньєрі не сів у ліфт, але швидкість, з якою побіг сходами, вказувала на те, що він дуже поспішає.

Детектив увійшов до офісу. А Маркус зупинився на другому поверсі, побачивши нішу, у якій можна було сховатися й зачекати, поки Раньєрі вийде, а потім потрапити до його офісу та з’ясувати, до чого був такий поспіх.

Поки в нього були вранішні пошуки в бібліотеці, Клементе здобув для нього матеріали справи з кодом c.g. 796-74-8. Там була докладна інформація щодо всіх причетних осіб. Маркус забрав папери в поштовій скриньці великого житлового будинку. Вони користувалися нею, щоб передавати різні документи, адже скринька не належала жодному з мешканців.

Чекаючи на Раньєрі, Маркус прочитав його досьє.

Приватний детектив не зажив доброї слави. Нічого дивного. Через некоректну поведінку його вилучили з офіційного реєстру. Очевидно, він мав не єдину сферу діяльності: у минулому був причетний до кількох зловживань, навіть дістав вирок за махінації з фальшивими чеками. Його найкращим клієнтом був Раффаеле Альтьєрі, з якого Раньєрі зміг стягнути чимало грошей. Однак їхні контакти від певного часу різко обірвались. Офіс в окрузі Праті давав змогу привертати довірливих клієнтів, щоб потім їх використовувати. Там не було навіть секретаря.

Коли Маркус розмірковував над цією обставиною, на сходовому майданчику пролунав жіночий крик. Здавалося, він долинав з останнього поверху.

Він знав, що в таких випадках має зникнути і, щойно потрапить у безпечне місце, сповістити поліцію. Найважливіша була анонімність, яку Маркус мав зберегти за всяку ціну.

«Мене не існує», — нагадав він собі.

Зачекав хвилину, щоб зрозуміти, чи ще хтось у будівлі щось почув. Однак ніхто не прийшов. Маркус не міг стриматись. Раптом жінка справді опинилась у небезпеці — він не пробачить собі до кінця життя, якщо нічого не вдіє. Він якраз хотів рушити на останній поверх, аж тут двері офісу Раньєрі відчинилися і той став спускатися. Маркус сховався в «укритті», тож детектив, несучи в руці шкіряну теку, проминув його й не зауважив.

Упевнившись, що Раньєрі покинув будівлю, Маркус побіг угору.

Діставшись сходового майданчика, він штовхнув двері офісу. Опинився у вузькій приймальні. У кінці коридору було приміщення, і Маркус кинувся туди. Зупинився перед порогом і почув удари. Зазирнув туди й зрозумів, що це вітер шарпає розчинене вікно.

Ніякої жінки.

Однак він побачив другі, зачинені двері. Підійшов обережно, узявся за ручку й різким рухом відчинив їх, певний, що побачить щось жахливе. Але то була просто маленька ванна кімната. Порожня.

Де могла перебувати жінка, крик якої він чув?

Лікарі говорили, що в нього можуть бути слухові галюцинації, побічний наслідок амнезії.

Таке вже траплялося. Одного разу Маркусові здалося, ніби він чує настирливий дзвінок телефона з мансарди на Віа-деї-Серпенті. Але там не було телефона. А якось чув Девока, який кликав його на ім’я. Він не знав напевне, чи то був його голос, але всупереч цьому пов’язав звук з обличчям, отож існувала надія, що одного дня пам’ять повернеться. А лікарі говорили, що амнезія, спричинена пошкодженням мозку, невідворотна і його стан не має психічного підґрунтя. Усупереч тому існувала можливість, що до нього повернеться прихована й первинна пам’ять.

Він глибоко зітхнув, намагаючись усунути зі свідомості крик жінки. Хотів зрозуміти, що сталося в цьому приміщенні.

Маркус підійшов до розчиненого вікна й поглянув униз. Місце, де Раньєрі припаркував «субару», було порожнє. Якщо поїхав на авто, він не скоро повернеться, тож Маркус мав трохи часу.

На асфальті виднілася пляма машинної оливи. Маркус додав цю подробицю до бруду, який помітив на кузові авто, дійшовши висновку, що цього ранку детектив їздив вибоїстою трасою, на якій забруднив та пошкодив автомобіль.

Зачинивши вікно, Маркус узявся обшукувати офіс.

Раньєрі перебував тут близько десяти хвилин. Навіщо він приїхав?

Існував спосіб про це дізнатися. Маркус пригадав один з уроків Клементе. Криміналісти називали це загадкою порожньої кімнати. Треба виходити з того, що кожна, навіть незначуща, подія залишає по собі сліди, які з часом перестають бути видимими.

Тому приміщення, хоч і здавалося порожнім, таким не було. Воно містило багато інформації. Але в Маркуса було замало часу на пошуки й відтворення того, що тут сталося.

Він озирнувся. Напівпорожня бібліотека з журналами про зброю та правничими книжками. Зважаючи на шар пилу, вони були тільки декорацією. Потертий килим, два крісла перед столом, а за ним — оборотний стілець.

Маркус помітив чудернацьку комбінацію: плазмовий телевізор і старий відеомагнітофон. Він гадав, що такі пристрої вже не використовують. Здавалося дивним, що ніде не лежали касети.

Відзначивши це для себе, він шукав далі. На стінах висіли дипломи, що підтверджували участь Раньєрі в стажуваннях із детективних методів. Прострочена ліцензія в кривій рамці. Маркус зняв її зі стіни й побачив маленький броньований сейф. Його дверцята були ледве причинені. Маркус відкрив його. Порожній.

Він пригадав шкіряну теку, з якою Раньєрі вийшов з офісу. Він міг у ній щось винести. Гроші? Планував утечу? Від чого, а може, від кого? Коли Маркус увійшов, вікно було відчинене. Чому детектив залишив його так? Щоб провітрити приміщення? У кабінеті вчувався легкий, але характерний запах гару. «Палили папір», — подумав Маркус. І підійшов до кошика для сміття.

У ньому був лише один папірець, зморшкуватий від вогню.

Раньєрі не тільки забрав з офісу якийсь предмет, але ще й перед виходом чогось позбувся. Маркус вийняв із кошика те, що залишилося від папірця, і поклав обережно на стіл. Пішов до ванної кімнати, перевірив етикетку на рідкому милі й забрав його із собою. Умочив у нього палець. Намагаючись розправити обвуглений папір, провів пальцем по темнішій плямі, на місці, де міг бути якийсь напис. Потім із контейнера на столі вийняв сірник — такий самий, яким, найпевніше, недавно скористався Раньєрі, — і підпалив папірець. Заждав хвилину, щоб зосередитись. Мав тільки одну спробу, після чого папір буде безповоротно знищений.